05 серпня 2020 року справа № 200/483/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (повний текст складено 16 березня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) у справі № 200/483/20-а (суддя в 1 інстанції - Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, УПФ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 28 серпня 2019 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно п. 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та за нормами пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте рішенням від 05 вересня 2019 року відповідач відмовив у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу роботи.
На думку позивача, УПФ протиправно не зарахувало до спеціального стажу періоди її роботи з 05.04.2011 року по 25.08.2012 року, з 12.10.2017 року по 31.05.2019 року на посаді заступника директора з виробничої роботи Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету», з 01.06.2019 року по 27.08.2019 року на посаді викладача Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету» та період навчання в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі за спеціальністю технік технолог зварювального виробництва, майстер виробничого навчання з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року. Зазначала, що вказані періоди підтверджено належними документами.
Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує її конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5074 від 05.09.2019 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років відповідно до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» згідно п. 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; 2) зобов'язати УПФ призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугою років згідно п. 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за заявою позивача від 28.08.2019 року № 5074; 3) зобов'язати відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи «працівник освіти» періоди навчання позивача в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі за спеціальністю технік технолог зварювального виробництва, майстер виробничого навчання з 01.09.1986 р. по 29.06.1989 р. та періоди з 05.04.2011 р. по 25.08.2012 р., з 12.10.2017 р. по 31.05.2019 р. на посаді заступника директора з виробничої роботи Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету», з 01.06.2019 р. по 27.08.2019 р. на посаді викладача Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету» та здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/483/20-а позовні вимоги було задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 вересня 2019 року № 5074 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 серпня 2019 року про призначення пенсії на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до спеціального стажу періодів роботи в Маріупольському коледжі Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету» з 12.10.2017 року по 31.05.2019 року, з 01.06.2019 року по 27.08.2019 року, періоду навчання в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року; у задоволенні іншої частини позову відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 800 гривень 00 копійок.
Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено, що рішенням Конституційного суду визнано неконституційним положення п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення віку для призначення пенсії за вислугу років, а саме право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку. Норма п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відносно спеціального стажу роботи, в залежності від дати та року звернення особи за призначенням пенсією не визнано неконституційною та не скасована.
Крім того зазначено, що згідно ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж: роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. На думку відповідача вказана норма Закону застосовується при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно ст. 114 Закону № 1058.
Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту (арк.справи 7-8).
28 серпня 2019 року позивач звернулася до УПФ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (арк.справи 52).
До вказаної заяви було додано копії: паспорту; картки фізичної особи-платника податків; трудову книжку НОМЕР_1 5091311; копію диплома НОМЕР_2 821661; довідки про стаж № 69, № 87, № 96, свідоцтво про укладення шлюбу.
05 вересня 2019 року рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи (арк.справи 16).
Відповідачем не зараховано до спеціального (пільгового) стажу позивача періоди її роботи з 12.10.2017 року по 31.05.2019 року на посаді заступника директора з виробничої роботи Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету», з 01.06.2019 року по 27.08.2019 року на посаді викладача Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету» та період навчання в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі за спеціальністю технік технолог зварювального виробництва, майстер виробничого навчання з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року.
Рішення щодо не зарахування вказаних періодів роботи відповідачем не приймалось.
Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та порушує її конституційні права.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55. Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим. Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (далі - постанова КМУ № 909).
Розділом 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, окреслено, що до закладів освіти відносяться: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи; міжшкільні навчально-виробничі комбінати; дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки; вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади; дошкільні навчальні заклади всіх типів; позашкільні навчальні заклади; бібліотеки; дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
04 червня 2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, …що визнання неконституційним Закону №2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом №2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 05 червня 2019 року положення пункту е частини 1 статті 55 Закону № 1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно з п. д ч. 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Під час розгляду справи, колегією суддів встановлено, що у відповідності до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 працювала з 12.10.2017 року по 31.05.2019 року на посаді заступника директора з виробничої роботи Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету», з 01.06.2019 року по 27.08.2019 року на посаді викладача Маріупольського коледжу Державного вищого навчального закладу «Приазовського державного технічного університету» (а.с. 9-12).
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що записи у трудовій книжці, підтверджують характер роботи позивача у період з 12.10.2017 року по 31.05.2019 року, з 01.06.2019 року по 27.08.2019 року, що надає можливість включення вищевказаних періодів роботи до спеціального стажу.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача станом на 11.10.2017 року (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ), з огляду на наступне.
Пунктом е статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено врахування до спеціального стажу роботи згідно переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993. Згідно наведеного переліку право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів і установ освіти тощо. Жодних змін, пов'язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ не містить, з огляду на що доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017 року, вмотивовані посиланнями на зазначений закон є необґрунтованими.
Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду навчання в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі за спеціальністю технік технолог зварювального виробництва, майстер виробничого навчання з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року, колегія суддів вказує на наступне.
Згідно з п. д ч. 3 ст. 56 Закону 1788 до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вбачається з диплому серія НТ № 821661, позивач навчалася в Донецькому індустріально-педагогічному технікумі з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року (арк.справи 15).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на зарахування до спеціального стажу періоду навчання з 01.09.1986 року по 29.06.1989 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 вересня 2019 року № 5074 є не обґрунтованим, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/483/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/483/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді А.А. Блохін
І.Д. Компанієць