29 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/7863/20
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Нагірняк М.Ф.,
секретар судового засідання Добровольська Н.А.
за участю: представника позивача - Войтенко С.В.,
представника відповідача - Домарацька В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №Ф-119315-54 від 11 листопада 2019року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 26539,26грн. з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою суду від 03.06.2020року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 30.06.2020року було відкладено проведення судового засідання по причині неявки представника Відповідача. Одночасно судом повернуто без розгляду клопотання представника Позивача про зупинення стягнення за виконавчим провадженням, так як таке клопотання про забезпечення позову подано без дотримання вимог ст.ст.152 та 167 КАС України та без сплати судового збору.
Ухвалою суду від 20.07.2020року в судовому засіданні оголошена перерва по причині витребування судом додаткових доказів від Відповідача.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і пояснив, що дійсно Позивач в період з листопада 2006року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, але з 2012року підприємницьку діяльність не здійснював, так як перебуває в трудових відносинах з відділом освіти Романівської районної державної адміністрації Житомирської області, яка із заробітної плати Позивача систематично сплачувала єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Лише 26.05.2020року у зв'язку із наявним виконавчим провадженням Позивачу стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги. Вважає таку вимогу протиправну, так як вона призводить до подвійної сплати такого обов'язкового платежу.
Такий правовий висновок, на думку представника Позивача, сформовано Верховним Судом у постанові від 04.12.2019року у справі №440/2149/19.
Представник Відповідача, Головного управління ДПС у Житомирській області, в судовому засіданні проти позову заперечила і пояснила, що дійсно за період 2017-2018років та 9 місяців 2019року у Позивача накопичувалася заборгованість зі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Станом на 12.11.2019року розмір такої заборгованості становив 26539,26грн., що стало підставою для винесення оскаржуваної податкової вимоги. Така заборгованість виникла в результаті не сплати Позивачем жодних коштів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за цей період. Крім того, Позивач не врахував, що з 01.01.2017року він зобов'язаний був щоквартально сплачувати такий внесок в сумі не менше за розмір мінімального страхового внеску, а тому такі нарахування Позивачу проводилися автоматично.
Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регулюються правовими нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010року N 2464-VI (надалі - Закон N 2464-VI), що були чинні на день виникнення таких відносин.
В судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_1 , Позивач у справі, є фізичною особою-підприємцем, який з 02.11.2006року по 08.01.2020року перебував на спрощеній системі оподаткування. Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні обліковими даними з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) (а.с.31-32).
Судом встановлено та визнається сторонами, що Позивач відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI протягом вказаного періоду був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Сторонами визнається право Відповідача на здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, та право Відповідача на винесення податкової вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.
Судом встановлено, що Відповідачем була винесена Позивачу оскаржувана податкова вимога №Ф-119315-54 від 11 листопада 2019року про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 26539,26грн., в тому числі:
- за весь 2017рік в сумі 8448,00грн.;
- за весь 2018рік в сумі 9828,72грн;
- та за 9 місяців 2019року в сумі 8262,542грн.
Суть спору між сторонами зведена виключно до наявності чи відсутності у Позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за цей період в сумі 26539,26грн.
Відповідно до досліджених судом облікових даних з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та пояснень представника Відповідача в судовому засіданні спірна недоїмка зумовлена несплатою Позивачем єдиного соціального внеску за період 2017-2018років та 9 місяців 2019року на загальну суму 26539,26грн.
Згідно пояснень представника Відповідача, наведених у відзиві та в судовому засіданні, така заборгованість виникла в результаті того, що Позивач з 01.01.2017року був зобов'язаний щоквартально сплачувати такий внесок в сумі не менше за розмір мінімального страхового внеску, а тому такі нарахування Позивачу проводилися автоматично.
Такі доводи податкового органу в певній мірі знайшли своє підтвердження, так як відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на наступне.
Безспірно, за приписами ч.2 ст.6 Закону N 2464-VI Позивач як платник єдиного внеску зобов'язаний, окрім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, та подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року N 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року N 511), Позивач формує та подає до органів доходів і зборів Звіт сам за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою N Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку.
Фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування до вказаного звіту долучають таблицю "2. Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування".
Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нарахування єдиного внеску здійснюється на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В розумінні вимог ч.8 ст.9 Закону N 2464-VI Позивач з 01.01.2017року був зобов'язаний сплачувати такий нарахований єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Невиконання Позивачем вказаних вимог призводило до автоматичного щоквартального донарахування єдиного внеску в розмір мінімального страхового внеску.
Як зазначено в дослідженій судом інтегрованій картці Позивача як платника єдиного внеску, та у відзиві Відповідача на позов, протягом 2017року щоквартально мали місце донарахування такого єдиного внеску на загальну суму 8448,00грн., протягом 2018року - на загальну суму 9828,72грн. і за три квартали 2019року - на загальну суму 8262,54грн., виходячи із мінімального розміру такого внеску на спірній періоди.
За приписами ч.4 ст.25 Закону N 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску вимогу лише на суму недоїмки.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 N 449 (далі - Інструкція N 449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції N 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), окрім іншого, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції N 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що Позивач протягом спірного періоду з жовтня 2016року по даний час перебував у трудових відносинах з відділом освіти Романівської районної державної адміністрації Житомирської області. Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні довідками про заробітну плату Позивача (а.с.17-21) та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів (а.с.45-46).
Крім того, вказані відомості свідчать, що Позивач протягом спірного періоду (2017-2018років та 9 місяців 2019року) жодних доходів від підприємницької діяльності не отримував.
Таким чином, Відповідач не врахував, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення, на думку Верховного Суду, норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначене свідчить, що оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області 11.11.2019року №Ф-119315-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску в сумі 26539,26грн. винесена без врахування всіх обставин у справі, не на підставі вимог чинного законодавства, а тому протиправною та підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 840,40грн. підлягають відшкодуванню шляхом списання за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити, визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-119315-54 від 11 листопада 2019року Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 26539,26грн. з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Судові витрати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у вигляді судового збору в сумі 840,40грн. підлягають відшкодуванню шляхом списання за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області ( вул. Юрка Тютюнника, буд. 7 м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Повне судове рішення складене 03 серпня 2020 року