ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 серпня 2020 року м. Київ № 640/9635/19
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві № Ф-277676-17 від 10.05.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вимога про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки єдиний соціальний внесок сплачено роботодавцем за позивача, як найманого працівника. Також зауважено, що в період роботи в організаціях, позивач самостійно не здійснював будь-якої діяльності. Після припинення трудових відносин позивач здійснювала незалежну професійну діяльність та сплачувала єдиний соціальний внесок у порядок та строки, визначені чинним законодавством.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що позивач є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та зобов'язаний здійснювати відрахування мінімального страхового внеску на місяць за спірний період.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Згідно з інформаційних баз даних органів ДФС в інтегрованій карті адвоката ОСОБА_1 за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2659,
обліковуються нарахування в автоматичному режимі позивачу як особі, яка проводить професійну діяльність за 2017 рік на загальну суму 8 418,00 грн; за 2018 рік нараховано щоквартально в автоматичному режимі на загальну суму 9 828,72 грн у розмірі мінімального страхового внеску та за січень-червень 2019 на загальну суму 5 508,36 грн.
Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-277676-17, відповідно до якої вбачається наявність заборгованості з єдиного внеску в розмірі 14 309,90 грн станом на 30.04.2019, яка підлягає сплаті.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За визначенням, яке міститься в підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Отже, особи, які провадять, в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
Приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно пункту 2 частини першої статті 1 якого передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Водночас, згідно пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
З аналізу вказаних правових норм Податкового кодексу України та Закону №2464-VI вбачається, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
При цьому, суд звертає увагу, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
У той же час, як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує як самозайнята особа, так і як найманий працівник в Координаційному центрі з надання безоплатної правової допомоги.
З наданого до матеріалів справи реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування убачається, що Координаційним центром з надання безоплатної правової допомоги щомісячно за 2017 рік та січень - березень 2018 року сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати. Аналогічно, з січня по квітень 2019 року сплачено єдиний внесок ТОВ «СС Лоун».
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримував доходу від цієї діяльності.
При цьому, представником відповідача до суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що позивач у вищевказаний період здійснював незалежну професійну діяльність як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.
Отже, позивач в даному випадку не є суб'єктом плати єдиного внеску, як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, а тому до нього не можуть застосуватися норми щодо порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Вказана правова позиція також викладена у рішенні Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо періоду з квітня по грудень 2018 року суд зазначає, що до матеріалів справи надано квитанції про сплату єдиного соціального внеску у належних розмірах, зокрема, за 1 квартал 2018 року сплачено 2 458,00 грн згідно з квитанції від 26.04.2018, за 2 квартал 2018 року сплачено 2 458,00 грн згідно з квитанції від 17.07.2018, за 3 квартал 2018 року сплачено 2 458,00 грн згідно з квитанції від 19.10.2018, за 4 квартал 2018 року сплачено 2 458,00 грн згідно з квитанції від 22.01.2019.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому вимога Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-277676-17 на суму 14 309,90 грн є протиправною, та підлягає скасуванню.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.
З урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві № Ф-277676-17 від 10.05.2019.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України із урахуванням п. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко