Копія
04 серпня 2020 р. Справа № 160/8898/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Златін С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Національної поліції України Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання бездійства протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
визнати протиправними наступні бездійства відповідачів відносно скарг позивача від 03.03.2020 року та від 28.04.2020 року: не розгляд їх об'єктивно, всебічно, своєчасно, не вжиття заходів стосовно припинення з боку ФОП ОСОБА_2 неправомірних дій з виконання ФОП ОСОБА_2 замовлення позивача від 05.07.2019 року на виготовлення та встановлення могильного пам'ятника; не вирішення питання стосовно покарання всіх винних осіб, в тому числі співробітників органів поліції; багаторазово перевищений місячний термін для відповіді на скарги позивача від 03.03.2020 року та від 28.04.2020 року, про їх продовження (якщо воно було) позивача не сповістили; взагалі не провели перевірку господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 відносно замовлення від 05.07.2019 року;
визначити розумний строк для зобов'язання відповідачів розглянути скарги позивача від 03.03.2020 року та від 28.04.2020 року об'єктивно, всебічно, провести на підставі скарг перевірку господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 відносно замовлення від 05.07.2019 року, вжити заходів стосовно припинення неправомірних дій з боку ФОП ОСОБА_2 , вирішити питання стосовно покарання всіх винних осіб, в тому числі співробітників органів поліції, направити позивачу обґрунтовані відповіді;
стягнути на користь позивача з кожного з відповідачів відшкодування моральної шкоди 2000 грн. + 25 гривень за кожен наступний день, починаючи з 31.07.2020 року, тобто з дати на цьому позові, до рішення суду по справі (або вжиття необхідних заходів по спірним скаргам, а також письмового повідомлення позивача про такі, якщо це відбудеться раніше).
У відповідності до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З позовної заяви та доданих до неї документів судом встановлено, що предметом спору є бездіяльність відповідачів стосовно розгляду скарг позивача від 03.03.2020 року та від 28.04.2020 року.
Зі змісту скарги від 03.03.2020 року судом встановлено, що позивач просить негайно вжити заходів стосовно перевірки міським відділом поліції і його Шевченківським відділенням згаданих у скарзі заяв та скарги, притягнути до відповідальності всіх осіб (у т.ч. і ОСОБА_2 по статті 190, 297 КПК України), які допустили порушення законодавства. У зверненні позивач посилається також і на норми КПК України.
Також у зверненні від 03.03.2020 року позивач вказує на те, що раніше подавав до Шевченківського відділу поліції заяву від 01.10.2019 року стосовно протиправних дій ОСОБА_2 стосовно не виконання замовлення позивача від 05.07.2019 року та про те, що ОСОБА_2 по суті займається наругою над могилою та шахрайством та ці дії підпадають під статті 190,297 КПК України. Також позивач вказує на те, що через не реагування на його звернення від 01.10.2019 року вимушений був направити скаргу до міського відділу поліції.
Скарга від 28.04.2020 року позивача скерована до Міністерства внутрішніх справ України та стосується відсутністі відповідей на звернення позивача, які адресовані ГУ НП у Дніпропетровській області, його міського відділу та Шевченківського відділу.
До позовної заяви позивачем додано відповідь МВС України на звернення позивача від 28.04.2020 року, у якій вказано, що розгляд звернення доручено Національній поліції України.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Основного Закону).
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС).
Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК).
Пунктом 5 частини першої статі 3 КПК досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами статті 218 КПК досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор або його заступник.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303, 314-316 КПК.
Згідно із частиною другою статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15.
Таким чином, посадові особи поліції під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
У межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
У відповідності до статті 12 Закону України "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
Посилання позивача у позовній заяві на те, що він звернувся до відповідачів в порядку Закону України «Про звернення громадян» є безпідставними, оскільки зі змісту вказаних вище звернень позивача убачається, що позивач звернувся до відповідача в порядку КПК України зі скаргою на дії працівників поліції стосовно не розгляду його заяв про притягнення до відповідальності осіб.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі № 826/13340/15 (номер у реєстрі судових рішень 75296569).
Враховуючи викладене дана справа не підсудна адміністративним судам, а повинна вирішуватися місцевим загальним судом в порядку КПК України.
У відповідності до вимог ч.5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки даний спір не підсудний адміністративним судам, то вимоги про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170,256 КАС України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Національної поліції України про визнання бездійства протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.