ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
05 серпня 2020 року м. Київ№ 640/17997/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати накази на підставі яких ОСОБА_1 було звільнено зі служби та надати матеріали службового розслідування та документи на підставі яких було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що у позивача відсутні документи, а саме накази, які стосується його звільнення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказано, що він звертався до уповноваженого верховної ради прав людини, однак відповіді так і не отримав. Вказано, що ОСОБА_1 не ознайомлено з жодним із наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а також з наказом про звільнення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для надання суду обґрунтування строків звернення з даним позовом до суду.
Позивачем 13.11.2019 подано заяву про усунення недоліків, в якій вказано, що через відсутність документів, що підтверджують звільнення ОСОБА_1 , а саме наказу про виключення зі списку частини, він був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/17997/19, зобов'язано відповідача надати суду належним чином завірену копію наказу, на підставі якого позивача було звільнено зі служби та належним чином завірені копії матеріалів службового розслідування та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, копію відзиву одночасно надіслати позивачу.
Також у вказаній ухвалі зазначено, що питання щодо строків звернення до суду із відповідним позовом, буде вирішено після надання письмових пояснень та доказів відповідачем стосовно спірних правовідносин.
Представником відповідача 20.01.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2019 №37 призначено службове розслідування за фактом невиконання своїх функціональних обов'язків заступником командира 1 мотопіхотної роти з морально-психологічного забезпечення старшим лейтенантом ОСОБА_1 . Згідно вказаного наказу помічником командира військової частини - начальником служби капітаном ОСОБА_2 було проведено службове розслідування та подано на розгляд командиру військової частини НОМЕР_1 акт службового розслідування та додано до нього акт відмови від ознайомлення та підписання акту службового розслідування ОСОБА_1 в присутності свідків. Посадовими особами військової частини НОМЕР_1 11.02.2019 складено акт відмови від отримання документів про звільнення ОСОБА_1 .
Позивачем 29.01.2020 подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач навмисно не направляв позивачу наказ ОК “Північ” від 07.02.2019 №24, який на момент запиту позивача знаходився у відповідача, а надіслав йому матеріали, які не визначали статусу позивача (звільнений, не звільнений і т.д.). Відповідач вказує, що лише 20.09.2019 направив особову справу ОСОБА_1 до Святошинського районного у м. Києві військового комісаріату в якому і залишився наказ ОК “Північ”.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документами, поданим відповідачем відзивом на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є неотримання позивачем документів, на підставі яких його було звільнено з військової частини НОМЕР_1 та ненадання матеріалів службового розслідування, на підставі яких було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 .
З відмітки вхідної кореспонденції канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва встановлено, що позивач звернувся з даним позовом до суду 29.09.2019, тобто, з пропущенням шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 позивачу надано строк для надання суду обґрунтування строків звернення з даним позовом до суду, проте останнім не подано суду обгрунтованих пояснень щодо строків звернення до суду, лише зазначено щодо відсутності у нього документів, що підтверджують його звільнення.
Згідно частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У відповідності до частин першої, другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Крім того, суд зазначає, що позивачем також не подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду.
З наданого відзиву на позовну заяву та долученими до нього документів вбачається, що 11.02.2019 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було надано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2019 №15 ОСОБА_1 , проте останній відмовився від отримання та підписання про отримання вказаного документу у журналі обліку військових службовці виключених із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , про що складено акт відмови про отримання документів про звільнення.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 було відомо про наявність наказу про звільнення та він мав ознайомитися з текстом наказу ще 11.02.2019, однак як вбачається з акту відмови про отримання документів про звільнення позивач відмовився від наданого йому права на ознайомлення.
Суд зазначає, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду починається не з дати прийняття оскаржуваних позивачем наказів, а з дати коли позивач фактично отримав змогу ознайомитися з текстом оскаржуваного наказу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №826/7354/18.
Слід зазначити, що повідомлені позивачем обставини не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними підстав пропуску строку на звернення до суду та поновлення такого строку. Зокрема, позивачем необґрунтовано причини тривалого очікування отримання спірного наказу. Протягом всього часу позивем не надано доказів того, що військова частина НОМЕР_1 чинила перешкоди в наданні доступу до ознайомлення з текстом наказу. Не доведено також, що відповідач у будь-який інший спосіб не надав інформацію щодо прийнятого ним оскаржуваного наказу.
Визначені процесуальним законом строки звернення до суду, це період часу, протягом якого особа повинна проявити інтерес стосовно захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист.
Реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, зокрема в спорах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі №9901/601/19 адміністративне провадження №П/9901/601/19, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020.
Суд також звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Крім того, суд вважає за необхідне також зазначити, що при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункту 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
За висновком Європейський суд з прав людини, викладеним в його рішенні від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду, при цьому не надав суду пояснень та не навів обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звернувся з порушенням строку, та відсутність підстав для поновлення пропущеного строку.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. При цьому, як вже зазначалося, відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищевказане, а також зважаючи на ту обставину, що позивачем, з урахуванням встановлених у даній справі обставин, заяви про поновлення строку не заявлялося, а підстав для визнання причин пропуску такого строку поважним не встановлено, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.