04 серпня 2020 року справа №360/826/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі №360/826/20 (головуючий І інстанції Петросян К.Є., повний текст рішення складено 20.03.2020 року в м.Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (надалі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 23.12.2019 року щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи період роботи з 29.08.1983 року по 31.12.1997 року в Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», починаючи з 29.11.2019 року (а.с. 1-2).
Позов обґрунтовано тим, що 23.12.2019 року Білокуракинським ОУПФУ Луганської області прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування» із посиланням на відсутність необхідного стажу роботи для призначення пенсії. Позивач зазначає, що він почав працювати в Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» з 29.08.1983 року та продовжував працювати весь спірний період. Під час прийому на роботу в трудовій книжці позивача напроти запису про переведення замість слова «Приказ» зазначено «Приказной лист», без зазначення номеру. Під час звернення із заявою про призначення пенсії 29.11.2019 року позивачем було подано пакет документів, в тому числі і копію наказу про прийняття на роботу від 29.08.1983 №43-к та довідку про підтвердження факту роботи в Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» в період з 29.08.1983 року по 31.07.2014 року. Однак, вищевказані документи від позивача прийняті не були, та при розгляді заяви не враховані.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 23.12.2019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.11.2019, зарахувавши до його стажу період роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 в Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» (а.с. 98-103).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає рішення необґрунтованим, винесеним без повного з'ясування обставин справи, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що разом із заявою про призначення пенсії позивач надав до управління трудову книжку, копію військового квитка, копію атестату, інші документи про трудовий стаж не надавались. Зазначає, що управлінням не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», оскільки підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру. Крім того, територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії. Повноваження в питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними (а.с. 129-132).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-7).
Згідно з довідкою від 14.11.2019 року №921-5000230501 ОСОБА_1 є особою яка має статус внутрішньо переміщеною особи (а.с. 8).
29.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом із заявою про призначення пенсії позивач надав: паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудову книжку серії НОМЕР_1, військовий квиток НОМЕР_2; атестат НОМЕР_3, довідку про взяття на облік внутрішньо - переміщеної особи (а.с. 75,76).
Рішенням відповідача від 04.12.2019 №1302 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначене рішення відповідач обґрунтовує неможливістю зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», оскільки підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру. Також зазначає, що додаткових довідок (документів) про підтвердження зазначеного періоду роботи до заяви для призначення пенсії позивач не надав. Страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 11 місяців 26 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (а.с. 69).
Листом від 23.12.2019 року № 6354/031-08, відповідач повідомив позивача про недостатність страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком, оскільки не зараховано період роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» у зв'язку з тим, що підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру (а.с. 71-72).
Згідно записів трудової книжки від 27.07.1977 серії НОМЕР_1, позивач у період з 29.08.1983 по 31.12.1997 працював слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» (а.с. 9-12).
Спірним у даній справі є правомірність не зарахування до стажу позивача періодів його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Згідно абзацу 2 частини четвертої статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Матеріали справи свідчать, що підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 29.08.1983 по 31.12.1997 є прийомна записка без номеру при прийомі на роботу до Центральної збагачувальної фабрики «Ворошиловградська».
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі -Інструкція № 162), яка діяла на час внесення записів про спірні періоди роботи позивача до трудової книжки.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1.Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. […]
Згідно із п.2.19. Інструкції №162, визначено, що «в графі 4 зазначається підстава для внесення запису у трудову книжку - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видання та номер".
Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1.Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06 серпня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до копії трудової книжки, позивач у період з 29.08.1983 по 31.12.1997 працював слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», в записі №9 від 29.08.1983 не зазначено номеру наказного листа, на підставі якого позивача прийнято на роботу до Центральної збагачувальної фабрики «Ворошиловградська», при цьому зазначено дату такого наказного листа - 29.08.1983 (а.с. 9-12).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Крім того, в матеріалах справи міститься наказ по ЦЗФ «Ворошиловградська» від 29.08.1983 № 43-к, яким встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу в порядку переведення з ЦЗФ «Білореченська» слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду з 29.08.1983, який завірено печаткою так званої «Луганської народної республіки» (а.с. 15).
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно ч.1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 за № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Тобто, норми даного закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....
Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 грудня 1996 року по справі Лоізіду проти Туреччини дійшов такого висновку: Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної справи.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен взяти до уваги інформацію, зазначену у наказі, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до управління за призначенням пенсії за віком.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд вказує, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади. На теперішній час на законодавчому рівні відсутня така обов'язкова умова як перереєстрація підприємств на територію підконтрольну українській владі.
Враховуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем при прийнятті рішення від 04.12.2019 №1302 було протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська».
Стосовно доводів апелянта, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії та повноваження в питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними, суд зазначає наступне.
З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, є необхідним визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у призначені пенсії відповідно до заяви від 29.11.2019 року та зобов'язання відповідача призначити пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи період роботи з 29.08.1983 року по 31.12.1997 року в Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», починаючи з 29.11.2019 року.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
На підставі вищевикладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі №360/826/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі №360/826/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 серпня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Л.В. Ястребова
Судді: Т.Г. Арабей
І.Д. Компанієць