Справа № 2-930/12
30 липня 2020 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області
в складі:
головуючого - судді Петейчук Б.М.
з участю секретаря
судового засідання Ковальчук Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
встановив:
Скаржник ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою у якій просить: поновити пропущений строк подання скарги на постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.11.2014 року; визнати неправомірною винесену старшим державним виконавцем Любунь М.П. в межах виконавчого провадження №44885356 постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.11.2014 року та зобов'язати старшого державного виконавця Любунь М.П. або іншу посадову особу Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.11 .2014 року в межах виконавчого провадження № 44885356.
В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 покликається на такі обставини:
26 вересня 2014 року старшим державним виконавцем ВДВС Бродівського районного управління юстиції Любунь М.П. було відкрито виконавче провадження з реєстраційним № 44885356 на виконання виконавчого листа № 2-930/2012 від 25.12.2012р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості по кредитному договору № R53400189000В від 25.01.2012 року в розмірі 113 971,01 грн.
24 листопада 2014 року в межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Любунь М.П. було винесено постанову «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження», а вже 11.12.2014 року постанову «Про повернення виконавчого документу стягувачеві» і таким чином завершено вчинення виконавчих дій.
Постанову «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» було винесено лише через два місяці після відкриття виконавчого провадження, перед винесенням постанови «Про повернення виконавчого документу стягувачеві», тобто фактично після завершення вчинення виконавчих дій та перед завершенням виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, всупереч ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент винесення оскаржуваної постанови).
Постанова про стягнення виконавчого збору державним виконавцем не виносилась.
Таким чином, всупереч положенням ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець, виносячи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, не скасував вжиті ним заходи примусового виконання рішення, а навпаки наклав арешт на майно боржника і припинив примусове виконання рішення, тобто завершив виконавче провадження.
Скаржник вказує, що не отримував постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Неповідомлення боржника про відкриття відносно нього виконавчого провадження підтверджується тим, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику.
Про накладення арештів на майно ОСОБА_1 дізнався 17.07.2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та роздрукував постанову про накладення арешту з автоматизованої системи виконавчого провадження.
В судове засідання ні скаржник ОСОБА_1 , ні його представник ОСОБА_2 не з'явилися, від представника скаржника надійшла письмова за ява про розгляд скарги за відсутності представника скаржника.
Державний виконавець Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання не з'явився, однак від в.о. начальника відділу Мазурик Н.М. надійшов відзив на скаргу, у якому зазначається, що арешт на майно боржника виконавцем був накладений правомірно, а тому вважає, що скарга є безпідставною в частині визнання неправомірною постанову державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Дослідивши скаргу, відзив на скаргу та додані письмові докази, суд знаходить скаргу ОСОБА_1 такою, що підлягає до часткового задоволення.
Встановлено, що 26.09.2014 старшим державним виконавцем ВДВС Бродівського РУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №44885356 за виконавчим листом №2-930/2012 від 25.12.2012.
Відповідно до Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.11.2014, яка винесена старшим державним виконавцем ВДВС Бродівського РУЮ, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .
11.12.2014 старшим державним виконавцем ВДВС Бродівського РУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до якої виконавчий лист №2-930/2012, виданий 25.12.2012 повернуто стягувачеві.
Із відзиву на скаргу вбачається, що на час розгляду скарги в суді у Бродівському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчого листа №2-930/2012 від 25.12.2012.
Суд, проаналізувавши оскаржувану постанову, приходить до висновку, що така винесена державним виконавцем в межах його повноважень, та відповідно до вимог ст. 57 Закону України ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (21 квітня 1999 року N 606-XIV, в редакції, яка діяла на момент винесення оскаржуваної постанови - 24.11.2014). Підстав для визнання такої постанови неправомірною немає.
В той же час, ні постановою про повернення виконавчого документа, ні жодною іншою більш пізньою постановою державного виконавця не скасовувався арешт майна боржника, який був накладений в межах виконавчого провадження №44885356 і такий є чинним.
Тому, склалась ситуація, коли фактично виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-930/2012 від 25.12.2012 завершено, а арешт майна, який накладений в межах виконавчого провадження не знятий.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (який був чинний на час винесення оскаржуваної постанови).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (які були чинні на час винесення оскаржуваної постанови).
Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з грудня 2014 року до дня розгляду справи у суді органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа №№ 2-930/2012 від 25.12.2012р.
Більше того, як зазначив в.о. начальника відділу Маузрик Н.М., представити будь-які підтверджуючі документи щодо направлення постанов не є можливим із-за строку зберігання таких документів, оскільки виконавче провадження на даний час знищено.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі - «Інструкція №512/5») в редакції чинній на момент прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Згідно з приписами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Отже, відповідно до зазначеної статті та Інструкції №512/5 Відділ державної виконавчої служби Бродівського РУЮ Львівської області, завершуючи виконавче провадження №44885356 (в рамках якого було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 ) при поверненні виконавчого документа стягувачу повинен був зняти арешт з майна боржника, проте цього зроблено не було.
Такої ж позиції додержується Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у своїй Постанові від 27.03.2020 (справа №817/928/17,адміністративне провадження №К/9901/20268/18)
Таким чином, незняття державним виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту шляхом зобов'язання державного виконавця зняти арешт з майна скаржника, відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України.
Керуючись ст.447-451 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати старшого державного виконавця Любунь М.П. або іншу посадову особу Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) скасувати арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.11.2014 в межах виконавчого провадження № 44885356.
В задоволенні скарги в іншій частині - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Повний текст ухвали складено 30.07.2020.
Суддя Б.М. Петейчук