04 серпня 2020 року справа №265/8161/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2020 року ( повний текст складено 13 березня 2020 року у м. Маріуполь суддя по першій інстанції С.С. Гноєвой) у справі № 265/8161/17 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
23 листопада 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання дій протиправними зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона з 21.07.1998 року знаходиться на обліку в Маріупольському об'єднаному Управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області, що підтверджується тимчасовим пенсійним посвідченням №45427 і отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку за списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року у справі №2а-9438/10, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року, було задоволено її адміністративний позов та зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя здійснити перерахунок та виплату їй пенсію за віком з 01 червня 2009 року, відповідно до ст.. 40, ч.4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, з урахуванням середнього заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік.
19 листопада 2011 року постанова Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2020 року виконана у добровільному порядку.
13 листопада 2017 року позивачка отримала від відповідача лист в якому її було повідомлено, що її індивідуальний коефіцієнт заробітної плати складає 1,45940, тобто такий же який був при останньому перерахунку пенсії по заробітній платі в 2009 році, в наслідок застосування максимальної дати оптимізації при обчисленні заробітної плати до 31 березня 2007 року, проведений згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в якому викладено зміст ч.4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зазначенням, що в період, за який враховується заробітна плата для перерахунку пенсії, період після призначення пенсії не підлягає виключенню згідно із абзацом третім частини першої ст. 40 цього Закону. Однак, згідно постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року, її пенсія підлягала перерахунку відповідно до першої редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058 - ІV. Фактичне здійснений відповідачем перерахунок із застосуванням максимальної дати оптимізації заробітної плати при обчисленні пенсії, не відповідає постанові Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2020 року, знижує розмір пенсії та порушує права та вимоги чинного законодавства. За таких обставин, вважала дії відповідача при виконанні постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2020 року протиправними та такими що призвели до порушення її прав та інтересів на отримання правильно нарахованого пенсійного забезпечення. На підставі наведеного просила суд визнати дії відповідача щодо застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати при перерахунку її пенсії з 01 червня 2009 року протиправними, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її пенсії з 01 червня 2009 року без застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати, відповідно до ст.. 40, ст.. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, згідно постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 листопада 2010 року.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2020 року у справі № 265/8161/17 позов задоволено. Визнано протиправними дії Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області щодо застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2009 року. Зобов'язано Маріупольське об'єднане Управління Пенсійного Фонду України Донецької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2009 року без застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати, відповідно до ст. 40, ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, відповідно до постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року.
Відповідач Маріупольське об'єднане Управління Пенсійного Фонду України Донецької області не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про залишення позову без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перерахунок пенсії позивача здійснювався відповідно на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року у справі №2а-9438/10. На думку відповідача його діями не порушено прав, свобод та інтересів позивача. Крім того, відповідач наполягає на застосуванні ст.122 КАС України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилаючись на правильність висновків судів, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла наступного висновку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному Управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року у справі №2а-9438/10 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області. Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області щодо незастосування при перерахунку пенсії позивачки показника середньої заробітної плати працівників, занятих у галузях економіки України, за 2008 рік. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату їй пенсію за віком з 01 червня 2009 року, відповідно до ст.. 40, ч.4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, з урахуванням середнього заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року вищезазначена постанова Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 листопада 2010 року залишена без змін.
19 листопада 2011 року постанова Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року виконана у добровільному порядку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивачці із застосуванням максимальної дати оптимізації при обчисленні заробітної плати до 31 березня 2007 року, проведений згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме в порушення вимог ст. 40 та ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону від 09.07.2003 року №1058 - ІV та висновків Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя викладених у постанові від 29 листопада 2010 року.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2009 року та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2009 року без застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати, відповідно до ст.. 40, ст.. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, відповідно до постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року.
З зазначеним висновком суду не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
Згідно частин 3 та 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року на час подання позову ) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України N 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважала, що його діями чи бездіяльністю порушуються її права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знала, а тому в разі не згоди, мала право звернутися до суду.
Отже, за загальним правилом встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Це правило застосовується, якщо іншими законами не встановлені інші строки для звернення до адміністративного суду.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ, а тому положення наведеної норми не розповсюджується на спірні правовідносини.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до суду 23 листопада 2017 року.
Суд не враховує посилання позивача на отримання листа УПФУ 13.11.2017 року,оскільки пенсія є періодичним платежем та про розмір цих виплат позивачу було відомо, колегія суддів вважає, що в разі незгоди позивач мав достатньо часу для звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того, колегія суддів зазначає, що з 2011 року пенсія позивачу перераховувалась неодноразово у тому числі і за заявою позивача.
У разі пропуску зазначених строків позовна заява підлягала залишенню судом без розгляду як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії судового розгляду справи з підстав, визначених статтями 100, 155 КАС України, за винятком випадків, коли наведені позивачем причини пропуску цих строків визнавалися судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду в розумінні статей 100, 155 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) могли визнаватись лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулася до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
З матеріалів справи убачається, що 19 листопада 2011 року постанова Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 листопада 2010 року виконана у добровільному порядку. Зазначена обставина визнана сторонами та не є спірною. Лише 23 листопада 2017 року, понад сім років після прийняття оскаржуваного рішення пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом.
Вищевказане свідчить, що позивач звернувся до суду поза межами строків встановлених частини 3 статті 99 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), частини 2 статті 122 КАС України чинній на час розгляду справи апеляційним судом.
Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.
Доказів, що засвідчують тривале захворювання, що не давало можливості звернутися з позовом та призначити представника, інші причини, які не залежали від волі позивача, до суду надано не було.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновків про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду з даними адміністративним позовом про визнати дії відповідача щодо застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати при перерахунку її пенсії з 01 червня 2009 року протиправними, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок її пенсії з 01 червня 2009 року без застосування максимальної дати оптимізації заробітної плати, відповідно до ст.. 40, ст.. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції від 09 липня 2003 року №1058 - ІV, згідно постанови Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 листопада 2010 року, оскільки з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивачем не було наведено причин, які унеможливлювали чи, незалежно від її волі, заважали їй своєчасно звернутись за судовим захистом.
Посилання, у позовній заяві, на отримання листа відповідача у листопаді 2017 року, самі по собі, не можуть свідчити про наявність об'єктивних перешкод для подання даного адміністративного позову у визначений законодавством строк, а отже не можуть вважатися поважною причиною пропуску цих строків, оскільки відповідно до процесуального закону вони не змінюють початок перебігу строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на судовий захист у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із пропуском встановленого КАС України строку без поважних на то причин, а тому його адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Керуючись статтями 23, 33, 122, 123, 240, 292, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2020 року у справі № 265/8161/17 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2020 у справі № 265/8161/17 - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання дій протиправними зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Повне судове рішення складено 04 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко