05 серпня 2020 року справа № 580/1592/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо застосування до позивача приписів Закону України "Про очищення влади" та подання інформації стосовно позивача до Міністерства юстиції України з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";
- зобов'язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що застосування до нього відповідачем приписів Закону України "Про очищення влади" вчинене з порушенням норм Конституції України, міжнародно-правових актів та суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Позивач стверджує, що при проведенні люстраційних заходів відносно нього був порушений принцип індивідуальної вини та презумпції невинуватості, оскільки люстрація здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Оскільки, як вказує позивач, жодного з переліченого він не вчиняв, до нього не може бути застосована заборона, передбачена Законом України "Про очищення влади".
Ухвалою суду від 05.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі за даним позовом, без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач надав до суду відзив, в якому, посилаючись на безпідставність позовних вимог, зазначив, що позивач відповідно до наказів Голови СБУ від 21.12.2009 №1829-ос, від 11.04.2014 №1045 - ос, від 11.04.2014 №682- ос, від 04.04.2014 №633 - ос протягом 2009 - 2014 років перебував на керівних посадах в Управлінні СБУ в Черкаській області, а тому на позивача поширюється дія Закону України "Про очищення влади" в частині заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", на підставі критерію здійснення очищення влади, визначеного п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади". Відповідач стверджує, що встановлення заборон визначених Законом України "Про очищення влади" пов'язується із самим лише фактом зайняття посад визначених п. 7 ч. 1 ст. Закону України "Про очищення влади" сукупно не менше одного року в період із 25.02.2010 по 22.02.2014, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, не враховуючи індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь - якими антидемократичними подіями. У зв'язку із чим Указом Президента України від 08.11.2014 №864 позивача звільнено з посади начальника Управління СБУ в Черкаській області.
Міністерством юстиції України подано пояснення щодо позовної заяви, у яких останній зазначив, що на позивача поширюється дія Закону України "Про очищення влади" в частині застосування заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", на підставі критерію здійснення очищення влади, визначеного п.8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади". Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення позову, в поясненнях вказала, що дії відповідача спрямовані на виконання вимог Закону України "Про очищення влади". Крім того наголошує, що Міністерством юстиції України правомірно внесено відомості про позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що 21.12.2009 наказом Голови СБУ №1829-ос по управлінню СБУ в Тернопільській області позивача з 15.12.2009 призначено заступником начальника управління - начальником відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.
05.10.2011 наказом Голови СБУ №1045-ос по управлінню СБУ в Черкаській області позивача призначено першим заступником начальника управління, звільнивши його з посади заступника начальника управління - начальника відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.
03.04.2014 Указом Президента України № 371/2014 позивача призначено начальником Управління СБУ в Черкаській області.
11.04.2014 наказом Голови СБУ №682-ос по управлінню СБУ в Черкаській області позивача призначеного Указом Президента України № 371/2014 начальником Управління СБУ в Черкаській області звільнено 3 04.04.2014 із посади першого заступника начальника управління.
08.11.2014 Указом Президента України № 864/2014 позивача звільнено з посади начальника Управління СБУ в Черкаській області.
10.11.2014 наказом Голови СБУ №10/83-ос оголошено Указ Президента України № 864/2014 від 08.11.2014.
10.11.2014 наказом Голови СБУ №10/82-ос позивача з 08.11.2014 по 08.02.2015 зараховано у розпорядження Голови СБУ по посаді начальника управління.
16.04.2015 наказом Голови СБУ №10/314-ос позивача звільнено з військової служби за пп. "а" п. 61 та пп. "г" п. 63 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) у запас Служби безпеки України, виключивши позивача із 20.04.2015 зі списків особового складу.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 27.03.2020 №14609/9216-33-20/13 відомості щодо позивача внесені 12.03.2018 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" на підставі листа СБУ від 01.03.2018 №11/2-2082 та копії Указу Президента України від 08.11.2014 №864/2014.
Позивач, вважаючи протиправними такі дії відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України "Про очищення влади".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" обумовлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:
1) Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;
2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;
3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;
4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;
5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;
6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;
8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;
9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб'єкта надання адміністративних послуг;
10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) визначені статтею 3 Закону України "Про очищення влади", за змістом пункту 7 частини першої якої заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, з-поміж інших, керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади", є факт перебування працівника сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року на посаді керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Служби безпеки України.
Судом встановлено, що позивач у період, що охоплює визначений ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, обіймав, зокрема, такі посади: з 25 лютого 2010 року по 05 жовтня 2011 року - заступника начальника управління - начальника відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в управлінні СБУ в Тернопільській області; з 05 жовтня 2011 року по 22 лютого 2014 року першим заступником начальника управління СБУ в Черкаській області.
Таким чином період перебування на вказаних посадах становить понад один рік.
При цьому відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві зазначив, що застосування до позивача заборон визначених Законом України "Про очищення влади" відбулось лише виключно через перебування останнім на вищевказаних посадах.
Отже, виключно через перебування позивача на вказаних посадах, останній позбавлений можливості протягом десяти років з дня набрання чинності Законом України "Про очищення влади" обіймати посади визначені ст. 2 Закону України "Про очищення влади".
В контексті викладеного суд зазначає про таке.
Відповідно до положень ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно із ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
З аналізу наведених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з приписами статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, поняття приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. пункт 25 рішення "C. проти Бельгії" від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. пункт 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. пункт 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі "Pfeifer проти Австрії" від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі "A. проти Норвегії" від 9 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11)).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року).
У пунктах 294-300 рішення у справі "Полях та інші проти України" (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17 жовтня 2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України "Про очищення влади", Європейський суд з прав людини зауважив на такому:
"Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).
<…> застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
<…> у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено "презумпцію невинуватості" та "індивідуальну відповідальність". На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами <…>
Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення "нагальної суспільної потреби", яку мав би переслідувати Закон "Про очищення влади". У зв'язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі "Матиєк проти Польщі" (Matyjek v. Poland), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі "Жданока проти Латвії" (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.
<…> передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_3 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_5 .
Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_5 (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
У підсумку Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Крім того, парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) у керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила таке:
"Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.
a. Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;
b. Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб'єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;
c. Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;
d. Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура.
Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі "Матиєк проти Польщі", а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов'язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.
Слід також зазначити, що Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону "Про очищення влади", згідно з яким:
a) Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.
b) Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан ОСОБА_3 був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.
c) Закон України "Про очищення влади" містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:
- Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.
- Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;
- Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.
- Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України "Про очищення влади" має прямо передбачати ці гарантії.
- Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.
- Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що до позивача застосовано заборони визначені Законом України "Про очищення влади" як до такого, що обіймав посаду визначену у пункті 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
При цьому, метою Закону України "Про очищення влади" є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.
Враховуючи мету Закону України "Про очищення влади", на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, відповідач зобов'язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_6 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.
Таким чином застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті першої Закону України "Про очищення влади", може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.
Отже вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Під час розгляду справи Службою безпеки України до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь.
Отже, вина позивача у сприянні узурпації влади Президентом ОСОБА_2 не доведена.
Відтак, у даному випадку застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції.
Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 №826/1137/16, від 15.07.2020 №813/7910/14, від 23.07.2020 №826/18020/14.
За правилами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, суд приходить до висновку, що дії Служби безпеки України щодо застосування до позивача приписів Закону України "Про очищення влади" та подання інформації стосовно позивача до Міністерства юстиції України з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" є передчасним і не відповідають викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Служби безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", суд зазначає про таке.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі по тексту - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
Пунктом 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості відкликання з Реєстру відомостей про застосування заборони, а встановлено, що за наявності відповідних підстав, такі відомості підлягають вилученню з Реєстру, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, оскільки підставою для вилучення з Реєстру відомостей про позивача є надходження до Реєстратора судового рішення у цій адміністративній справі, яке набрало законної сили, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії є передчасними.
При цьому суд звертає увагу на те, що Закон України "Про очищення влади" та Положення не визначають обов'язку щодо направлення відповідного судового рішення, яке набрало законної сили Реєстратору, саме відповідачем.
З урахуванням наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 840 грн 80 коп. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, вказаний судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 420 грн 40 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 19, 76, 77, 134, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (01601, м.Київ, вул. Володимирська, 33, ідентифікаційний код 00034074), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо застосування до ОСОБА_1 приписів Закону України "Про очищення влади" та подання інформації стосовно ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суду строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Кульчицький