ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 серпня 2020 року м. Київ № 640/9518/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр» з 01.06.1993 по 01.03.1996 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.11.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.1993 по 01.03.1996 на посаді завідуючого автотранспортної служби в Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр» у зв'язку з відсутністю ідентифікаційного коду на печатці підприємства у трудовій книжці позивача.
Позивач стверджує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.
Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про відсутність підстав для призначення позивачеві пенсії за віком, оскільки за період роботи з 01.06.1993 по 01.03.1996 у трудовій книжці позивача відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код на печатці підприємства. З огляду на наведене, відповідає стверджує, шо дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, та такими, що вчинені в межах компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито спрощене провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Із заявою про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи до суду не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ленінградським РУГУ МВС України в м. Києві 30.01.1997.
29.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою вх. № 1274 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом установлено, що 30.01.2020 Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення №262840004437 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Листом від 10.02.2020 № 2600-0314-8/12507 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу повідомлено про те, що відповідно до наданих до заяви документів (трудова книжка, військовий квиток, довідка про періоди навчання) загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 3 місяці 18 днів. У листі зазначено, що Управлінням не враховано до стажу період роботи з 01.06.1993 по 01.03.1996, оскільки відсутній код на печатці підприємства у трудовій книжці позивача. З огляду відсутність необхідного страхового стажу (26 років), у призначенні пенсії за віком згідно з заявою від 29.01.2020 № 1274 ОСОБА_1 відмовлено.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 8 Закону 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Згідно з частиною 2 цієї статті закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна норма передбачена Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637.
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 вищезазначеної Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 останній у період з 01.06.1993 по 01.03.1996 працював на посаді завідуючого автотранспортної служби в Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр».
За твердженнями відповідача, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 01.06.1993 по 01.03.1996 на посаді завідуючого автотранспортної служби в Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр», оскільки запис про звільнення з роботи завірений печаткою, на якій відсутній ідентифікаційний код підприємства.
Судом досліджена копія трудової книжки ОСОБА_1 , яка містить записи про періоди роботи позивача, та установлено, що вказаний запис є чітким, ясним та не містить виправлень, перекреслень, які викликали б сумнів у достовірності вказаного запису.
Крім того, суд враховує, що вказаний запис, як то передбачено Інструкцією № 58 скріплено печаткою підприємства.
Суд зазначає, що відсутність ідентифікаційного коду на печатці при звільненні працівника, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є достатньою підставою для не зарахування цього періоду до стажу роботи працівника, від якого, в свою чергу, не залежить правильність заповнення трудової книжки.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, наголошуючи на неповноті записів трудової книжки позивача щодо спірного періоду його роботи, відповідач, всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав жодних доказів в підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Суд зауважує, що постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Наведеними нормами права передбачено право пенсійного органу на перевірку наданих пенсіонером документів для їх підтвердження.
Однак, судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не скористалось своїми повноваженнями, передбаченими п. 4.2 Порядку та не зверталось до підприємства, у якому працював позивач або до архівної установи для підтвердження відомостей щодо роботи позивача в Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр», що усунуло б сумніви відносно достовірності запису у трудовій книжці позивача.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до загального трудового стажу позивача період роботи з 01.06.1993 по 01.03.1996 на посаді завідуючого автотранспортної служби в Приватному підприємстві «Інформ-Бізнес-Центр».
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При здійснення судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що права позивача порушені у зв'язку з прийняттям відповідачем рішення від 30.01.2020 № 262840004437 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на встановлені обставини, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.01.2020 № 262840004437 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.11.2019, суд враховує наступне.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У разі, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Важливо розуміти, що дискреційні повноваження - це, насамперед, сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб'єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб'єкта.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Беручи до уваги, що прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційним обов'язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача з тієї підстави, що у нього відсутній необхідний стаж (не враховано період роботи позивача), та не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу, а також судом у даній справі не надавалась оцінка виконанню позивачем всіх приписів законодавства для прийняття рішення про призначення пенсії (наявності та відповідності усіх необхідних документів) та правильності обрахунку стажу (належить до повноважень відповідача), суд зазначає, що вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.11.2019, є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу, з огляду на що не підлягає задоволенню.
Проте, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням встановлених судом обставин та наведених вище норм права, суд вважає, що належним способом захисту, який відповідає об'єкту порушеного права в даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву та документи позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2020 вх. № 1274 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та додані до неї документи та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № ПН 215600426655 від 23.04.2020.
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.
Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.01.2020 № 262840004437 «Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2020 вх. № 1274 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та додані до неї документи та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась