ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 серпня 2020 року м. Київ № 640/24306/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області №КВ1529/1520/АВ/ТД/ФС-593 від 02.10.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач дійшов безпідставних висновків про використання ФОП ОСОБА_1 праці осіб, з якими не укладені трудові договори. Як зазначає позивач, ФОП ОСОБА_1 було укладено цивільно-правову угоду з ОСОБА_2 на період проходження нею стажування у позивача, на підставі якої фізична особа взяла на себе зобов'язання виконавця за вказаним договором.
Позивач стверджує, що обумовлені договором роботи виконувались зобов'язаною стороною самостійно і на власний ризик, зазначена особа не підпорядковувалась позивачу та внутрішньому трудовому розпорядку, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що особа, з якою був укладений цивільно-правовий договір, виконувала трудові функції без укладення трудового договору.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що у ході інспекційного відвідування посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області було виявлено фізичну особу ОСОБА_2 , яка виконувала трудові обов'язки у ФОП ОСОБА_1 без укладення трудового договору.
За таких обставин відповідач вважає, що обґрунтовано притягнув позивача до юридичної відповідальності у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю.
Позивач надала відповідь на відзив на позовну заяву, у якій звертає увагу суду на те, що письмові пояснення, відібрані інспекторами Держпраці у ОСОБА_2., нею не надавались та не підписувались, з приводу чого відкрито кримінальне провадження № 12020100010001734 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 358 КК (підроблення документів).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/24306/19 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 09.07.2003 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У період з 05.09.2019 по 16.09.2019 Головним управлінням Держпраці у Київській області відповідно до наказу від 03.09.2019 № 4316 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 03.09.2019 №1530 було проведене інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет дотримання вимог законодавства про працю, а саме не оформлення трудових відносин.
Результати інспекційного відвідування оформлені актом від 16.09.2019 №КВ1529/1520/АВ (далі - Акт інспекційного відвідування).
У ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений цивільно-правовий договір, на підставі якого зазначена фізична особа зобов'язувалась надавати послуги з продажу товарів у магазині-павільйоні ФОП ОСОБА_1 .
Проаналізувавши умови зазначеного договору у взаємозв'язку поясненнями, відібраними у найманого працівника, зміст та характер робіт, що виконувались за вказаним договором, спосіб, у який вони виконувались, відповідач дійшов висновку, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично існують трудові відносини.
Таких висновків відповідач дійшов встановивши, що ОСОБА_2 працює на посаді продавця (стажер) у ФОП ОСОБА_1 . Згідно з поясненнями ОСОБА_2 , остання офіційно не оформлена, проте з правилами внутрішнього трудового порядку ознайомлена та їм підпорядковується. Також, на даного працівника надана копія договору на виконання робіт від 02.09.2019 № 0209/19, при цьому даному договорі відсутня інформація щодо місця (адреси) надання послуг та об'єму надання послуг.
Розглянувши матеріали інспекційного відвідування на підставі обставин, зазначених в Акті інспекційного відвідування, Головне управління Держпраці у Київській області дійшло висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України у зв'язку з допущенням працівника до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
За порушення позивачем вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову №КВ1529/1520/АВ/ТД/ФС-593 від 02.10.2019, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України позивачеві визначений штраф у розмірі 125190,00 грн.
Не погоджуючись із застосованими штрафними санкціями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи фактичні обставини справи у контексті викладених в Акті інспекційного відвідування порушень, судом з'ясовано наступне.
02 вересня 2019 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) був укладений договір на виконання робіт № 0209/19, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по виконанню робі, передбачених п. 2.1 в обсязі і на умовах передбачених даним договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги.
Пунктом 2.1 договору установлено, що до обов'язків виконавця за договором входить надання послуг по організації роботи торгівельної точки, перевірка заповнення тарних одиниць, перевірка правильності приймання товару, штучна перевірка товару на якість за результатами зовнішнього огляду та кількість, підготовка товару до продажу, консультування про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів, пропонування взаємозамінних і нових товарів, контроль, своєчасне поповнення робочого запасу товарів і терміни реалізації продуктів (що швидко та надто швидко псуються).
У пункті 1.2 договору сторони погодили, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг, у тому числі використовує власні засоби та матеріали.
Згідно з пунктом 1.4 договору факт надання, здачі відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому-передачі наданих послуг.
Акт прийому наданих послуг підписується сторонами після надання послуги та є невід'ємною частиною даного договору. Сторони погодили, що протягом дії договору можуть підписувати проміжний акт прийому здачі виконаних робіт (пункт 1.5 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору замовник зобов'язаний надавати виконавцю всі необхідні документи, інформацію та довіреності для виконання покладених на виконавця обов'язків.
Пунктом 4.1 договору установлено, що вартість послуг по договору складає 5000,00 грн. без ПДВ.
Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 був складений акт приймання-передачі послуг за вересень 2019 року, відповідно до якого замовнику були надані послуги по виконанню робіт згідно з договором на виконання робіт від 02.09.2019 № 0209/19 на суму 5000,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 3 та 11 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
Відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до частини 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм слідує, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.
Визначальною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 26.09.2018 у справі № 822/723/17.
Аналіз змісту наявного у матеріалах справи укладеного між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору від 02.09.2019 № 0209/19 (а.с.13-15) дає підстави для висновку, що останній перебуває поза межами правового регулювання цивільного законодавства, оскільки його предметом є виконання функцій продавця магазину у період з 02.09.2019 по 30.09.2019 - тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказана фізична особа систематично виконувала певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
Також, у п. 3.1 даного договору передбачено, що саме замовник забезпечує фізичну особу усім необхідним для виконання роботи, передбаченої вказаним договором.
Крім того, суд звертає увагу на те, що долучений до матеріалів справи акт приймання-передачі послуг від 01.10.2019 (а.с.16) не містить відомостей щодо обсягу виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що є невід'ємною частиною цивільно-правового договору.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно відібраних у ОСОБА_2 інспектором праці пояснень, остання працювала на ФОП ОСОБА_1 сім днів на тиждень по чотири години на день, отримувала 200 гривень заробітної плати за день, жодних документів про оформлення на роботу не підписувала, водночас з нею проводився інструктаж з питань охорони праці на робочому місці та ознайомлено з правилами внутрішнього розпорядку.
З наведених пояснень убачається, що ОСОБА_2 самостійно не організовувала роботу, виконувала її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалась безпосередньо позивачеві і виконувала його вказівки.
Суд вважає власноручно складені письмові пояснення ОСОБА_2 правдивими, так як, до часу розгляду зазначеного позову в суді, не були нею спростовані під час розгляду справи про накладення штрафу.
При цьому, суд вважає помилковим ототожненням позивачем факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань певної інформації із встановленням достовірності факту щодо протиправності відібраних відповідачем пояснень.
Згідно з приписами частини 6 та 7 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
За таких обставин наявність кримінального провадження № 12020100010001734 не має значення для розгляду даної адміністративної справи, оскільки відсутній вирок у вказаному провадженні, який би набрав законної сили і стосувався б предмета доказування в цій адміністративній справі.
Встановлені судом обставини та надана їм правова оцінка дають підстави для висновку, що відносини між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 у період з 02.09.2019 по 30.09.2019 мали очевидний трудовий характер.
З урахуванням викладеного, суд вважає правильним висновок Головного управління Держпраці у Київській області про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 24 та частини 3 статті 24 КЗпП внаслідок допущення працівника до роботи без укладення трудового договору.
Доводи позивача про те, що фізична особа ОСОБА_2 під час проведення інспекційного відвідування проходила стажування у ФОП ОСОБА_1 суд оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної професійної діяльності або галузі знань.
Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
Разом з цим, суд звертає увагу, що позивачем ні під час проведення інспекційного відвідування, ні в процесі розгляду справи не надано жодних доказів на підтвердження обставин щодо укладення договору про професійне навчання найманого працівника, наказу про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Що стосується доводів позивача про те, що тривалість перевірки не повинна перевищувати двох робочих днів, то суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів.
Натомість доказів, що вказували на приналежність позивача до суб'єктів малого підприємництва позивач не зазначив та суду не надав.
Окрім того, відповідно до положень статті 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), у разі якщо тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною 4 статті 6 цього Закону.
Таким чином, в разі недотримання, на думку суб'єкта господарювання, контролюючим органом встановленого законом порядку проведення заходу контролю, законодавством передбачена можливість недопуску посадових осіб контролюючого органу до здійснення заходу контролю суб'єктом господарювання, стосовно якого такий захід контролю призначений.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.02.2018 у справі № 804/5402/14, постанові від 17.04.2018 у справі № 826/12612/17 допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, у зв'язку з чим за умови такого допуску підставою для скасування рішення може бути лише неправильність його прийняття по суті.
Відтак, позивач мав право захищати свої інтереси шляхом не допуску посадових осіб до проведення інспекційного відвідування, але наведеним правом позивач не скористався.
З урахуванням встановлених судом обставин суд вважає, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 21 та частини 3 статті 24 КЗпП, у зв'язку з чим правомірно застосував до позивача штрафні санкції.
За таких обставин суд не знаходить підстав для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № КВ1529/1520/АВ/ТД/ФС-593 від 02.10.2019.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов'язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (ідентифікаційний код 39794214, місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась