Справа № 747/34/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/495/20
Категорія - . 2 ст. 289 КК України Доповідач ОСОБА_2
31 липня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 25 вересня 2019 року за № 12019270260000256, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2020 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ірша Радомишльського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, на момент вчинення злочину маючого не зняту та не погашену судимість за вироком Бородянського районного суду Київської області від 19.05 2016 року за ч.3 ст. 185 КК України, раніше судимого:
- 11 лютого 2020 року Малинським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України,
Вироком Талалаївського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 289, ч.3 ст. 185 КК України і призначено йому покарання:
- за ч.2 ст. 289 КК України у виді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна
- за ч.3 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
Згідно ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Згідно ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів частково приєднано покарання, призначене за вироком Малинського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року, і остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Початок строку відбування покарання постановлено рахувати з моменту його фактичного затримання - 05 жовтня 2019 року.
Арешт, накладений на незначні відбитки рук на скотчевій стрічці, пластмасову пляшку з наклейкою «Оболонська» ємністю 1 літр, сигаретний недопалок «West», каністру білого кольору ємністю 10 літрів, наклейку червоного кольору з написом «Coca Cola», в'язку з чотирьох ключів, ножиці по паперу, частину пластмасової пляшки з наклейкою «Віола», сонцезахисні окуляри чорного кольору, пластмасову пляшку ємністю 1,5 літра ухвалою слідчого судді Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року - скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, в сумі 3140 грн. 20 коп.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили, залишено - тримання під вартою.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_8 строк його отримання під вартою з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Питання щодо речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що 25 вересня 2019 року, близько 01-ї год., ОСОБА_8 , скориставшись вільним доступом, зайшов на подвір'я багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , де будучи ніким не поміченим таємно, умисно, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом зриву засову з навісним замком на вхідних дверях, проник до підсобного приміщення, де незаконно заволодів транспортними засобами - скутером марки «Honda Lead» (номер рами НОМЕР_1 ) та скутером марки «Honda Dio» (номер рами НОМЕР_2 ), які належать ОСОБА_9 . Транспортні засоби ОСОБА_8 по черзі вивів за межі підсобного приміщення і за територію подвір'я будинку, в подальшому розпорядився ними на власний розсуд. Своїми протиправними діями ОСОБА_8 завдав потерпілому ОСОБА_9 матеріальні збитки на загальну суму 12 104 грн. 74 коп.
Крім того, 02 жовтня 2019 року, о 01 год. 31 хв., ОСОБА_8 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом віджиму рухомої частини вікна, проник до приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_10 . У приміщенні зали кафе з барної стійки викрав торгову виручку в сумі 2300 грн. та кавоварку «DeLonghi» моделі ЕСР 33.21 вартість якої згідно висновку експерта № 900 від 14.11.2019 року становить 3991 грн. Викрадені грошові кошти та кавоварку ОСОБА_8 через вікно виніс за межі приміщення кафе та в подальшому розпорядився на власний розсуд. Своїми протиправними діями ОСОБА_8 завдав потерпілій ОСОБА_10 матеріальні збитки на загальну суму 6291 грн. 29 коп.
Своїми умисними діями, які виразились в незаконному заволодінні транспортними засобами, вчиненому повторно, з проникненням у сховище та у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у приміщення, ОСОБА_8 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст. 289, ч.3 ст. 185 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати та призначити менш суворе покарання, оскільки таке покарання не відповідає особі обвинуваченого та матеріалам справи. Наголошує на його пом'якшуючих покарання обставинах, а саме, визнання провини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Також просить звернути увагу на його характеристики з місця роботи та проживання, а також те, що все викрадене він повернув потерпілим, які не мають до нього претензій.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого просить вирок змінити в частині призначеного покарання, та пом'якшити призначене покарання за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України до 6 років позбавлення волі у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. На думку захисника, призначаючи покарання, суд мав би врахувати положення ст. 69 КК України та ст. 69-1 КК України і призначаючи покарання не міг вийти за межі призначення двох третин максимального строку. Вказує, що призначення покарання згідно вимог ч. 4 ст. 70 КК України також не відповідає вимогам КПК України. Звертає увагу на позитивні характеристики ОСОБА_8 , який завжди намагався стати на шлях виправлення, на його визнання вини, каяття, активне сприяння слідству та суду без намагання ухилитись від покарання, а тому призначене покарання вважає занадто суворим.
В запереченні на апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - прокурор Талалаївського відділу Бахмацької місцевої прокуратури ОСОБА_11 просить вирок суду залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційних скарг.
Заслухавши доповідача, прокурора, який просив апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишити без змін, захисника та обвинуваченого, які просили задовольнити їх апеляційні скарги з викладених в ній підстав, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, за яких його засудженого, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, тому в цій частині вирок не перевіряється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження було визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, вини обвинуваченого у його вчиненні, стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю та підтвердив обставини, які викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро розкаявся.
Апеляційний суд відмічає, що доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України, за обставинами, інкримінованими в обвинувальному акті, є правильною.
Дії обвинуваченого судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України, які виразились в незаконному заволодінні транспортними засобами, вчиненому повторно, з проникненням у сховище та у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у приміщення.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 р., № 8 від 12 червня 2009 р. та № 11 від 06 листопада 2009 р.) … призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статі (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, як це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких умисних злочинів, особу винуватого, ту обставину, що на момент винесення даного вироку ОСОБА_8 вже засуджений за аналогічні злочини вироком Малинського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2020 року, який набрав законної сили 13 березня 2020 року, до 5 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна за злочини, які вчиняв протягом липня, вересня та жовтня 2019 року на території Малинського району Житомирської області, тобто майже одночасно із злочинами, які вчинив на території Талалаївського району Чернігівської області, врахував характеристики обвинуваченого з місця відбування останнього покарання - Райківської ВК № 73 Житомирської області, з місця роботи - ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» с. Харкове Талалаївського району, та місця його проживання, обставини, що пом'якшують покарання, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, відсутність обставин, що його обтяжують, наявності не знятої та непогашеної судимості за умисні злочини проти власності, та прийшов до висновку, що обвинувачений становить загрозу для суспільства і його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, та обґрунтовано визнав за можливе призначити покарання в межах санкцій статей обвинувачення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінально-караних діянь.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст. 65 КК України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як вбачається з роз'яснень Верховного Суду України щодо правильного та однакового застосування кримінального закону, які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, рішення суду про встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному акті обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати зазначені в обвинувальному акті обставини такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011 р., остання редакція набула чинності 25.01.2015 р. з набранням чинності Закону № 1698-VII від 14.10.2014 р.) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
З огляду на ці положення закону суд при призначенні покарання повинен враховувати не тільки санкції статті Особливої частини КК України, а й ті норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, підстави та умови звільнення від покарання, в тому числі й тих положень, що передбачені ст. 69 КК України.
Тобто суд, при встановленні і визнанні декількох пом'якшуючих особі покарання обставин, повинен співставити їх кількісну та якісну характеристики, як таких, що досить істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з індивідуальних особливостей конкретного провадження, та перебувають в такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність переходу до більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Тому колегія суддів приймає до уваги вказані норми закону і приходить до висновку, що в даному кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
Таким чином, на думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначено відповідно до вищезазначених вимог.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги обвинуваченого про призначення явно несправедливого покарання через суворість, та наявності в нього позитивних характеристик, оскільки останні не спростовують факту неодноразового вчинення ним кримінальних правопорушень, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення та не можуть слугувати достатньою підставою для пом'якшення обґрунтованого та справедливого покарання, призначеного судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін “явно несправедливе покарання” означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к).
Отже, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України.
Доводи в апеляційній скарзі захисника щодо порушення судом вимог ст.ст. 69, 69-1 КК України не заслуговують на увагу, оскільки положення ст. 69-1 КК України застосовуються за наявності, в тому числі обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.п.1,2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу.
Стаття 66 КК України визначає як обставини, які пом'якшують покарання, з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 за обвинувальним актом та вироком суду є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. При цьому, така пом'якшуюча покарання обставина як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди ані в ході досудового слідства, ані судового розгляду встановлена не була. В ході досудового слідства потерпілому ОСОБА_9 викрадене майно було повернуто працівниками поліції, а потерпілій ОСОБА_10 завдані збитки під час досудового розслідування та судового розгляду взагалі відшкодовано не було.
Враховуючи вище перелічені обставини, з урахуванням принципів призначення покарання, а саме обґрунтованості та індивідуалізації покарання, в даному випадку покарання є саме необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а доводи в апеляційних скаргах про суворість покарання колегія суддів вважає безпідставними.
Колегія суддів не знаходить порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України, ст. 370 КПК України і вважає вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Підстав для зміни вироку та призначення більш м'якого покарання, про що просять обвинувачений та захисник в скаргах, не встановлено.
Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни, апелянтами не наведено і при розгляді апеляційних скарг не встановлено.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування або зміну судового рішення у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Талалаївського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2020 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим під вартою - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4