Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 серпня 2020 р. Справа№200/5597/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецькій окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області (місце знаходження: вул. Євгена Седнєва, буд. 1, м. Торецьк, Донецька область; код ЄДРПОУ: 26000411) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
16 червня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про:
- визнання незаконним та скасування рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 10.09.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини, сина - ОСОБА_2 ;
- зобов'язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , на сина ОСОБА_2 , за заявою від 16.05.2019.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є внутрішньо переміщеною особою з 2019 року. В травня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», проте рішення відповідача в призначенні допомоги було відмовлено. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року по справі № 200/9017/19-а повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.06.2019 про призначення та здійснення виплати при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.
Рішенням Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 10.09.2019 року вказано, що позивач не має права на допомогу при народженні дитини.
Дії відповідача вважає незаконними та такими, що порушують конституційні права позивача і тому звертається до суду за захистом своїх прав.
У встановлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду були надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що управління діяло виключно в межах діючого законодавства. Вказує, що ст. 11 розділу III Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ст.12 Порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги визначено вичерпний перелік умов призначення допомоги при народженні дитини, а саме, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, а позивач звернулась за такою допомогою після спливу цього терміну.
Вказує, що управління діяло виключно в рамках діючого законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 . Згідно довідки від 10.06.2019 № 1421-5000140159 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа.
Відповідно до свідоцтва від 11 квітня 2019 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідки від 10.06.2019 № 1421-5000140179 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа.
Відповідач - Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері соціального захисту населення.
10.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини і надала відповідні документи.
В той же день відповідачем роз'яснено позивачеві, що для призначення допомоги при народженні дитини особа повинна звернутися із заявою не пізніше 12 місяців з дня народження дитини. Відповідну інформацію позивачем отримано, про що свідчить підпис заявника на зворотному аркуші заяви про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року по справі № 200/9017/19-а задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано незаконним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини від 11.06.2019, яким відмовлено у призначенні та виплаті державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 .
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2019 про призначення та здійснення виплати при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.
На виконання вказаного рішення суду Управлінням соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області винесено рішення від 10.09.2019 року, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не має право на допомогу при народженні дитини.
Листом Управлінням соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 30.09.2019 року № 5352 повідомлено ОСОБА_1 , що на виконання рішення суду було повторно розглянуто заяву про призначення допомоги при народженні дитини та вирішено, що підстави для призначення вищевказаної допомоги відсутні, оскільки ОСОБА_1 не звернулась із заявою про призначення допомоги при народжені дитини до Управління протягом 12 місяців з дня народження дитини.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону одним з видів державної допомоги сім'ям з дітьми є, зокрема, допомога при народженні дитини.
Згідно зі ст. 10 вказаного Закону допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Частиною 1 ст. 12 вказаного Закону визначено, що допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 вказаного Закону допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Аналогічні положення містить п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751, згідно з яким допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Згідно з п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751, виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абз. двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.
Відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини (на сина позивача) відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини та через подання недостовірних відомостей щодо фактичного місця проживання позивача.
Разом з тим, приймаючи такі рішення відповідачем не враховано наступне.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд в Постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 591/610/16-а (№ К/9901/12622/18).
При цьому, передбачене ч.7 ст.11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та п.12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751, положення, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, не дає підстав стверджувати, що даний термін є присічним та не може бути поновленим при наявності поважних причин.
В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу та не перебування за місцем фактичного проживання, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання соціальної допомоги при народженні дитини не оспорюється сторонами та передбачено діючим законодавством.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для не призначення соціальної допомоги позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідачем протиправно не призначено позивачу допомогу при народженні дитини, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права та прав дитини до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з відмови в призначенні соціальної допомоги на дитину.
Окрім того суд констатує, що позивач звертається до суду за захистом порушеного права свого сина вже вдруге, тому позовну вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).
В даному випадку, задоволення позовних вимог про зобов'язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату державної допомоги при народжені дитини ОСОБА_1 , на сина ОСОБА_2 , за заявою від 16.05.2019 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції Приватбанку, позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 840,80 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з управління відповідача судовий збір на користь позивача, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 132, 133, 139, 143, 159-164, 168, 171, 173, 175, 179-181, 183, 192-194, 199, 205, 224, 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області (місце знаходження: вул. Євгена Седнєва, буд. 1, м. Торецьк, Донецька область; код ЄДРПОУ: 26000411) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 10.09.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини, сина - ОСОБА_2 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , на сина ОСОБА_2 , за заявою від 16.05.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03 серпня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова