Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
03 серпня 2020 р. Справа №200/6753/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Вугледарської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із адміністративним позовом до Вугледарської міської ради (далі - відповідач, Вугледарська МР), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2 ) про:
- визнання публікації проєкту рішення № 20143 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління» на офіційному сайті Вугледарської МР www.vugledar-rada.gov.ua без пояснювальної записки такою, що порушує вимоги ст. 48 Регламенту Вугледарської МР;
- визнання публікації проєкту рішення № 20143 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління» на офіційному сайті Вугледарської міської ради www.vugledar-rada.gov.ua без аркушу погодження такою, що порушує вимоги ст. 48 Регламенту Вугледарської МР;
- визнання протиправним та скасування рішення Вугледарської МР сьомого скликання від 26.06.2020 № 7/58-1 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління».
В обґрунтування позову зазначено, що оспорюваним рішенням відповідач закріплює за управлінням міського господарства усі житлові будинки м. Вугледар на праві оперативного управління. Позивачка, як співвласниця, кв. № АДРЕСА_1 згоди на передачу її спільної власності не надавала, жодний орган на це не уповноважувала. Таким чином, оспорюване рішення порушує її права та усіх співвласників багатоквартирних будинків, що закріплені ст. ст. 317, 319 ЦК України. Позивачка стверджує, що Вугледарська МР не є власником житлових будинків, а тому не має права передавати їх в оперативне управління.
Ухвалою суду від 23.07.2020 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачці протягом семи календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки шляхом надання до суду позовної заяви з урахуванням уточнених позовних вимог та належним визначенням складу учасників справи.
Позивачкою вказані недоліки усунуто позовні вимоги уточнено та викладено у такій редакції:
- визнати дії Вугледарської МР під час публікації проєкту рішення № 20143 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління» на офіційному сайті Вугледарської МР www.vugledar-rada.gov.ua без пояснювальної записки протиправними;
- визнати дії Вугледарської МР під час публікації проєкту рішення № 20143 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління» на офіційному сайті Вугледарської міської ради www.vugledar-rada.gov.ua без аркушу погодження протиправними;
- визнати протиправним та скасувати рішення Вугледарської МР сьомого скликання від 26.06.2020 № 7/58-1 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухомого майна на праві оперативного управління».
Відповідно пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
При вирішенні питання чи належить розглядати справу у порядку адміністративного судочинства суд виходить з такого.
Рішенням Вугледарської МР від 26.06.2020 № 7/58-1 «Про закріплення за управлінням міського господарства Вугледарської міської ради нерухомого майна на праві оперативного управління» з метою здійснення контролю за утриманням комунального майна та передачі його в оренду вирішено, зокрема, закріпити за управлінням міського господарства Вугледарської МР нерухоме майно на праві оперативного управління, затвердити перелік нерухомого майна, щодо якого необхідно провести державну реєстрацію права оперативного управління.
У переліку нерухомого майна, щодо якого необхідно провести державну реєстрацію права оперативного управління, затвердженого вказаним вище рішенням, під номером АДРЕСА_2 .
У позовній заяві позивачка зазначає, що є співвласником кв. АДРЕСА_1 . Позивачка, як співвласниця вказаного об'єкту нерухомого майна, не надавала згоди на передачу її власності та не уповноважувала на це жодний орган. Аналогічно й щодо іншого співвласника - ОСОБА_2 .
Оспорюваним рішенням відповідача грубо порушене право позивачки користуватися і розпоряджатися своєю власністю, що передбачено ст. 41 Конституції України.
Зі свого боку суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Конституція України.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; ... .
Стаття 137 Господарського кодексу України.
1. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
2. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97.
Стаття 16.
5. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Стаття 60.
1. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
5. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відтак КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
Крім того, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Вугледарська МР у спірних правовідносинах не здійснювала владних управлінських функцій і не виступала у цих відносинах як суб'єкт владних повноважень, а діяла як рівноправний учасник майнових відносин та виконувала правомочності щодо розпорядженням таким майном.
Тобто, судовій перевірці у даній справі підлягають цивільно-правові відносини як щодо реалізації органом місцевого самоврядування повноважень щодо управління комунальним майном, так і щодо факту порушення оспорюваним рішенням особистих майнових прав позивачки.
При цьому спосіб, який обрала позивачка для захисту порушених прав, не змінює правової природи спору, який виник щодо спірного майна. Аналогічне вказано у постанові Великої палати Верховного суду від 28 квітня 2020 року справа № 182/18/17.
Звідси, доводи позовної заяви стосовно того, що оскаржується рішення Вугледарської МР також у частині порушення процедури прийняття відповідного акта судом відхиляються, оскільки порушення прав вбачається перш за все у наслідках, які спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке позивач вважає протиправним, і ці наслідки призвели до порушення цивільних правовідносин, мають майновий характер, про що вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справа № 825/519/17 та Верховного Суду від 23 січня 2020 року справа №260/214/19.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 цього Кодексу).
На підставі частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справа № 825/519/17 (провадження № 11-232апп18) та від 22 січня 2019 року справа № 910/12224/17.
У продовження вказаного, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року справа № 826/15700/17 зазначено: «Оскільки спір у цій справі виник між Дніпровською РДА, яка здійснює управління майном територіальної громади міста Києва, та мешканкою будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням її цивільних прав на користування належним їй нерухомим майном, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір є цивільно-правовим і захист прав позивача у суді має відбуватися за правилами цивільного судочинства.».
Висновки суду.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Як зазначив ЄСПЛ у пунктах 23, 24 свого рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (№29458/04 та №29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 рішення від 25.02.1993 у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Стаття 170 КАС України.
1. Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо:
1) позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2. Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
4. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
5. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
6. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання п. 6 ст. 170 КАС України, суд роз'яснює, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вугледарської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачці, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити заявниці, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Буряк