04 серпня 2020 року справа №200/13677/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.,
cекретар Харечко О.П.,
за участі представника позивача Онищенко І.В.,
представника відповідача Пономарьова А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі № 200/13677/19-а (головуючий І інстанції Аканов О.О., повний текст складено 19.03.2020р. в м.Слов'янськ Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України, а саме, про неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 40666,07 грн. на бюджетний рахунок №UA878999980000031112167005339 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000); зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 40666,07 грн. на бюджетний рахунок №UA878999980000031112167005339 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000).
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем в порушення прав позивача, відмовлено здійснити перерахування переплати, яка обліковується як залишки невідшкодованого бюджетного відшкодування ПДВ, в рахунок сплати грошових зобов'язань з екологічного податку з посиланням на те, що бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачені грошові зобов'язання.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, а саме: про неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 40666,07 грн. на бюджетний рахунок №UA748999980313090167000005339 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000). Зобов'язано Головне управління ДПС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість №UA308999980313060029000005339 (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 40666,07 грн. на бюджетний рахунок №UA748999980313090167000005339 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000). Стягнуто з Головного управління ДПС у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1921,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що бюджетне відшкодування з ПДВ не є надміру сплаченим грошовим зобов'язанням, тому приписи ст. 43 та пункту 200-1.4 ст. 200-1 Кодексу на відшкодування ПДВ не розповсюджується. Судом не було враховано, що можливість зарахування невідшкодованого ПДВ у рахунок інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, була передбачена ст. 4 Указу Президента України від 07.08.98 № 857/98, який наразі втратив чинність. Згідно діючого законодавства перерахувати невідшкодований ПДВ в рахунок інших податків неможливо. Звертає увагу суду, що процедура декларування та адміністрування бюджетного відшкодування передбачає заяву платника податку, подану контролюючому органу у складі податкової декларації. Також зазначає, що невідшкодовані суми ПДВ, які були предметом оскарження у судовому порядку, заявлені до 01.02.2016, тобто до введення в дію Порядку ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ. Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми ПДВ не відшкодовані з бюджету, станом на надання інформації ще не запровадженний. Новий механізм відшкодування ПДВ, який діє з 01.04.2017, не передбачає повернення узгоджених невідшкодованих сум податку у інший спосіб, у тому числі, через формування та надання до органу державної казначейської служби висновків про суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню.
Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та з 04.04.2012 є платником податку на додану вартість (а.с. 9, 29-32)
ТОВ «Руссоль-Україна» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія», що підтверджено протоколами загальних зборів товариств та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с. 20-28).
08.02.2019 року виконано злиття інтегрованої картки платника по податку на додану вартість та перенесено сальдо розрахунків ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» в сумі 10290077,70 грн. до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-Україна» (а.с. 33)
19.02.2019 року ТОВ «Руссоль-Україна» звернулось до відповідача з листом № 145, в якому просило роз'яснити можливості використання наявної переплати на бюджетному рахунку ПДВ у сумі 10290077,70 грн. (а.с. 15).
ГУ ДФС у Донецькій області надано роз'яснення від 22.03.2019 №23986/10/05-99-12-02-14, в якому зазначено, що відповідно до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) включено до переліку джерел сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків до Державного бюджету України (а.с. 16-17).
06.11.2019 року ТОВ «Руссоль-Україна» звернулось до ГУ ДФС у Донецькій області із заявою за № 786, в якій просило у відповідності до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України та вищенаведеного роз'яснення податкового органу перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в сумі 40666,07 грн. на бюджетний рахунок з екологічного податку, який справляється за викид в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (а.с. 18).
Листом за № 23446/10/05-99-55-04 від 13.11.2019 відповідач повідомив, що відповідно до п.87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, в тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів відповідних бюджетів. Отже в розумінні приписів підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Кодексу бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачені грошові зобов'язання. Здійснити перерахування переплати, яка обліковується як залишки невідшкодованого бюджетного відшкодування ПДВ в рахунок сплати грошових зобов'язань з екологічного податку немає можливим.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування.
Спірним у справі є питання правомірності не перерахування ГУ ДФС у Донецькій області переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в рахунок іншого податку у відповідності до приписів статті 87 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно пп. 14.1.115 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
За змістом пп. 14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Приписами пункту 38.1, 38.3 статті 38 Податкового кодексу України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 98.1.2 пункту 98.1 статті 98 Податкового кодексу України визначає, що під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання: злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими.
Згідно пункту 98.8 та 98.9 ст.98 Кодексу, у разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов'язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов'язання або податкового боргу такого платника податків.
У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов'язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом, а у разі отримання цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства в оренду чи концесію сума перевищення перераховується в розпорядження платника податків - орендаря чи концесіонера згідно з передаточним балансом або актом.
Матеріали справи свідчать, що наявна у позивача переплата виникла після ухвалення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ "Слов'янська солевидобувна компанія", тобто, є сумою невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість. В подальшому сальдо розрахунків в сумі 10290077,70 грн. перенесено до інтегрованої картки правонаступника ТОВ "Руссоль-України".
Отже, у відповідності до вищезазначених норм податкового законодавства, сума невідшкодованого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість була перераховано в розпорядження позивача, як правонаступника.
Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.
Таким чином, вказаними нормами визначено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість як джерело сплати грошових зобов'язань до Державного бюджету України на підставі відповідної заяви платника. Проте, форма такої заяви вказаною статтею не встановлюється.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентовано у статті 200 ПК України.
Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно п. 200.4 ст. 200.4 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.7 ст. 200 ПК України визначено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 затверджено форми та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.
Згідно пункту 9, пп.1-4 п.10 розділу ІІІ даного Наказу, Декларація подається платником за звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу.
У складі декларації подаються передбачені цим Порядком додатки (у разі заповнення даних у відповідних рядках декларації).
Додатками до декларації є: 1) розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1) (додаток 1); 2) довідка про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) (додаток 2); 3) розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3) (додаток 3); 4) заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4) (додаток 4).
Відповідно до пп.4 п.5 розділу V «Порядок заповнення податкової декларації» Наказу, Розділ III "Розрахунки за звітний період": сума від'ємного значення (рядок 20 у декларації), зокрема, підлягає бюджетному відшкодуванню (відображається у рядку 20.2): на рахунок платника у банку (відображається у рядку 20.2.1) та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України (відображається у рядку 20.2.2).
Аналіз зазначених норм свідчить, що платник податку подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву у разі якщо він прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пп.200.7.1 п. 200.7 ст. 200 ПК України, формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
До такого Реєстру вносяться такі дані, зокрема, сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов'язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п.3); реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п.6); дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п.16).
Внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування посадовими особами відповідних органів здійснюється з дотриманням вимог законів щодо електронного підпису та електронного документообігу.
Згідно п. 200.12 ст. 200 ПК України, узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Відповідно до п. 200.13 ст. 200 ПК України, на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.
Вказані норми статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26.
Таким чином, вказаними нормами, які діють з 01 січня 2017 року передбачено, що узгоджені суми бюджетного відшкодування за заявою про перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, повинні бути внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Матеріали справи свідчать, що наявна у позивача переплата в сумі 10290077,70 грн., як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, перенесено до інтегрованої картки, була заявлена до 01.02.2016, тобто, до введення в дію Порядку № 68 та Порядку № 26.
Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
На даний час Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює. При цьому, пункт 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не регулює питання реалізації права платника податків на подання заяв про перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Отже, на даний час позивач не може реалізувати передбачене п. 87.1 ПК України право перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Оскільки, податкове законодавство передбачає право Товариства на перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, Товариство у цій справі має майновий інтерес, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією"небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі заява № 40450/04, яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції (995_004) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
На підставі викладеного, із врахуванням встановленого судами права Товариства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість та перерахування цих сум узгодженого невідшкодованого бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, а також відсутність механізму реалізації такого права, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування, що є підставою для задоволення позовних вимог ТОВ "Руссоль-України" в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 р. у справі № 200/13677/19-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 04 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Т.Г. Гаврищук
І.Д. Компанієць