ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 серпня 2020 року м. Київ № 826/2849/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проСлужби безпеки України визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач) з урахуванням збільшених позовних вимог про:
- визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 у частині зарахування в розпорядження та звільнення ОСОБА_1 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним виключенням із діючого резерву Служби безпеки України;
- визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 у частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 по посаді заступника начальника управління ІНФОРМАЦІЯ_2;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 та одночасно зарахувати його в діючий резерв Служби безпеки України;
- стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, недоотриманого у зв'язку зі звільненням з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахуванням у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 наказами Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 і від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3, за період з ІНФОРМАЦІЯ_3 по день ухвалення судового рішення у цій справі у розмірі, який буде обчислений після отримання відповідних документів від СБУ;
- зобов'язання Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання та вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України за Інтернет-адресою http://lustration.minjust.gov.ua.
Ухвалою суду від 16 березня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою суду від 26 березня 2015 року зупинено провадження у справі №826/2849/15 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним судом України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою суду від 05 листопада 2019 року справу №826/2849/15 прийнято до провадження судді Амельохіна В.В. та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 29 листопада 2019 року заяву позивача про збільшення позовних вимог залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення її недоліків.
Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог в адміністративній справі №826/2849/15. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 у частині зарахування позивача в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 по посаді заступника начальника управління ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів.
Відповідач проти позову заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваних рішень.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Наказом Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 «По особовому складу» відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України ОСОБА_1 по посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 зараховано в розпорядження за підпунктом «б» пункту 48 (у зв'язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 8 січня 2014 року №1/ДСК) з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2, звільнивши його з посади офіцера діючого резерву Служби безпеки України по посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 в 2 управлінні Департаменту оперативно-технічних заходів та одночасно виключивши його з діючого резерву Служби безпеки України у період з 20 липня 2010 року по 22 липня 2011 року обіймав посаду ІНФОРМАЦІЯ_5.
Наказом Голови Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України полковника ОСОБА_1 зараховано в розпорядження за підпунктом «ж» пункту 48 (у зв'язку із застосуванням до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади») з 12 серпня 2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2.
Непогоджуючи з оскаржуваними наказами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-7 (далі - Закон №1682).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 38, ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
У частині другій ст. 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз. 4 п. 5.2 мотивувальної частини Рішення).
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 58, 61, п. 1, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України) .
Згідно з п. 7-2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України "Про очищення влади".
За визначенням ч. 1, 2 статті 1 Закону України "Про очищення влади" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Статтями 2, 3 наведеного Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 5 вказаного Закону організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Перевірці підлягають:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;
2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Згідно з ч. 11, 14 ст. 5 Закону України "Про очищення влади" орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов'язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.
Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
Керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 року у справі «Полях та інші проти України», яке набрало остаточної чинності 24.02.2020 року, в якій суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_4 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
У даному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_5 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
Крім того, суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_4 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Віктор Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_4 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу, і без необґрунтованих обмежень… право і можливість допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. (Стаття 25 (c) Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права(надалі Пакт)).
Комітет ООН з прав людини у Міркуваннях від 24 липня 2019 року (https://undocs.org/ru/CCPR/C/126/D/2670/2015)(Гінтарас Ягмінас проти Литви, повідомлення № 2670/2015)(надалі-Міркування) надав тлумачення положенням Пакту та зазначив, що пункт c) статті 25 Пакту надає право допускатись на загальних умовах рівності до державної служби та нагадав про свою судову практику(див., наприклад, Бандаранаяке проти Шри-Ланки (CCPR/C/93/D/1376/2005), пункт 7.1.) у відповідності з якою для забезпечення доступу на загальних умовах рівності не лише критерії, але і процедури, що застосовуються у відношенні призначення на посаду, просування по службі , тимчасового або повного відсторонення від посади, повинні бути об'єктивними та обґрунтованими. Процедура не є об'єктивною або обґрунтованою якщо вона не відповідає базовим вимогам процесуальної справедливості.
Комітет вважає також, що право на рівний доступ до державної служби включає право не бути свавільно звільненим з державної служби.
Комітет резюмував - звільнення автора, передбачене законом, де були відсутні гарантії захисту від свавілля, в поєднанні з процедурою, яка не могла дати автору реальну перспективу оскаржити підстави для його звільнення, не може розглядатись як обґрунтоване і відповідно розумне з точки зору переслідуваної законної цілі та вимоги співмірності.(п.8.5 Міркувань).
Таким чином, суд вважає, що звільнення позивача відбулось з порушенням пункт c) статті 25 Пакту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 20.07.2010 по 22.07.2011 обіймав посаду ІНФОРМАЦІЯ_2, у період з 22.07.2011 до 19.10.2012 - посаду ІНФОРМАЦІЯ_2.
У період з 19.10.2012 по 29.03.2013 ОСОБА_1 не займав штатної посади в СБУ, оскільки перебував у розпорядженні начальника Управління СБУ в Кіровоградській області.
Наказом Голови СБУ від 29.03.2013 № 329-ос ОСОБА_1 призначено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_6.
Наказом Голови СБУ від 12.04.2014 №678-ос з 07.04.2014 ОСОБА_1 звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_6 та зараховано в діючий резерв СБУ, оскільки його в установленому порядку було призначено на посаду в іншому відомстві.
Оскаржуваним наказом Голови СБУ від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 звільнено ОСОБА_1 з посади офіцера діючого резерву Служби безпеки України по посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 в 2 управлінні Департаменту оперативно-технічних заходів та зараховано в розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2.
Наказом Голови СБУ від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 зараховано ОСОБА_1 по посаді ІНФОРМАЦІЯ_2 в розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.п. «ж» п. 48 (у зв'язку з застосуванням до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади») Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
Таким чином, на час застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» він мав статус офіцера діючого резерву СБУ та не займав штатної посади в СБУ.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 у справі №826/16679/18 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу №956-ос від ІНФОРМАЦІЯ_7, зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Служби безпеки України №956-ОС від ІНФОРМАЦІЯ_7 року в частині звільнення ОСОБА_1 , стягнуто зі Служби безпеки України (м. Київ, вул. Володимирська, 33, ідент. код 00034074) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2018р. по 14.06.2019р. в сумі 67504 (шістдесят сім тисяч п'ятсот чотири гривні) 24 коп. на користь ОСОБА_1 , рішення в частині стягнення суми грошового забезпечення за один місяць в сумі 7655,02грн. допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року в резолютивній частині змінено, виклавши третій та четвертий абзаци в наступній редакції: "Стягнути з Служби безпеки України (м. Київ, вул. Володимирська, 13, ідент.код 00034074) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2018 року по 14.06.2019 року в сумі 135 006 (сто тридцять п'ять тисяч шість гривень) 54 коп. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_1 ). Рішення в частині стягнення суми грошового забезпечення за один місяць в сумі 15310 (п'ятнадцять тисяч триста десять гривень) 04 коп. допущено до негайного виконання". У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - залишено без змін.
Так, Шостим апеляційним адміністративним судом в постанові від 01.10.2019 було встановлено, що у листі-відповіді Управління правового забезпечення СБУ від 20.12.2018 № 16/К-10-П/39/5127 відповідачем визнано, що ОСОБА_1 в період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 включно своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю:
- не здійснював заходи (та/або не сприяв їх здійсненню), що спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини;
- не спричиняв шкоду основам національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини;
- не становив загрозу основам національної безпеки і оброни України або правам і свободам людини.
Також у листі Управління правового забезпечення та листі-відповіді цього ж управління від 24.01.2019 № 16/К-3-п/39/237 на запит ОСОБА_1 відповідачем також визнано, що під час застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» не було враховано факти неприйняття ОСОБА_1 протиправних рішень, не вчинення дій і бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України та протиправне порушення прав і свобод людини.
Жодних фактів протиправної діяльності чи бездіяльності ОСОБА_1 в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 відсутні.
