Іменем України
31.07.2020 року м.Мостиська
єдиний унікальний номер:448/969/19
провадження № 1-кп/448/46/20
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в м.Мостиська (81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9, Львівської області) кримінальне провадження №22019180000000011 про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дрогобич, Львівської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, пенсіонера, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.15 - ч.1 ст.201 КК України,
учасники процесу:
прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5
обвинувачений ОСОБА_3 ,
його захисник-адвокат ОСОБА_6
Судом визнано доведеним, що 26.01.2019 громадянин України ОСОБА_3 , прямуючи потягом сполучення «Київ-Перемишль» до Республіки Польща, намагався перемістити через митний кордон України із приховуванням від митного контролю, а саме шляхом поміщення до кишень верхнього одягу та штанів, 381-у монету та 1-н знак, які попередньо придбав у невстановлених органом досудового розслідування осіб.
Громадянин ОСОБА_3 , протягом тривалого періоду часу займається колекціонуванням старовинних предметів, зокрема поштових листівок та банкнот України. Водночас, являючись членом Львівського товариства колекціонерів, останній достеменно володіє базовими знаннями про старовинні монети, їх характеристики, цінність та вартість.
Неодноразово перетинаючи державний кордон України та будучи обізнаним про порядок проходження прикордонного і митного контролю, реалізуючи свій умисел на вчинення контрабанди культурних цінностей із України до Республіки Польща, ОСОБА_3 , завчасно обміркував заходи щодо запобігання їх виявлення, у зв'язку з чим приховав 381-у монету та 1-н знак, помістивши їх до кишень власного верхнього одягу та штанів.
Під час проходження прикордонного-митного контролю ОСОБА_3 , розуміючи, що частина із вказаних монет становить культурну цінність, у митну декларацію їх не вносив, сподіваючись на те, що працівники митниці не будуть здійснювати його перевірку. Під час усного опитування працівниками митниці заявив, що жодних предметів, заборонених до переміщення через митний кордон України, у нього немає.
Громадянин ОСОБА_3 , свого злочинного умислу до кінця не довів з причин, які не залежали від нього, оскільки під час проведення огляду його особистих речей співробітниками митниці було виявлено та вилучено з кишень верхнього одягу та штанів останнього вищевказані 381-у монету та 1-н знак.
Згідно висновку експерта Черкаського науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України № 11/35 від 10.05.2019 року, серед вилучених 381-ї монети та 1-о знака, монети: «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.»; «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.» та «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.» - належать до культурних цінностей, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав та заперечив обставини, що наведені у обвинувальному акті. Пояснив, що тривалий час займається колекціонуванням старовинних предметів, а саме поштових листівок та банкнот України, є членом Львівського товариства колекціонерів. На початку 2019 року прямував потягом сполучення «Київ-Перемишль» до Республіки Польща з ціллю обміну монет на інші старовинні предмети. На прохання представника митниці заповнити митну декларацію, у такій він не зазначив монети, які знаходились у нього і, що мав намір обміняти в РП на інші старовинні предмети, оскільки на його переконання такі не становлять ніякої цінності. Зазначив, що він переміщав через кордон старовинні монети Польщі, СРСР і Росії. Інших монет, зокрема тих, в переміщенні яких йому інкримінують вчинення злочину, він не здійснював. Вказані монети переміщав вперше. Зазначив також те, що неодноразово перетинав державний кордон з України в РП, однак йому представники митниці жодного разу під час попередніх поїздок не пропонували заповнювати митну декларацію. Вказував те, що старовинні монети скуповував у м.Львові поступово. Не вважає себе винним у інкримінованому йому злочині. Просив виправдати його, оскільки в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.1 ст.201 КК України.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 , своєї вини у вчиненому, його вина повністю та об'єктивно стверджується наступними дослідженими по справі доказами.
- показаннями свідка ОСОБА_7 , який в судовому засіданні показав, що 26.01.2019 року виконував функціональні обов'язки у потязі «Інтерсіті» сполученням «Київ-Перемишль» безпосередньо під час його руху у відділі митного оформлення №2 митною поста «Львів - поштовий» Львівської митниці. Під час проведення митного оформлення пасажирів зазначеною потягу, йому у телефонному режимі повідомили із Львівської митниці, що від ВБКОЗ УСБ України в Рівненській області надійшло інформування про можливе переміщення 26.01.2019 року громадянином ОСОБА_3 , який слідує вказаним потягом до Республіки Польща, предметів контрабанди культурних цінностей із приховуванням від митного контролю. В подальшому, після виявлення у зазначеному потязі ОСОБА_3 , він запитав, чи наявні у нього предмети та речі, які необхідно задекларувати, на що ОСОБА_3 дав негативну відповідь. Після цього він надав йому митну декларацію. ОСОБА_3 , її заповнив, де вказав лише готівкові кошти. Також в декларації ОСОБА_3 зазначив, що заборонені і обмежених до переміщення через митний кордон речей та предметів у нього немає. Надалі, громадянину ОСОБА_3 , було запропоновано пред'явити вміст кишень, де серед іншого було виявлено пакетик темного кольору який останній приховав від митного контролю. Після розпакування вказаного пакету було виявлено монети. Згодом обвинуваченому було запропоновано пройти до службового приміщення митниці, на що такий погодився, де він на прохання представника митниці видав інший пакет з монетами. Зазначав, що точну кількість монет, яка була виявлена у громадянина ОСОБА_3 не пригадує, оскільки подія мала місце більше року тому. Більше нічого з даного приводу зазначити не може.
- показаннями свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні показала, що 26.01.2019 року виконувала службові обов'язки в прикордонному наряді «Огляд транспортних засобів» та безпосередньо здійснювала огляд потягу «Інтерсіті» №715, який слідував за маршрутом «Київ-Львів-Перемишль». В ході здійснення прикордонно - митного оформлення потягу у вагоні було виявлено громадянина ОСОБА_3 . У її присутності інспектор митної служби ДФС України запропонував заповнити письмову митну декларацію на, що громадянин ОСОБА_3 погодився. В декларації громадяни ОСОБА_3 вказав, що переміщає через державний кордон валюту, точну суму не пригадує. Після цього інспектор митної служби запитав ОСОБА_3 чи переміщає він через державний кордон заборонені речі та предмети. На що ОСОБА_3 відповів, що нічого забороненого через державний кордон не переміщає. Після цього інспектор митниці, який здійснював митний контроль, запропонував ОСОБА_3 показати вміст його кишень. В результаті чого ОСОБА_3 дістав із своєї кишені поліетиленовий пакет, у якому знаходились монети. В подальшому обвинувачений зійшов із потяга та прослідував в приміщення митного поста, де під час огляду у такого були виявлені ще монети. Зазначила, що кількість монет, які були вилучені у обвинуваченого вона не пригадує. Зазначала те, що обвинувачений говорив, що монети мав намір продати у країні Європейського союзу (РП) за певну винагороду. Більше нічого з даного приводу повідомити не взмозі.
Надані свідками показання не містять суперечностей, повністю узгоджуються з суттю обвинувачення.
Судом детально, повно та всебічно досліджено всі докази, що містяться у матеріалах кримінального провадження, які були надані суду стороною обвинувачення та стороною захисту, зокрема:
- витягом з ЄРДР від 27.01.2019 року з якого відомо, що громадянин ОСОБА_3 , рухаючись 26.01.2019 року через митний пост «Мостиська-2» Львівської митниці ДФС, здійснив закінчений замах на переміщення через митний кордон України до Республіки Польща із приховуванням від митного контролю предметів контрабанди - культурних цінностей;
- рапортом ст. оперуповноваженого відділу БКОЗ Управління СБ України в Рівненській області ОСОБА_9 від 26.01.2020 року;
- протоколом огляду місця події від 26.01.2019 року;
- митною декларацією ОСОБА_3 для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності;
- протоколом огляду паспортного документа - паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер « НОМЕР_1 », виданого 30.06.2017 року органом №4623;
- висновком експерта за №11/35 від 10.05.2019 року, з якого відомо, що надані на експертизу монети «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 1637-57; «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 163757р.; «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 1637-57р. - належать до культурних цінностей, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення. Всі інші монети нумізматики і фалеристики не належать до культурних цінностей, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення.
Монети, які надійшли на дослідження «2ZLOTE» 1816р., «2ZLOTE» 1816р., «2ZLOTE» 1817р., «2ZLOTE» 1819р., «2ZLOTE»1823р., «Рубль» 1763р., «Рубль» 1841р., - являються копіями і є не оригіналами. Всі інші предмети нумізматики і фалеристики являються оригіналами.
В судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_6 , було висловлено думку, яка викладена у письмовому клопотанні, щодо визнання доказу недопустимим, а саме: висновок експерта за №11/35 від 10.05.2019 року.
Вирішуючи питання по даному клопотанню сторони захисту, суд приходить до наступного.
Відповідно до висновків, що викладені у Постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к, суд зазначив, що частина 1 статті 87 КПК передбачає, що «Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». Вирішуючи питання про застосування правил статті 87КПК до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
Висновок експерта може стати доказом в кримінальному провадженні тільки за умов, що він: а)містить фактичні данні, тобто такі, що є беззаперечні та не викликають сумніву (проте будь-який висновок експерта можна та потрібно піддавати сумніву), б) отриманий з дотриманням встановленого порядку, в) має значення для кримінального провадження та належить до обставин, що підлягають доказуванню (ст.91 КПК), а також він: не ґрунтується на доказах, які визнані судом недопустимими (ч.5 ст.101 КПК), отриманий з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод (ст.87 КПК).
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень.
Відповідно до ст.101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
При цьому жодної із вищезазначених у законі обставин для визнання експертного висновку, які зазначає сторона захисту, як недопустимим доказом, в ході кримінального провадження не встановлено, порушень прав особи, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод також.
Інших вагомих підстав для визнання вказаного висновку експерта за №11/35 від 10.05.2019 року недопустимим доказом з боку сторони захисту не зазначено.
Щодо посилання сторони захисту на те, що доказом обвинувачення - протоколом огляду місця події від 26.01.2019 року встановлено, що загальна кількість монет, що виявлена становила 375-ть штук, а на експертизу було надано 381-у монету і один знак, то з даного приводу слід зазначити те, що та обставина, що слідчим в протоколі помилково зазначено 375-ть штук, а не 381-а штука та один знак - суд вважає технічною опискою при складанні протоколу ОМП і не розцінюється судом як підстава для визнання протоколу ОМП з додатками до нього неналежним і недопустимим доказом в кримінальному провадженні за обвинувачення ОСОБА_3 за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.201 КК України.
На вказане також в судовому засіданні наголошував прокурор ОСОБА_5 , який у дебатах зазначив, що слідчий, в провадженні якого перебувало вищевказане кримінальне провадження допустив математичну помилку, здійснивши невірний підрахунок вилучених у обвинуваченого ОСОБА_3 монет під час ОМП.
Щодо посилань сторони захисту на те, що монети - «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 1637-57; «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 163757р.; «Емденський гульден/флорин 28 стуберів» 1637-57р., обвинувачений ОСОБА_3 , не переміщав через державний кордон України, оскільки як зазначив обвинувачений із протоколу ОМП та опису до такого такі в нього не вилучались, то слід зазначити те, що як і в протоколі ОМП так і описі до такого лише зазначено кількість монет, детальний опис таких не проводився.
Таким чином, судом під час постановлення вироку було досліджено та проаналізовано на засадах змагальності сторін усі докази (пораховано монети, оглянуто на предмет відповідності: протокол огляду, опис вилучених речей) надані сторонами, а з огляду на тривалість розгляду справи та відсутність в учасників процесу будь-яких доповнень, можливість збору додаткових доказів видається вичерпаною.
Частиною 1 ст.201 КК України передбачена кримінальна відповідальність за контрабанду, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, в тому числі культурних цінностей.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 03.06.2005 року «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» передбачає, що умисне незаконне переміщення через митний кордон України без спеціального дозволу, який надається в установленому відповідними нормативними актами порядку, історичних і культурних цінностей, є контрабандою і тягне кримінальну відповідальність незалежно від способу переміщення, вартості чи розміру предмета цього злочину.
Пункт 11 ч.1 ст.1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» визначає, що культурні цінності - об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, в тому числі: рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування.
Зі змісту статей 12, 13 означеного Закону, рішення про можливість вивезення культурних цінностей приймає Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей за клопотанням власника культурних цінностей чи уповноваженої ним особи на підставі висновку державної експертизи. Про прийняте рішення власник культурних цінностей чи уповноважена ним особа письмово повідомляється в місячний термін від дня офіційного надходження клопотання. У разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей рішення про можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей власнику культурних цінностей чи уповноваженій ним особі видається свідоцтво встановленого зразка на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей. Зразок свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей затверджується Кабінетом Міністрів України. Свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей є підставою для пропуску зазначених у ньому культурних цінностей за межі митної території України. Вивезення культурних цінностей без цього свідоцтва забороняється.
При цьому суд зазначає, що в Україні діє правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний.
З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Здійснення цілеспрямованого переміщення ОСОБА_3 культурних цінностей (монет) до Республіки Польща через митний кордон України в прихованому пакуванні та без оформлення відповідних дозвільних документів, всупереч вимогам чинного законодавства, які він зобов'язаний знати і дотримуватись свідчить про наявність у нього прямого умислу на такі дії. Ці висновки формуються із здобутих доказів, що вище були описані.
Надаючи зібраним по справі доказам оцінку суд критично ставиться до покликань обвинуваченого ОСОБА_3 , на відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.15- ч.1 ст.201 КК України, оскільки такі твердження обвинуваченого є недостовірними та суперечать зібраним по справі доказам і розцінюються лише як спосіб уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Під час розгляду справи у суді сторона захисту не була позбавлений можливості подавати докази на свій захист, проте не скористалася своїм правом клопотати перед судом про призначення у справі, зокрема, повторних експертиз, виклику свідків, тощо.
Щодо покликань сторони захисту висловлених в дебатах про відсутність суб'єктивної сторони даного злочину, оскільки ОСОБА_3 , начебто добровільно видав монети, які переміщав через митний кордон України, то суд вважає за необхідне таке спростувати наступним.
Цей злочин-контрабанда, вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів контрабанди через митний кордон України.
Замах на контрабанду має місце, якщо її предмети виявлено до переміщення через митний кордон України.
Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива до моменту прийняття митним органом митної декларації.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, обвинувачений ОСОБА_3 , не вчинив жодних дій з власної волі, щоб не скоїти інкримінований йому злочин, а видав предмети контрабанди після того, як віддав митникам митну декларацію і був запрошений на особистий огляд.
Також суд вважає за необхідне спростувати твердження сторони захисту щодо відсутності потерпілого і шкоди від даного злочину наступним.
Особи, що вчиняють контрабанду, посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення предметів, товарів тощо через митний кордон України, внаслідок чого завдають шкоду економіці держави, її культурній спадщині, здоров'ю населення та громадській безпеці чим підривають міжнародний імідж держави Украни.
Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 08.02.2001 у справі «Берктай проти Туреччини», рішення від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», показує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій.
Згідно з п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого ОСОБА_3 в межах пред'явленого йому обвинувачення.
Оцінка зібраних у справі доказів, які відповідають критеріям належності та допустимості, а також аналіз відповідних чинних нормативно-правових актів дають підстави для висновку про доведеність обвинувачення ОСОБА_3 з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.201 КК України - у вчиненні закінченого замаху на переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю культурних цінностей.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Згідно роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом враховується те, що такий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, де проживає один, є пенсіонером, його стан здоров'я - на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, роль у скоєному злочині та поведінку до і після вчинення злочину.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за якою він обвинувачується і яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, так як відсутні умови і підстави призначення обвинуваченому більш м'якого покарання з огляду на суспільно-небезпечний характер вчиненого ним кримінального правопорушення, категорії злочинів, до якої він відноситься.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, суд наголошує, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічна позиція висвітлена у постанові від 17.10.2019 року за №205/7091/16-к Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду.
Тому, зважаючи на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , міцність його соціальних зв'язків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, тощо, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Заборони застосування ст.75 КК України за умови того, що сторона обвинувачення наполягала на призначенні покарання у вигляді позбавлення волі, КК України не містить.
Тим, більше, прокурор у судових дебатах не навів суду змістовні аргументи необхідності призначення ОСОБА_10 покарання без можливості застосування положень ст.75 КК України.
Отже, покарання обвинуваченому ОСОБА_3 призначено судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст.65 КК України.
Суд дійшов глибокого переконання, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.
Заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 29.01.2019 року підлягають скасуванню.
Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до вимог ст.ст.96-1, 96-2, 100 КПК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що по справі понесені процесуальні витрати за проведення експертизи у зв'язку із залученням стороною обвинувачення експерта спеціалізованої державної установи.
Враховуючи вимоги ст.ст.124, 126 КПК України, процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави.
Клопотання прокурора щодо обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили до суду не надходило, а отже і суд не вбачає необхідності обрання такого.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.201 КК України та призначити йому покарання - 3 (три) роки позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 , від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 до набранням вироком законної сили, не обирати.
Іспитовий строк ОСОБА_3 , рахувати з моменту проголошення вироку.
Заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 29.01.2019 року, - скасувати.
На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України монети: «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.»; «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.» та «Емденский гульден/флорин 28 стуберів 1637-57 рр.», які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Управління Служби безпеки України в Рівненській області, - в порядку спеціальної конфіскації, конфіскувати у власність держави.
Речові докази: монети в кількості 378-м штук та 1-н знак, докладний опис яких знаходиться у висновку експерта за №11/35 від 10.05.2019 року, які як встановлено вищевказаним висновком не належать до культурних цінностей та знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Управління Служби безпеки України в Рівненській області, - повернути ОСОБА_3 .
Речовий доказ: упакування у які були поміщені монети, котрі знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Управління Служби безпеки України в Рівненській області, - знищити.
Речові докази: митна декларація ОСОБА_11 від 26.01.2019р. на 1 арк. та Акт огляду товарів, транспортних засобів, ручної поклажі, багажу ОСОБА_3 від 26.01.2019р. на 1 арк., котрі зберігаються при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження №22019180000000011.
Речовий доказ: паспорт громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 , виданий на установчі дані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий знаходиться при матеріалах кримінального провадження - повернути його законному володільцю ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави документально підтверджені витрати на проведення мистецтвознавчої експертизи за № 11/35 від 10.05.2019 року у сумі 28575 (двадцять вісім тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 82 коп.
На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1
Вирок набрав законної сили: «___» ______________ 20 __ р.
Суддя ОСОБА_1
Вирок суду виготовлений в нарадчій кімнаті та проголошений учасникам справи 31.07.2020 року.