Справа № 495/3907/17
№ провадження 2/495/197/2020
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
30 липня 2020 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,
за участю секретаря Іванченко А.С.,
Справа № 495/3907/17,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та його поділ,
Позивач ОСОБА_2 24.05.2017 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та його поділ.
Під час розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.07.2018 року, залучено ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_2 по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та його поділ.
Так, вимоги позивача мотивовані тим, що 25.07.1981 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 .
Вказує, що за час шлюбу подружжям було побудовано будинок АДРЕСА_1
Даний факт позивач підтверджує рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 18.01.1990 року № 36 «Про виконання рішення виконкому № 821 від 23.09.1983 року про продовження строку будівництва».
Зазначає, що в тексті цього рішення вказано, що чоловік ОСОБА_2 отримав земельну ділянку для будівництва, та даним рішенням продовжено дозвіл на будівництво та вказано, що ОСОБА_2 , яка працює викладачем ЗОШ № 3 надається позика, в результаті чого вирішено продовжити строк будівництва індивідуального будинку АДРЕСА_1 строком на один рік до 01.01.1991 року та ввести забудовником на будівництво індивідуального будинку по АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_2 .
12.07.1995 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.
Позивач стверджує, що оскільки будівництво здійснювалось в період шлюбу, в т.ч. за кошти, видані ОСОБА_2 як позика з місця роботи, увесь результат будівництва будинку є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Проте, спірний будинок не був введений в експлуатацію.
Не зважаючи на те, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва /на недобудоване майно/ в судовому порядку ЦК України не передбачено, проте наявна пряма норма про можливість визнання права власності на будівельні матеріали та можливість отримати грошову компенсацію на 1/2 частки вартості будівельних матеріалів та послуг, пов'язаних із будівництвом.
На підставі вищевикладеного, вона і звернувся до суду з даним позовом, у якому 06.02.2020 року частково змінивши предмет позову остаточно просила: визнати об'єкт незавершеного будівництва , в т.ч. будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва, тобто будівельних матеріалів, обладнання та конструктивні елементи, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
01 червня 2017 року по вказаній справі було відкрито провадження та вона призначена до су4дового розгляду по сутті. /л.с. 17/
Відповідач в судове засідання надав письмове заперечення від 05.07.2017 року, згідно якого вказував, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу після прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності .
Доказів завершення будівництва оспорюваного будинку, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності позивач не наводить, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
З огляду на те, що позов заявлено після спливу 22 років з моменту розірвання шлюбу наполягав на застосуванні строку в позовної давності.
05 жовтня 2017 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по справі була призначена судово будівельна - технічна експертиза та провадження по справі було зупинено. /л.с. 59-50/
10 травня 2018 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду поновлено провадження по справі та продовжено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
27 липня 2018 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду до справи залучено правонаступника позивача. /л.с. 97-98/
22 березня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по справі була призначена судово будівельно - технічна експертиза та провадження по справі зупинено. /л.с. 128-129/
28 жовтня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду провадження по справі було поновлено у зв'язку з несплатою позивачем послуг експерта та не надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.
В судове засідання позивач не з'явилась, від її представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, з проханням позовні вимоги задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, представник відповідача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, невідкладно.
Суд розглядає справу за відсутність сторін, відповідно наданих заяв, за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що дійсно 25.07.1981 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 . /л.с.16/.
Під час шлюбу подружжям розпочато будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 .
Свідченням цього є рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 18.01.1990 № 36 «Про виконання рішення виконкому № 821 від 23.09.1983 року про продовження строку будівництва», у якому зокрема зазначено, на підставі рішення виконавчого комітету № 821 від 23.09.1983 року гр. ОСОБА_3 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального житлвого будинку. Для завершення будівництва відділом народної освіти його дружині, гр. ОСОБА_2 , що працює викладачем ЗОШ №3 видана позика. З урахуванням вищенаведеного вирішено:
1. Продовжити строк будівництва індивідуального будинку АДРЕСА_1 строком на один рік до 01.01.1991 року ;
2. Ввести забудовником на будівництво індивідуального будинку по АДРЕСА_1 громадянку ОСОБА_2 . /л.с.13/.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано 12.07.1995 року на підставі рішення суду Білгород-Дністровського району Одеської області, у зв'язку зі чим 22.09.2005 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу /л.с.10/.
Як вбачається з листа КП «Білгород-Дністровське БТІ» № 858 від 26.04.2017 року, комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» не проводилась інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . /л.с.12/.
Позивач у своєму уточненому позові вказує, що увесь результат будівництва житлового будинку є об'єктом спільної власності подружжя, незалежно від того, на кого оформлено право власності або навіть якщо будинок не було добудовано.
Оскільки сторони припинили шлюбні стосунки під час, коли СК України ще не набув чинності, то до спірних правовідносин доцільно застосовувати положення Кодексу Законів про шлюб та сім'ю.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Як визначено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року, розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність.
Разом з тим, суд враховує правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 07.09.2016 р. у справі № 6- 47цс16, що має важливе значення для розгляду даної конкретної цивільної справи, згідно якої:
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, наданий позивачем для порівняння.
У правовій позиції ВСУ, викладеній у постанові від 21.08.2019 року по справі № 373/762/15-ц, суд дотримався положень чинного законодавства наведених у аналогічних попередніх справах, що розглядались Верховним судом України, зокрема і висловлених в постанові від 07.09.2016 р. у справі № 6- 47цс16.
Разом з тим, вказав: враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Розглядаючи спір, місцевий суд виходив з того, що сторони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, розпочали будівництво незавершеного будівництвом садового будинку, отже така нерухомість є спільним майном подружжя.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно набуте подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_1 під час шлюбу, тому наявні правові підстави для визнання незавершеного будівництвом садового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вказаного висновку не спростував.
Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань, в частині позовних вимог щодо відсутності правових підстав для визнання незавершеного будівництвом садового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, на спростування встановлених судом першої інстанції обставин».
З урахуванням правових позицій ВСУ, виходячи із положень чинного законодавства, та його правозастосування до фактичних обставин справи, прийнявши до уваги той факт, що дійсно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період зареєстрованого шлюбу, розпочали будівництво незавершеного об'єкту будівництва, тому наявні правові підстави для визнання його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в результаті чого суд дійшов висновку, що дійсно вимоги ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 в частині визнання об'єкту незавершеного будівництва , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявлені обґрунтовано та є такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, щодо вимог позивача про поділ вказаного об'єкту незавершеного будівництва, вони задоволені бути не можуть з підстав того, що суду не надано жодних належних та допустимих доказів ступеню готовності будинку до експлуатації, не наведено позивачем і факту із визначенням окремих частин, що підлягають виділу, і не вказано чи технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами, тому, виходячи з правового аналізу Верховного Суду, об'єкт незавершеного будівництва, про який зазначається у позові дійсно не підлягає поділу між подружжям.
Щодо визнання будівельних матеріалів і конструктивних елементів будинку об'єктом права сумісної власності із наступним визнання права власності на 1/2 частину за позивачем, суд вважає за необхідне вказати про наступне.
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15.
У висновку Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі, викладеному в ухвалі від 22.03.2017 року вказано, зокрема про таке: Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, враховуючи те, що уточнивши позовні вимоги ОСОБА 3 не звертався з позовними вимогами про визнання права власності на незавершений об'єкт будівництва - будинок, а просив визнати право власності на матеріали й обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), при цьому позивачем не підтверджено та не надано належних та допустимих доказів кількості матеріалів та обладнання, які було використано при будівництві спірного об'єкта нерухомості за час спільного проживання у шлюбі з ОСОБА 4 та їх перелік, дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення позову без зазначення (назви) цих матеріалів чи обладнання та їх вартості суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15.
З урахуванням вищевикладеного, а саме того, що об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про який зазначається у позові, будівництво якого розпочато під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі, не може бути поділений, та прийнявши до уваги, що позивачем не підтверджено та не надано належних та допустимих доказів кількості матеріалів та обладнання, які було використано при будівництві спірного об'єкта нерухомості за час спільного проживання у шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та їх перелік, суд вважає неможливим визнати будь-які матеріали обладнання - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та як наслідок визнати право власності на 1/2 частину не конкретизованих матеріалів та обладнання за ОСОБА_1 .
Більш того, суд звертає увагу, що оскільки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то з урахуванням її заповіту, складеного 03.08.2017 року, окрім квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , все інше належне їй майно заповідала ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а отже правонаступником до майна померлої є не лише позивач, а і ОСОБА_6 , та визнанням права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів будинку за ОСОБА_1 можуть бути порушені права іншого спадкоємця ОСОБА_2 ..
Щодо строку позовної давності, про яке заявлено відповідачем, суд зауважує про наступне
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст.3 Закону).
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Нерухоме майно, на яке передбачається отримання права власності в майбутньому, можуть бути предметом позову, тому у зв'язку із тим, що «очікуване право» не містить економічного /матеріального/ змісту, тому на нього не може розповсюджуватись позовна давність /у відповідності до ст. 268 ЦК України/
За таких обставин, з урахуванням усього вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та його поділ, лише в частині визнання об'єкту незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 22, 28 КпШС, ст. 331 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та його поділ - задовольнити частково.
Визнати об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_3 , яка проживає: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 04 серпня 2020 року.
Суддя: