Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 серпня 2020 р. Справа№200/6339/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФУ, відповідач), в якому просить: - визнати протиправними дії щодо припинення виплати з 01.08.2017 по 31.01.2018 пенсії; - зобов'язати відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням (доплат, надбавок, перерахунків) з моменту призупинення з 01.08.2017 по 31.01.2018.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на припинення виплати їй пенсії з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що виплату пенсії призупинено з вересня 2017 року за результатами інформаційного обміну баз даних внутрішньо переміщених осіб, отриманої від Управління соціального захисту населення Покровської міської ради. 28 грудня 2017 року позивач звернулася до УПФУ із заявою про подовження виплати пенсії, позивачу поновили виплату пенсії на виплатний період лютого 2018 року. Також посилається на те, що соціальні виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 6 липня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером, що підтверджується копіями паспорту громадянина України НОМЕР_2 і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 27.04.1998.
Також до суду надана копія виданої ОСОБА_1 довідки від 1 листопада 2018 року № 0000449083 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до довідки УПФУ про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії позивач знаходиться на обліку у відповідача і отримує пенсію по втраті годувальника. Також зазначено, що за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року ОСОБА_1 пенсія нарахована, але не виплачена. При цьому, у цій довідці містяться відомості про виплату позивачу пенсії за серпень 2017 року.
Суд звертає увагу на те, що до позовної заяви додана копія листа відповідача від 19.05.2020 № 10995/02/21-19, яким повідомлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з вересня 2017 року.
Жодних доказів не отримання пенсії саме з серпня 2017 року до суду не надано.
Також суд звертає увагу на те, що позовна заява підписана Слюсаренко Людмилою Ігнатівною, яка діє на підставі посвідченої 26.11.2019 державним нотаріусом Цукуровою М.І. довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи. У цій довіреності зазначено, що особу ОСОБА_1 встановлено, її дієздатність перевірено.
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у відповідача підстав для невиплати позивачу пенсії у зв'язку з не підтвердженням місця проживання (перебування) на контрольованій владою території України.
Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 4 ст. 4 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.
Статтею 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Приписами п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (зупинення) виплати пенсії, як проживання пенсіонера на тимчасово неконтрольованій владою території України або не підтвердження проживання на певній території в Україні.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання на певній території України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).
Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачем не доведено наявності об'єктивного та розумного обґрунтування необхідності припинення виплати позивачу пенсії лише через проживання позивача на тимчасово неконтрольованій владою території України або відсутність відомостей про фактичне проживання внутрішньо переміщеної особи.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону від 20.10.2014 № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Проте положення Закону від 20.10.2014 № 1706-VII не визначають правила умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Прийняття законодавцем вказаного Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і невиконання внутрішньо переміщеною особою обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", не є підставою за наведеними Законами для припинення (призупинення) виплати пенсії.
Приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам і Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, не можуть обґрунтовувати правомірність припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу в спірний період.
Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Статтею 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Судом встановлено, що пенсія позивачу нарахована, але не виплачена.
Отже, строки звернення до адміністративного суду із заявленими позивачем позовними вимогами - не застосовуються.
Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, встановлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України,
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.
Статтею 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, ст. 2 Закону від 19.10.200 № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 03.05.2018 у справі № 703/5652/15-а.
Отже, з наведених мотивів суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання належної їй пенсії.
При цьому, як було встановлено судом, позивач не отримувала пенсію починаючи з вересня 2017 року по січень 2018 року. Жодних доказів щодо неотримання пенсії (на момент розгляду цієї справи) саме з серпня 2017 року позивачем до суду не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача понесені судові витрати за послуги надання правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції № 43777 від 23.06.2020 позивачем сплачено 840,80 грн судового збору за подання позову. Також у цій квитанції зазначено, що розмір комісії становить 17,16 грн.
До позову додано ордер серія ДН №022289, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 15.06.2020, що посвідчує повноваження адвоката Булгакова Оксани Дмитрівни.
Також надано договір представництва про надання правової допомоги від 15.06.2020, укладений між позивачем та адвокатом Булгаковою Оксаною Дмитрівною.
З копії прибуткового касового ордеру і квитанції від 15.06.2020 до прибуткового касового ордеру на загальну суму 3 000,00 грн виливає, що розмір вказаних витрат на правничу допомогу складаються з наступного: складання позовної заяви - 1500,00 грн, супровід у суді - 1500,00 грн.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні докази, заяви, клопотання тощо, які б свідчили про фактичне надання правничої допомоги в частині супроводження в суді.
Суд звертає увагу на те, що позовна заява підписана представником позивача на підставі довіреності Слюсаренко Л.І. , а не адвокатом Булгаковою Оксаною Дмитрівною.
Частиною 1 і п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-7 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що позивач має право на часткове відшкодування судових витрат, які складаються з витрат зі сплати судового збору і витрат на професійну правничу допомогу в частині витрат за складання позовної заяви.
Також суд зазначає, що комісія банку за сплату судового збору не належить до судових витрат.
Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 1170,40 грн (750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за складання позовної заяви і 420,40 грн судового збору) понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42169323, 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13) про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2017 по 01.02.2018.
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсію ОСОБА_1 за період з 01.09.2017 по 01.02.2018.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 (суму судових витрат у розмірі 1170 (одна тисяча сто сімдесят) гривень 40 (сорок) копійок.
Постанова в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Повне рішення суду складене 4 серпня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков