05 серпня 2020 року справа №200/1725/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Блохіна А.А., Ястребової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року № 200/1725/20-а (головуючий суддя І інстанції - Грищенко Є.І.), складене у повному обсязі 08 травня 2020 року у м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу від 19 листопада 2019 року № Ф-412814-46 у розмірі 26 709,26 грн., з яких 26 539,26 грн. - недоїмка та 170 грн. - штраф (а.с. 1-7).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року у позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу від 19 листопада 2019 року № Ф-412814-16 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26 709, 26 грн. (а.с. 162-164).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року у справі № 200/1725/20-а та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що особа, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем та не отримує дохід у звітному періоді від такої діяльності, зобов'язана визначити базу нарахування єдиного внеску не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.
Крім того, сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов'язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із підприємницькою діяльністю сплачувати єдиний соціальний внесок у порядку, передбаченому чинним законодавством (а.с. 169-172).
Позивач та представник відповідача в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
29 липня 2020 року від позивача до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , перебувала на обліку у Маріупольському управлінні Центральній ДПІ ГУ ДПС у Донецькій області з 10 вересня 2010 року по 02 березня 2020 року (а.с. 8-14).
Позивач до 02 березня 2020 року мала статус фізичної особи - підприємця (а.с. 61-62).
З 01 липня 2004 року по 31 серпня 2018 року працювала в Маріупольському державному гуманітарному університеті, з 01 вересня 2018 року по теперішній час ОСОБА_1 працює в Маріупольському державному університеті на посаді доцента кафедри практичної психології, що підтверджується записами трудової книжки позивача (а.с. 19-24, 50-55).
Відповідно до довідки Форми ОК-5 від 10 лютого 2020 року позивач отримувала доходи у вигляді заробітної плати за постійним місцем роботи, з яких відраховувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та платником якого виступав роботодавець позивача, що не оспорюється відповідачем (а.с. 25-28, 56-59).
19 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача як фізичної особи - підприємця сформована вимога № Ф-412814-46 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26 709,26 грн., в тому числі: 26 539,26 грн. - недоїмка, 170,00 грн. штраф (а.с. 15, 46).
За результатами адміністративного оскарження, рішенням відповідача вимога залишена в силі (а.с. 16-18, 47-49).
За даними контролюючого органу спірна вимога сформована та визначає заборгованість за період з 09 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року (а.с. 93).
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття податковим органом спірної вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження підприємницької діяльності індивідуально, а єдиний внесок сплачено роботодавцем як платником єдиного внеску за застраховану особу, що є підставою для скасування спірної вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01 липня 2004 року по 31 серпня 2018 року працювала в Маріупольському державному гуманітарному університеті, з 01 вересня 2018 року по теперішній час ОСОБА_1 працює на посаді Маріупольському державному університеті на посаді доцента кафедри практичної психології, що підтверджується записами трудової книжки позивача (а.с. 19-24, 50-55).
Відповідно до довідки Форми ОК-5 від 10 лютого 2020 року позивач отримувала доходи у вигляді заробітної плати за постійним місцем роботи, з яких відраховувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вказаний, та платником якого виступав роботодавець позивача, що не оспорюється відповідачем (а.с. 25-28, 56-59).
Позивач до 02 березня 2020 року мала статус фізичної особи - підприємця (а.с. 61-62).
Вимога № Ф-412814-46 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 19 листопада 2019 року у розмірі 26 709,26 грн., визначає заборгованість за період з 09 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року (а.с. 93).
Відтак, позивач на момент формування спірної вимоги була у трудових відносинах, підприємницьку діяльність не здійснювала, доходів не отримувала.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним визначення позивачу зобов'язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від є протиправним, що є підставою для скасування цієї вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Донецького окружного адміністративного суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 283, 311, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року № 200/1725/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
А.А. Блохін
Л.В. Ястребова