Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 серпня 2020 р. Справа№200/5561/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 243 249,48 грн., -
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 243 249,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільнені зі служби відповідач не провів остаточного розрахунку та не виплатив позивачу належних до виплати сум. Згідно рішенню суду по справі №200/1045/20-а від 30.04.2020 року позивача поновлено на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 228446,71 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Проте, позивач вважає, що згідно діючому законодавству, з відповідача на його користь підлягає стягненню і середній заробіток за час затримки з розрахунком. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком. Такий заробіток розраховується відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. З розрахунку позивача кількість днів в період з грудня 2019 року по квітень 2020 року, протягом якого відповідач безпідставно не виплачував належного грошового забезпечення, складає 81 день, а загальна сума такого заробітку дорівнює 243 249,48 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі, та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
22 липня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року по справі №200/5561/20-а стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 року по 30.04.2020 року (день винесення рішення суду), остаточний розрахунок з позивачем проведений 29.04.2020 року. Відповідач вважає, що фактично звільнення позивача з посади не відбулось, оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді з моменту звільнення, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.116-117 КЗпП України. Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України (а.с. 9-11).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» - у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби (а.с. 12).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 228446,71 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Позивач, посилаючись на ст.116-117 КЗпП України, вважає, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки за період з грудня 2019 року по квітень 2020 року, протягом якого відповідач безпідставно не виплачував належного грошового забезпечення, що складає 81 день, у загальній сумі такого заробітку 243 249,48 грн., тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою третьою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, на яку посилається позивач як на підставу для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, строками для здійснення розрахунку є : 1) день звільнення працівника; або 2) не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (за умови, якщо працівник у день звільнення не працював, наприклад, у зв'язку з хворобою).
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у строки, зазначені в етапі 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За частиною 2 вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, підставою для відповідальності є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені трудовим законодавством строки. Зазначена відповідальність за таке правопорушення може настати лише за наявності порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника або уповноваженого ним органу.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з займаної посади з 28 грудня 2019 року згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» - у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з припиненням державної служби.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, позивача поновлено на посаді заступника начальника управління нотаріату - начальника відділу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.
При цьому, суд зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 228446,71 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Тобто, та обставина, на яку посилається позивач, а саме не проведення з ним всіх розрахунків при його звільненні - не знайшла свого підтвердження за матеріалами справи, так як рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3940/1 від 26.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », та поновлено на посаді.
Отже, фактично звільнення позивача не відбулося, адже наказ в частині звільнення скасовано, а позивача поновлено на посаді з моменту звільнення, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.ст. 116,117 КЗпП України.
Крім того, суд вважає, що застосовування ст.ст. 116-117 КЗпП України можливе лише у випадку, коли працівник звільнений і він не оспорює це звільнення, виплати всіх сум, що належать звільненому працівнику від підприємства установи, організації в день звільнення не може бути, якщо працівник поновлений на роботі рішенням суду. Цей працівник не може вважатись звільненим.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, а отже у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, позивач суду не надав, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України, судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 243 249,48 грн. - відмовити повністю.
Судове рішення складено та підписано 04 серпня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Строк оскарження підлягає застосуванню з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID - 2019)» від 30.03.2020 року №540.
Суддя В.М. Чучко