Таким чином, Шостий апеляційний адміністративний суд в постанові від 01.10.2019 дійшов висновку, що при виданні оскаржуваних наказів Голови СБУ від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 та від ІНФОРМАЦІЯ_7 НОМЕР_4 в частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження та звільнення з військової служби відповідачем не було враховано перелічені обставини, що суперечить меті здійснення очищення влади, визначеній ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, в судовому порядку була вже встановлена протиправність прийняття СБУ наказів в частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження та звільнення з військової служби.
Крім того, як встановлено судом підставою прийняття оскаржуваного наказу НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3 були відомості, наявні в матеріалах особової справи підполковника ОСОБА_1 .
Вказаним наказом від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 до ОСОБА_1 відповідачем було застосовано положення п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
У той же час, судом встановлено, що довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» відповідачем не складалась.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву Служби безпеки України, останній вказує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем СБУ, який проходить військову службу, не займаючи при цьому штатної посади в СБУ.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність прийняття Службою безпеки України наказів від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 у частині зарахування в розпорядження та звільнення ОСОБА_1 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним виключенням із діючого резерву Служби безпеки України та від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 у частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 по посаді заступника начальника управління ІНФОРМАЦІЯ_2.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним виключенням із діючого резерву Служби безпеки України наказом від 24.10.2014р., а тому він підлягає поновленню на вказаній посаді з 27.10.2014р. (25-26.10.2014 - вихідні дні) з одночасним зарахуванням його в діючий резерв Служби безпеки України.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №821/4571/14.
Щодо вимог позивача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи та фактичних обставин, встановлених судом, слід зазначити, що розгляд справи №826/2849/15 здійснювався понад одного року, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 №9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у 2014 з жовтня 2014 по грудень 2014 включно складала: 5, 20, 23 дня відповідно.
При цьому, за два останні місця до звільнення, тобто протягом серпня-вересня 2014, кількість робочих днів складала 20 та 22 дні відповідно.
Враховуючи те, що позивача звільнено наказом від ІНФОРМАЦІЯ_3, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується з наступного дня 27.10.2014 та за жовтень 2014 складає 5 днів. Всього за період 2014 кількість днів вимушеного прогулу, відповідно, складає 5 + 20 + 23 = 48 днів.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 07.06.2019 № 882/0/206-19, кількість робочих днів у 2015 році склала 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів, у 2019 - 250 днів, що за цей період складає 1249 днів.
За період з 01 січня 2020 року кількість робочих днів, включаючи день прийняття рішення суду у даній справі - 05 серпня 2020 року, складає 148 днів.
Відповідно загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача по день прийняття рішення у справі складає: 48+1249+148 = 1445 днів вимушеного прогулу.
Так, згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 25.11.2019 №21/2/2-4630 за місяць вересень 2014 року заробітна плата позивача становила 11726,50грн. (11726,50 х 2 = 23453,00). Середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 533,02грн. (23453,00грн./44 робочих днів).
Відповідно середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2014 року по 05 серпня 2020 року складає 770 213,90грн.
Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 27.10.2014 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині суд звертає увагу на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з п. 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Служби безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_2 у частині зарахування в розпорядження та звільнення ОСОБА_1 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним виключенням із діючого резерву Служби безпеки України.
Визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_3 у частині зарахування ОСОБА_1 в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 по посаді заступника начальника управління ІНФОРМАЦІЯ_2.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 та одночасно зарахувати його в діючий резерв Служби безпеки України з 27 жовтня 2014 року.
Стягнути з Служби безпеки України (м. Київ, вул. Володимирська, 33, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2014 року по 05 серпня 2020 року у розмірі 770 213,90грн. (сімсот сімдесят тисяч двісті тринадцять гривень, 90 копійок).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 та одночасно зарахувати його в діючий резерв Служби безпеки України з 27 жовтня 2014 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Служби безпеки України (м. Київ, вул. Володимирська, 33, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 11 726,44грн. (одинадцять тисяч сімсот двадцять шість гривень, 44 копійки).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін