04 серпня 2020 року справа №200/1313/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 р. у справі № 200/1313/20-а (головуючий І інстанції Буряк І.В., повний текст складено 31.03.2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (надалі - відповідач), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про відмову у призначенні ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату, позивачці допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 06.12.2019 року (а.с. 1-4).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відмовив у призначенні допомоги при народженні дитині, посилаючись на п. 12 Порядку призначення та відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою КМУ від 08.06.2016 №365. Відповідно до акту перевірки місця проживання встановлено відсутність позивача за вказаною у довідці адресою, тому допомогу при народженні дитини відповідачем було вирішено не виплачувати. Вважає, що відмова відповідача у призначенні допомоги позивачу, порушує право дитини на соціальний захист, тому є протиправною.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 02.01.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату, позивачці допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 06.12.2019. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 49-52).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що не ґрунтується на чинному законодавстві, порушує норми матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач звернувся до відповідача з питання оформлення допомоги при народженні дитини відповідно до Закону України «Про держану допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811. Під час прийому спеціалістом були надані роз'яснення щодо порядку призначення допомоги при народженні дитини: необхідною умовою для призначення соціальних виплат є прийняття відповідного рішення комісією з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Відповідно до рішення комісії від 27.12.2019 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини, у зв'язку з цим позивачу було надіслано повідомлення про відмову в наданні допомоги при народженні дитини (а.с. 65-66).
Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності п.2 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Відповідно до свідоцтва про народження від 15 серпня 2019 року серії НОМЕР_1 Краматорського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, у позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька - ОСОБА_2 в м. Горлівка Донецької області (а.с. 11).
Позивач та її донька - є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.12.2019 року № 1421-5000242567 та № 1421-5000242585 відповідно (а.с. 12,13).
06.12.2019 року позивач звернулась до УСЗН військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області з заявою про призначення допомоги при народженні дитини (а.с. 14).
Рішенням відповідача від 02.01.2020 року у призначені допомоги відмовлено, відповідно до п. 12 «Порядку призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджений постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (а.с. 17).
Спірним у справі є правомірність відмови відповідача позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини, відповідно до п. 12 «Порядку призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджений постановою КМУ від 08.06.2016 №365.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначає гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з врахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-ХII особі призначається державна допомога при народженні дитини.
Допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною (ч. 1 ст. 10 Закону № 2811-ХII).
Статтею 11 Закону № 2811-XII встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
У статті 5 Закону № 2811-ХII передбачено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
На виконання зазначених положень Закону № 2811-XII прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі - Порядок № 1751).
За пунктом 2 Порядку № 1751 призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).
Отже, вищезазначеними нормами окреслено, що призначення і виплата допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України органами соціального захисту населення України. Тобто, у даному випадку законодавство передбачає єдиний спосіб отримання такої допомоги: шляхом звернення до відповідного органу.
За приписами статті 6 Закону № 2811-ХII документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.
Статтею 11 Закону № 2811-ХII встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
За змістом п. 12 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
У пункті 13 Порядку зазначено, що допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.
Суд вважає, що нормами Закону № 2811-ХII та Порядку № 1751 передбачено єдину підставу для відмови у призначені допомоги, а саме: у разі народження мертвої дитини, інших підстав для відмови в призначені допомоги законодавство не містить.
Матеріалами справи підтверджується, що у призначені допомоги відмовлено у зв'язку із Рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову в призначенні допомоги при народженні, оскільки позивач була відсутня за фактичним місцем проживання/ перебування, яке зазначене у заяві про призначення (відновлення) соціальних виплат.
Водночас, нормами Закону № 2811-ХII та Порядку № 1751 такої підстави для відмови в призначені допомоги не встановлено.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для відмови в призначені допомоги. Постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання допомоги позивачем, а тому право позивача було безпідставно порушено відповідачем.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Крім того, зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання, не може вважатися належної підставою для відмови в призначені допомоги при народженні дитини.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд вважає, що позивачем заявлений позов виключно в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
За приписами ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом першої інстанції, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги, оскільки механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме: скасування рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 02.01.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату, позивачці допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 06.12.2019 року.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 р. у справі № 200/1313/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 р. у справі № 200/1313/20-а - залишити без змін.
Повний текст складено 04 серпня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць