Справа № 127/18997/18
Провадження 2/127/3277/18
20 липня 2020 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Шеремети А.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Діброва Ліліана Олександрівна про визнання договорів дарування недійсними, -
02.08.2018 року судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними (т. 1 а.с.2-7).
Мотивований позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 . Останні 10 років позивач проживав разом із батьком та через його похилий вік, важкий стан здоров'я позивач здійснював за ним постійний догляд. Спільно з позивачем догляд за ОСОБА_4 здійснювала донька позивача - ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 хворів на патологічні захворювання судин головного мозку, пов'язані із постійним головним болем, порушенням координації, слуху, зору, він погано орієнтувався на місцевості, в часі, плутався у подіях, втратив схильність до впізнавання, усвідомлення, переробки інформації (особливо нової).
ОСОБА_4 постійно вказував, що належне йому майно він бажає подарувати своїй онучці ОСОБА_5 , однак, за станом здоров'я цього зробити не міг, тому наголошував позивачеві, що, отримавши майно за заповітом, він повинен буде відчужити його на користь ОСОБА_5
06.10.1993 року ОСОБА_4 був складений заповіт, яким він заповів сину - ОСОБА_1 1/2 частку житлового будинку (домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_1 ).
20.02.2018 року, після смерті батька, позивач звернувся до Першої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, позивач дізнався, що 1/2 частка житлового будинку та земельної ділянки, які належали його батькові, 09.06.2017 року були відчужені за договором дарування ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 також є онукою померлого ОСОБА_4 , однак, вона до свого діда навідувалась не часто і під час останніх зустрічей ОСОБА_4 не впізнавав її, називав « ОСОБА_6 ».
На думку позивача, ОСОБА_2 скористалась незадовільним станом здоров'я і похилим віком ОСОБА_4 та шляхом маніпуляцій уклала із ним договір дарування, проте такий правочин не відповідав справжньому волевиявленню ОСОБА_4 .
Будучи особою похилого віку, маючи патологічні захворювання судин головного мозку, погану пам'ять, ОСОБА_4 , на момент підписання правочину, не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати. З часом його стан лише погіршувався.
Відповідно до ст.ст. 203, 215, 236 ЦК України позивач ОСОБА_1 просив визнати договори дарування 1/2 частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 09.06.2017 року, недійсними.
Судом вчинені наступні процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області Жмудя О.О. від 23.08.2018 року було відкрите провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним (а.с. 63-64 т. 1).
Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області Жмудя О.О. від 23.08.2018 року було забезпечено позов в цивільній справі № 127/18997/18 шляхом накладення арешту на будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 65-66 т. 1).
Ухвалою суду від 20.09.2018 року (а.с. 101 т. 1) до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Діброву Л.О.
Ухвалою суду від 20.09.2018 року (а.с. 102-103 т. 1) у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Діброви Л.О. витребувані докази.
26.10.2018 року, внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи між суддями 19.10.2018 року, справа прийнята до розгляду суддею Вохміновою О.С. і підготовче засідання призначене на 27.11.2018 року (а.с. 153 т.1)
27.11.2018 року ухвалою суду витребувані докази (а.с. 165-166 ч.1).
Ухвалою суду від 08.02.2019 року (а.с. 36 т. 2) до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 08.02.2019 року витребувані докази (а.с. 38 т.2).
Ухвалою суду від 11.03.2019 року було закрите підготовче провадження у справі № 127/18997/18 і справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 65 т. 2).
Ухвалою суду від 12.06.2019 року витребувані докази (а.с. 120 т.2).
Ухвалою суду від 25.07.2019 року призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, проведення якої доручено експертам КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради (а.с. 133-135 т.2). Постановою Вінницького апеляційного суду від 10.09.2019 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2019 року змінено (а.с. 225-227 т.2).
Ухвалою суду від 19.12.2019 року було поновлено провадження у справі № 127/18997/18 та призначено її до розгляду з викликом учасників справи (а.с. 21 т.3).
Ухвалами суду від 16.03.2020 року, від 06.05.2020 року забезпечена участь лікаря судово-психіатричного експерта КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради» Паталаха Ф.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 73, 94 т. 3).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив задоволити його вимоги. Суду пояснив, що між ним і батьком з одного боку та матір'ю і сестрою - з іншого розпочався конфлікт понад 20 років тому, після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Його мати - ОСОБА_3 та його сестра - ОСОБА_7 створювали ОСОБА_4 перешкоди в користуванні належною йому половиною будинку. ОСОБА_4 був людиною похилого віку, інвалідом І « А » групи, мав ряд вікових хвороб, потребував постійної сторонньої допомоги, тому він доглядав батька і допомагав йому. ОСОБА_4 виходив з дому і забував куди йшов, губився, його часто приводили люди додому. Він не впізнавав людей, яких знав раніше, хоча спілкувався з ними, плутав своїх онучок - ОСОБА_9 і ОСОБА_6 . Такий його стан з часом погіршувався. ОСОБА_4 добре орієнтувався у минулих подіях, а в теперішньому часі - ні. Батько ніколи йому не розповідав, що уклав договір дарування і не мав на меті укласти такий договір. Він завжди хотів, щоб його майно залишилось ОСОБА_6 . Вважає, що будучи хворим, під впливом ОСОБА_7 , батько подарував свою частину будинку і земельної ділянки ОСОБА_2 , не розуміючи значення своїх дій.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити в повному обсязі, при цьому врахувати висновок експерта від 14.11.2019 року.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, надала письмовий відзив, який приєднаний до матеріалів справи (а.с. 73-75 т. 1). Суду пояснила, що ОСОБА_4 сам запропонував їй укласти договір дарування будинку і земельної ділянки, він був при здоровому розумі, сам звернувся до нотаріуса ВМНО Дібрової Л.О. з питанням посвідчення такого договору. Вони разом пішли до нотаріуса, яка особисто поспілкувалась із ОСОБА_4 , задавала неодноразово запитання, встановлювала дійсну волю діда, давала прочитати проект договору і ОСОБА_4 підтвердив, що хоче подарувати майно ОСОБА_2 . Він все розумів, декілька разів вголос прочитав договори і сам підписав. Це була його воля.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гуща Я.В. надала письмові заперечення, які приєднані до справи (а.с. 141 т.1), в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову. Пояснила, що ОСОБА_4 виявив бажання подарувати свій будинок і земельну ділянку ОСОБА_2 , тому сам звернуся до нотаріуса, пройшов огляд в психоневрологічній лікарні і отримав відповідну довідку про відсутність психічних розладів, в БТІ сам отримав технічні документи на будинок. 09.06.2017 року разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 він був у нотаріуса та підписав договори дарування. Його вік та стан здоров'я не впливали на волевиявлення щодо розпорядження належним йому майном. Він усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними. Вказані обставини підтвердили допитані свідки в засіданні. Висновок експерта від 14.11.2019 року вважає недопустимим доказом справі, оскільки експерт прийняв до уваги консультативні заключення від 25.04.2014 року, 17.02.2017 року, які видані з порушеннями, експерти вибірково взяли до уваги показання одних свідків і не взяли до уваги показання інших, не врахували ухвалу Вінницького апеляційного суду, якою була змінена ухвала першої інстанції. Відповіді на питання в експертизі викладені не зрозуміло і суперечливо.
В судовому засіданні приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Діброва Л.О. позов не визнала, суду пояснила, що ОСОБА_4 вона пам'ятає і у неї не виникло жодного сумніву щодо свідомості, адекватності та дієздатності цієї людини. Вона наодинці поспілкувалась із ОСОБА_4 і упевнилась, що він мав дійсний намір подарувати будинок і земельну ділянку ОСОБА_2 . Перший раз він сам приходив на консультацію, отримав список документів, необхідних для договору, а також вона запропонувала пройти психіатричне обстеження у лікаря і отримати відповідний сертифікат. 09.06.2017 року він був присутній разом з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 , був впевненим і життєрадісним, декілька разів перечитав договори, підписав їх і зазначив, що зміст договорів відповідає його волі. Вона роз'яснила наслідки укладення договорів та, впевнившись в дійсних намірах ОСОБА_4 , посвідчила договір дарування частини будинку між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та договір дарування земельної ділянки між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову ОСОБА_1 . Надала письмові пояснення, які приєднані до матеріалів справи (а.с. 49-51 т.2). Повідомила, що з ОСОБА_4 шлюб вони розірвали ще в 1994 році, але продовжували проживати разом до смерті ОСОБА_4 . В серпні 2017 року шлюб зареєстрували повторно. ОСОБА_4 радився з нею щодо можливості подарувати його частку будинку і земельної ділянки ОСОБА_2 , це було його бажання. В червні 2017 року вона, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 були у нотаріуса, ОСОБА_4 добре себе почував, шуткував, все розумів, хотів своє майно подарувати ОСОБА_9 . Нотаріус неодноразово запитувала його про дійсні наміри, ОСОБА_4 підтверджував своє бажання, прочитав договори і підписав. Також додала, що ОСОБА_4 переніс декілька інсультів, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 доглядали його до смерті. Син ОСОБА_1 жив у належній батькові частці будинку, однак, не допомагав їм. Він навіть не був на похованні батька, не поніс будь-яких витрат. Просила відмовити в задоволенні позову.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечила щодо позову ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_4 завжди був у свідомості, сам всюди ходив, керував автомобілем, отримував пенсію, робив необхідні придбання, допомагав сусідам в ремонті автомобілів, орієнтувався в документах, доглядав за ОСОБА_3 . Він бажав своє майно подарувати ОСОБА_2 , тиску на нього не було. Для цього сам був у нотаріуса, пройшов у лікаря психіатричний огляд і 09.06.2017 року уклав відповідні договори дарування. Він ніколи не страждав на порушення пам'яті і не потребував консультацій лікарів-психіатрів, ніколи не був на обліку в психіатричних лікарнях. Консультативні заключення від 25.04.2014 року і 17.02.2017 року видані лікарями ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з порушеннями вимог закону, діагнози поставлені зі слів родичів, тому відносно лікарів розглядаються дисциплінарні провадження. Враховуючи те, що експерти у висновку брали до уваги ці недійсні довідки, не врахували ухвалу апеляційної інстанції, вибірково прийняли свідчення свідків, не дали конкретну відповідь на поставлене судом питання, представник просила не приймати як доказ висновок судово-психіатричної експертизи № 513 від 14.11.2019 року.
В судовому засіданні також були допитані свідки зі сторони позивача та відповідача.
Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що ОСОБА_4 знала протягом тривалого часу, вони були сусідами і товаришували. Останній рік свого життя в нього погіршилась пам'ять, він забував куди і за чим ішов, говорив, що погано чує і бачить, що все забуває. Син його доглядав. Конфліктів між подружжям ОСОБА_15 вона не бачила, але ОСОБА_4 часто скаржився, що ОСОБА_16 його ображає, забирає гроші.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_4 , будучи вже в похилому віці, приходив до нього на авторинок «Сатурн», але не міг пояснити, чому прийшов, що хотів купити, важко орієнтувався на місцевості. Останній час дід ходив у супроводі сина - ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що останній рік свого життя ОСОБА_4 хворів, погано чув, все забував, плутав людей і події, але часто розповідав про своє минуле. Жив з сином, сам собі варив їсти. Протягом 2017 року вона декілька разів бачила ОСОБА_4 і він скаржився, що у нього з дружиною погані стосунки, вона забирала його пенсію, не доглядала його, хоча йому потрібна була постійна допомога. ОСОБА_4 часто супроводжував син.
Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що зі слів ОСОБА_4 у них з ОСОБА_16 були погані стосунки, часто виникали конфлікти. Останні роки ОСОБА_4 був дещо неадекватним, погано все розумів, блудив, забував. Ще 10 років тому ОСОБА_4 йому розповідав, що бажає поділити будинок між сином і донькою по Ѕ частці, але останнім часом з цього приводу нічого не розповідав. Влітку 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були на кладовищі на проводах, однак ОСОБА_4 своїх родичів не впізнавав.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона є головою квартального комітету «Корея-1» з 2016 року, знає сім'ю ОСОБА_15 . Вона неодноразово в 2017 році бачила ОСОБА_4 на вулиці поблизу свого будинку, він працював в дворі, завжди розмовляв з нею, розповідав про своє життя, приймав участь у зборах комітету в червні 2017 року. Також в 2017 році ОСОБА_4 особисто звертався до неї з питанням щодо зняття сина з реєстрації в будинку, скаржився, що син ображає його, він хоче звертатися до поліції. Також ОСОБА_4 брав довідку для нотаріуса про склад сім'ї. Він орієнтувався в часі, впізнавав людей, підтримував стосунки з сусідами, складав враження здорової людини.
Свідок ОСОБА_21 суду пояснила, що з учасниками справи вона знайома, ОСОБА_4 був її сусідом. Весь час вони спілкувались, він був розумною людиною, все розумів, розповідав, що опікується своєю дружиною, і вона теж саме говорила про нього. В 2017 році він сам робив прибудову до хати, ходив в магазин і на поштове відділення, постійно до нього звертались по допомогу і за порадами сусіди, він умів ремонтувати автомобілі. Будинок у них поділений на дві частини, але вони з ОСОБА_3 разом вели господарство, проживали однією сім'єю.
Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з усіма учасниками справи. Разом з ОСОБА_4 вони працювали в таксопарку. В 2017 році він часто зустрічав ОСОБА_4 в магазині, він також заходив в гості, вони спілкувались, радились щодо будівництва прибудови у ОСОБА_4 . Разом на 9 Травня вони ходили на парад. ОСОБА_4 все знав, усіх впізнавав, в 2017 році він сам водив автомобіль. Розповідав, що хоче розпорядитись своїм майном. Він ніколи не помічав розладів в поведінці ОСОБА_4 , навіть після перенесеного інфаркту він робив роботи по будівництву і майже до смерті почував себе нормально.
Свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що знайома з усіма учасниками справи, оскільки є сусідкою. В 2017 році часто бачила ОСОБА_4 , він ходив в магазин, на пошту, на авторинок. Він жив з дружиною, а потім з ними став жити їх син - ОСОБА_1 В 2017 році ОСОБА_4 добудував прибудову біля входу в будинок, все робив сам. У нього були «золоті руки». Навесні 2017 року ОСОБА_4 обрізав дерева в її садку, консультував з приводу автомобілів. Свідок не помічала у нього відхилень в поведінці. Він впізнавав її, все знав і робив, водив автомобіль. ОСОБА_24 часто була у діда і баби, піклувалась про них, привозила продукти. Онуку ОСОБА_6 вона також бачила на подвір'ї. В розмові ОСОБА_1 говорив, що хоче подарувати своє майно ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству. В 2017 році часто бачила ОСОБА_4 в магазині, спілкувалась з ним. Він завжди щось розповідав, про щось розпитував, часто приходив до них. Навесні та влітку ОСОБА_4 не скаржився на стан свого здоров'я, добре себе почував, щось будував, їздив на автомобілі, доглядав за ОСОБА_16 , купував потрібні продукти і сам готував їжу. Був доброю, чуйною людиною. Він все знав і все розумів. Знає, що ОСОБА_4 хотів за життя розпорядитись своїм майном, щоб нікого не образити, тому ходив до нотаріуса. Після інфаркту догляд за ОСОБА_4 здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 часто приїжджала і допомагала.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона працює лікарем-неврологом у Вінницькій психіатричній лікарні № 2. ОСОБА_4 вона пам'ятає, оскільки він звертався за консультацією в 2014, 2017 роках. Пацієнт скаржився на погіршення пам'яті на події сьогодення, при цьому чудово пам'ятав минуле життя, скаржився на погіршення слуху, підвищений тиск, концентрацію уваги, тому за симптоматикою вона встановила діагноз - дисциркуляторна атеросклеротична енцефалопатія (атеросклероз судин головного мозку). Таке захворювання прогресуюче, невиліковне, з роками стан людини погіршується, тому в 2017 році, при повторному огляді, діагноз був встановлений аналогічний. Ззовні людина виглядає здоровою, використовує набуті навички, спілкується з людьми, але вона не пам'ятає сьогодення, може плутати прізвища і імена. При такому діагнозі зрив адаптації міг бути моментальний. Припускає, що ОСОБА_4 у нотаріуса міг поводитись спокійно, розуміти, що він у нотаріуса, проте, він не замислюючись укладав договори дарування, довіряв і робив те, що йому говорили. Вона видала консультативні висновки 25.04.2014 року і 17.02.2017 року (а.с. 182, 184), оскільки вона, як лікар, обстежила пацієнта, встановила діагноз і надала рекомендації. Повністю підтверджує обставини, викладені у висновках і виявлені діагнози.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі наданих суду доказів було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 1957 року до 1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі, є батьками ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 31 т.2) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10 т.1).
На підставі нотаріально посвідченого 20.07.1978 року договору міни, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у спільну сумісну власність будинок з господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20 т. 1).
Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний рішенням суду від 28.03.1994 року (зворот а.с. 230 т.1), про що зроблено відповідний актовий запис № 303 від 19.04.1994 року (а.с. 229 т. 1) та видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
24.05.1994 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку цього будинку ( АДРЕСА_2 ), на ім'я ОСОБА_3 (зворот а.с. 218 т. 1).
З інформації, наданої КП «ВМБТІ» (а.с. 60 т. 1) вбачається, що станом на 29.12.2012 року за ОСОБА_4 зареєстрована 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на підставі нотаріально посвідченого 20.07.1978 року договору міни.
З державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4 на підставі рішення Вінницької міської ради від 23.05.2008 року № 19929, вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала земельна ділянка, площею 0,0672 га, за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 24 т. 1 ).
Рішенням Вінницької міської ради від 25.12.2015 № 71 «Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниця» вулицю Волочаївську перейменовано на вулицю Грохольських.
За життя ОСОБА_4 розпорядився майном, що належало йому на праві власності.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 склав заповіт, згідно якого Ѕ частку будинку по АДРЕСА_2 , він заповів сину - ОСОБА_1 (а.с. 17 т. 1).
Крім того, 09.06.2017 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О. був посвідчений договір дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 211-212 т.1).
09.06.2017 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О. також був посвідчений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували земельну ділянку, яка належала їм на праві спільної сумісної власності, площею 0,0672 га, кадастровий номер 0510136600:02:014:0180, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 (а.с. 3-6 т. 2).
Право власності на Ѕ частку будинку і на земельну ділянку, площею 0,0672 га, зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 25-27 т.1).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був інвалідом першої групи А, поранений на фронті ВВВ, потребував постійної сторонньої допомоги та відновної терапії, про що 11.11.2011 року було видано довідку до акту МСЕК серії 10 ААА № 691877 безстроково (а.с. 22 т.1).
З медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 07.06.2017 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку в КЗ «Вінницька обласна психіатрична лікарня ім. О.І. Ющенка» не перебуває, на момент огляду - без психічних розладів. Довідка дійсна 1 рік - до 07.06.2018 року (а.с. 76 т. 1).
Згідно карти патопсихологічного дослідження ОСОБА_4 від 02.06.2017 року, складеної лікарем-психологом, встановлено, що ОСОБА_4 ауто- та аллопсихічно збережений, ситуацію сприймає позитивно, контакт продуктивний. Темп психомоторної діяльності сповільнений, на запитання відповідає коротко, по суті, потребує доповнень, ослаблена функція слуху, концентрація уваги нерівна, переключення знижене, тенденція до виснажуваності за гіпостенічним типом. Пам'ять механічна, короткотривала пам'ять легко знижена, ретенція виражена; темп мислення сповільнений, переважно контактний в емоційно-особистісній сфері, відмічено розгубленість, емоційна лабільність, ММSE 23 бали. Самооцінка та критика порушені, функціональний діагноз: ендогенно-органічний помірний регістр-синдром (а.с. 188 т.1).
В матеріалах справи також міститься виписка з амбулаторної карти ОСОБА_4 за період з 2007 року до листопада 2017 року, надана КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2». Відповідно до виписки з квітня 2007 року ОСОБА_4 страждав на дисциркуляторну енцефалопатію ІІ ст. склеротичного, змішаного ґенезу, церебральний атеросклероз, періодично звертався за медичною допомогою до ЦПМСД № 2 (а.с. 116-118 т.1).
Судом витребувані оригінали амбулаторної карти № 12464 МП № 2 м. Вінниці, історії хвороби № 3020, 4835 Вінницького обласного госпіталю ІВВ та були надані на дослідження експертам.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 88 років, про що 23.11.2017 року було складено відповідний актовий запис № 3257 та видано свідоцтво про смерть (а.с. 18 т.1).
Спадкоємцем є син ОСОБА_1 , який прийняв спадщину в силу ст. 1268 ЦК України, оскільки на момент смерті спадкодавця проживав з ним і був зареєстрованим в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 8, 19 т.1).
20.02.2018 року в Першій вінницькій державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа (№105/2018) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с. 21 т. 1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що його права порушені як спадкоємця майна ОСОБА_4 за заповітом, і підлягають захисту відповідно до ст.ст. 203, 215, 225 ЦК України шляхом визнання договорів дарування від 09.06.2017 року недійсними, оскільки на момент укладення договорів ОСОБА_4 перебував в хворобливому стані, мав розлади здоров'я, внаслідок чого він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).
Нерухомі речі також можуть бути дарунком (ч.1 ст. 718 ЦК України).
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України). Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи (ч.1ст.720 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно вимог частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК (в редакції від 18.03.2004 року).
Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести належними і допустимими доказами наявність обставин, які вказують на те, що станом на момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
З висновку судово-психіатричного експерта № 513 від 14.11.2019 року (а.с. 8-19 т. 3) вбачається, що ОСОБА_4 , 1929 р.н., 09.06.2017 року на період підписання договору дарування на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О., виявляв ознаки психічного розладу у вигляді психоорганічного синдрому внаслідок органічного ураження головного мозку (дисциркуляторна, атеросклеротична енцефалопатія), внаслідок чого він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними на період 09.06.2017 року.
В судовому засіданні експерт ОСОБА_27 надав роз'яснення стосовно висновку і підтвердив, що в результаті дослідження матеріалів справи, оригіналів медичних карток, виписки з амбулаторної карти хворого ОСОБА_4 було встановлено, що протягом тривалого часу він страждав на дисциркуляторну, атеросклеротичну енцефалопатію, це захворювання хронічне, має прогресуючий характер, тому ОСОБА_4 , 09.06.2017 року, при підписанні договорів, не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Симптомом органічного ураження головного мозку і хронічного його перебігу є дезорієнтація. Людина з таким діагнозом може ходити, керувати автомобілем на невеликі відстані, спілкуватись, отримувати пенсію, вчиняти дрібні побутові угоди, вести господарство і зовнішня його діяльність нічим не відрізняється, разом з тим, людина швидко виснажується, пам'ять і інтелект значно знижуються, хоча вона добре пам'ятає давні події свого життя. Відповідні діагнози і погіршення психічного стану проявлялись у ОСОБА_4 також у вересні 2017 року під час лікування на стаціонарі, разом з тим, прояв психоорганічного синдрому з розладами, деменції, ніяк не пов'язані з перенесеними інфарктами, а лише підтверджують тривалий прогресуючий характер психічного розладу. Також зазначив, що в матеріалах справи не було відомостей про те, що консультативні висновки від 25.04.2014 року, 17.02.2017 року видані неправомірно, разом з тим, експерти керувались оригіналами медичної документації і цих даних було достатньо для підтвердження встановленого діагнозу і надання висновку. Показання свідків всі різняться між собою, є суперечливими, тому експертами сприймались лише для відома. Медична довідка про проходження обов'язкового попереднього та періодичного психіатричного огляду від 07.06.2017 року носить формальний характер і не підтверджує дійсний психічний стан ОСОБА_4 , а також повністю суперечить оригіналам наданої медичної документації. Також експерт зазначив, що в п. 23 висновку надана відповідь на два питання, які ставив суд в ухвалі від 25.07.2019 року. Про те, що ухвала була змінена апеляційною інстанцією і з її резолютивної частини виключене друге питання, а саме: «Чи проявлявся у ОСОБА_4 тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності в період з червня по листопад 2017 року і чи міг він у цей період усвідомлювати значення своїх дій та надавати їм належну оцінку?» йому не було відомо.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивач надав належні і допустимі докази, достатні в їх сукупності, які дають підстави для висновку, що на момент підписання договорів дарування 09.06.2017 року ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Твердження відповідача і третьої особи, а також їх представників щодо висновку експерта № 513 як неналежного і недопустимого доказу, оскільки висновок містить посилання на консультативні висновки лікаря ОСОБА_12 від 25.04.2014 року, 17.02.2017 року, бланки яких не відповідають формі №028/0 первинної облікової документації «Консультативний висновок спеціаліста», затверджені наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012 року, суд вважає безпідставними. Через ці обставини висновок експерта не може бути визнаний неправильним або необґрунтованим, оскільки він відповідає іншим матеріалам справи, численній медичній документації, що є в матеріалах справи і описана в мотивувальній частині даного рішення, оригіналам медичних карт. Діагноз ОСОБА_4 у виді дисциркуляторної енцефалопатії склеротичного, змішаного ґенезу ще спостерігався лікарями з 2007 року, що вказано у виписці з амбулаторної карти КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» (а.с. 116-118 т.2).
Лікар ОСОБА_12 , будучи допитаною в якості свідка в судовому засіданні, підтвердила, що встановлені нею обставини і діагнози ОСОБА_4 відповідали дійсності, а бланки в 2014 році і в 2017 році вона використала такі, якими була забезпечена лікарня.
Крім того, суд приймає до уваги роз'яснення експерта ОСОБА_27 про те, що для надання експертною комісією висновку їм достатньо було інформації про стан здоров'я ОСОБА_4 , викладеної в оригіналах медичних карт.
Таким чином, враховуючи те, що висновок експерта не суперечить іншим матеріалам справи, не викликає сумнівів в його правильності, він прийнятий судом як належний і допустимий доказ.
Клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи від учасників справи не надходило, хоча судом таке право було роз'яснене в засіданні 20.07.2020 року.
Показання свідків щодо поведінки ОСОБА_4 , стану його здоров'я, способу життя і стосунків в сім'ї суд оцінює критично, оскільки вони всі різняться між собою, не можуть доводити або спростовувати факти, викладені в медичній документації. Крім того, експерт ОСОБА_27 і лікар ОСОБА_12 повідомили, що ззовні поведінка ОСОБА_4 не відрізнялась від інших, проте його психічний стан був порушений.
Медична довідка № 140856 від 07.06.2018 року про проходження ОСОБА_4 обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (а.с. 213 т.1) не є достовірним доказом, що підтверджує дійсні обставини справи та стан психічного здоров' я ОСОБА_4 на момент укладення договорів. При її видачі лікар-психіатр Семенець проводив дослідження без врахування всіх медичних документів, які є в матеріалах справи і були надані для дослідження експертам. Разом з тим, згідно протоколу обов'язкового попереднього та періодичного психіатричного огляду від 07.06.2017 року лікарем Семенець було проведене анкетування щодо можливих скарг ОСОБА_4 , де ОСОБА_4 підтвердив, що лікувався у психіатричних закладах (а.с. 187 т. 1).
Те, що експертами надана відповідь на друге питання ухвали суду «Чи проявлявся у ОСОБА_4 тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності в період з червня по листопад 2017 року і чи міг він у цей період усвідомлювати значення своїх дій та надавати їм належну оцінку», яке було виключене відповідно до постанови апеляційної інстанції, не дає підстав стверджувати, що весь висновок є недопустимим доказом. Також дана обставина не впливає на вирішення справи, оскільки експерти надали обґрунтовану відповідь на питання щодо стану здоров'я ОСОБА_4 саме на момент вчинення правочину - 09.06.2017 року.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК).
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що права позивача, як спадкоємця, порушені і підлягають захисту шляхом визнання недійсним договору дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, який розташований по АДРЕСА_2 , укладеного 09.06.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О., зареєстрованого в реєстрі 985, оскільки станом на момент вчинення правочину ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Позов в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 09.06.2017 року задоволенню не підлягає.
Згідно даного договору дарувальниками були ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які передали безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0672 га, кадастровий номер 0510136600:02:014:0180 по АДРЕСА_2 , що належала їм на праві спільної сумісної власності на підставі державного акту № ЯЕ 167922, виданого 27.10.2009 року на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 3-6, 16 т.2).
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним договору в цілому, належними відповідачами у справі мали б бути сторони договору, разом з тим, позивачем не були пред'явлені вимоги до ОСОБА_3 .
За клопотанням відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 була залучена до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача (а.с. 36 т.2). Клопотання від позивача на підставі ст. 51 ЦПК України про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача не надходило.
Суд також не може визнати недійсним договір дарування в частині, оскільки частки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у спільній власності не були визначені.
Тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 704,80 грн. за одну вимогу немайнового характеру, позов в частині визнання недійсним договору дарування будинку задоволений, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 було заявлено дві вимоги немайнового характеру, проте вимога щодо визнання недійсним договору дарування земельної ділянки не оплачена судовим збором, ОСОБА_1 не був звільнений судом від сплати судового збору, разом з тим, в задоволенні його вимог в цій частині було відмовлено, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 225, 717-720 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
позов задоволити частково.
Визнати недійсним договір дарування Ѕ частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, який розташований по АДРЕСА_2 , укладений 09.06.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дібровою Л.О., зареєстрований в реєстрі 985.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року).
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_3
третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_2
третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Діброва Ліліана Олександрівна, м. Вінниця, вул. Магістратська, 166.
Повне судове рішення складене 30 липня 2020 року.
Суддя: