Справа № 522/9822/20
Провадження № 2-з/522/424/20
31 липня 2020 року Приморський районний суду міста Одеси в складі:
головуючого-судді Чернявської Л.М.,
за участю секретаря судових засіданнях Пейкова О.О.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
встановив:
18 червня 2020 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі, яка еквівалентна 44 362 доларів США, що станом на 01.06.2020 року становить 1191583,20 гривень. В обґрунтування позову зазначено, що 08.12.2017 року ОСОБА_1 дав в борг ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ ОМУ України в Одеській області
29.03.1996 року) грошові кошти в сумі 763000 (сімсот шістдесят три тисячі) гривень, що за офіційним курсом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладання Договору позики становило 28 000,00 (двадцять вісім тисяч) доларів США. Відповідач зобов'язався повернути суму грошових коштів у національній валюті України, що буде еквівалентна 28 000 доларів США не пізніше ніж 08 грудня 2018 року. Однак до теперішнього часу відповідач не повернув борг та ухиляється від виконання зобов'язань за договором позики. 10 квітня 2019 року Позивач звертався до Відповідача з досудовою вимогою про виконання грошового зобов'язання, але вона повернулась у зв'язку з закінченням строку
зберігання листа у поштовому відділені, на телефонні дзвінки не відповідає. Дії Відповідача свідчать про свідоме ухилення від виконання зобов'язання та позбавляють Позивача сподівань на добровільне виконання ним зобов'язань за договором позики, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з метою захисту своїх майнових прав в судовому порядку
Ухвалою від 30 червня 2020 року провадження по справі відкрито, встановлений загальний розгляд справи.
29 липня 2020 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 23834252), яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 вимоги тим, що 08 грудня 2017 року між ПАТ «ЗНВКІФ «Ханнер-Схід» та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О.В. за реєстровим № 1118. Предметом вказаного договору купівлі-продажу виступила квартира під номером АДРЕСА_1 . Пункт 3.5. Договору купівлі-продажу містить положення про те, що “Цей Договір укладений за згодою чоловіка Покупця, ОСОБА_2 , справжність підпису якого засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 грудня 2017року за реєстровим № 1114. Заява відповідного змісту додана та зберігається під примірником цього Договору, який залишається на зберіганні в справах нотаріуса”. Тобто квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_5 та Відповідачем під час шлюбу.
Стаття 60 Сімейного кодексу України встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 366 Цивільного кодексу України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку”.
Отже законом передбачена можливість звернення стягнення на частку у спільному майні подружжя.
Заявник зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від зобов'язання щодо повернення грошових коштів, які були отримані згідно Договору позики та у Відповідача відсутнє будь-яке майно на яке можливо звернути стягнення. Частка в спільному майні подружжя є єдиним майном на яке можливо звернути стягнення, в зв'язку з цим невжиття заходів забезпечення позову, у випадку задоволення позову про стягнення боргу за договором позики, може унеможливити або ускладнити виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 17 Договору позики «Цей договір укладений за згодою дружини ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , справжність підпису якої на заяві засвідчено ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 грудня 2017 року за реєстровим № 1117». Тобто позика отримувалась Відповідачем з відома та за згодою дружини, яка є співвласницею нерухомого майна та мала розуміти негативні наслідки неповернення позики. В звязку з цим забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , не порушить її прав в силу обізнаності про можливі негативні наслідки порушення зобов'язань.
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 08 грудня 2017 року, вартість квартири складала 995 900 грн. Позивачем заявлено позовні вимоги в сумі еквівалентній 44 362 долара 74 цента США, що станом на дату звернення до суду (01.06.2020) становить 1 191 583 гривень 20 копійок за курсом НБУ. Тобто заявлена вимога щодо забезпечення позову є співмірною позовним вимогам. Більше того, забезпечення позову є тимчасовим заходом, який спрямований на запобігання відчуженню нерухомого майна до моменту розгляду справи в суді. В подальшому, у випадку задоволення позовних вимог Позивача, останнім будуть ужиті заходи щодо виділення частки Відповідача для отримання можливості звернення стягнення на неї. Тому вартість такої частки буде значно меншою ніж вартість всієї квартири.
Дослідивши матеріали у межах вирішення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до суду, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. № 9, передбачає, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
З матеріалів справи не вбачається підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення даного позову, оскільки позивачем належним чином не наведено належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення даного позову.
Позивач у заяві зазначив, що забезпечення позову є необхідним з огляду на те, що відповідач свідомо ухиляється від зобов'язання щодо повернення грошових коштів, які були отримані згідно Договору позики та у Відповідача відсутнє будь-яке майно на яке можливо звернути стягнення.
При цьому, суду не надано доказів, що відповідач свідомо ухиляється від повернення боргу, про відсутність майна на яке можливо звернути стягнення та намір відповідача на відчуження будь-якого майна. Крім того, на підставі матеріалів цивільної справи не встановлено, що вказане нерухоме майно, на яке просять накласти арешт, придбане в період перебування відповідача у зареєстрованому шлюбі та воно належить відповідачу.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_9 , форма власності приватна, розмір частки 1/1.
Враховуючи вищевикладене, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. ст. 149, 150, 153, 353 ЦПК України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя
31.07.2020