03 серпня 2020 року Справа № 160/5716/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКоренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Дніпропетровській області від 16.05.2019 №Ф-16575-53/64.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду був найманим працівником та роботодавець за нього сплачував єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою Пенсійного Фонду ОК-7. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що вимога про сплату боргу від 16.05.2019 №Ф-16575-53/64 зі сплати єдиного внеску (недоїмки) в сумі 21030,90 грн., підлягає скасуванню, як протиправна.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
23.06.2020 року Головного управління ДФС в Дніпропетровській області надало до суду відзив на адміністративний позов, яким проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 05.07.2012 по 22.01.2020 перебував на обліку в Шевченківському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як платник податків за основним місцем обліку. А відповідно до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, платники, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) фізичні особи підприємці зобов'язані сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому зазначили, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванн фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Контролюючий орган не може брати на себе відповідальність щодо звільнення в такому випадку платників від сплати єдиного внеску. Адже ЄСВ - це основна складова надходжень для забезпечення виконанню соціальних функцій.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 05.07.2012 по 22.01.2020 року перебував на обліку в Шевченківському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як платник податків за основним місцем обліку.
06.10.2015 року був прийнятий на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сабтехпром», на якому працює по теперішній час та за нього работадевець сплачує єдиного соціальний внесок, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 (а.с. 11-12).
Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-16575-53/64, згідно якої станом на 10.10.2019 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 21030,90грн. (а.с.15).
Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою від 16.05.2019 року №Ф-16575-53/64 позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2464, дія цього поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами ч.4 ст.8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464, на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено ч.1 ст.3 Закону №2464, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).
У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464є платниками єдиного внеску.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6З Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Абзацом першим п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
За визначеннями, наведеними у п.4-5 ч.1 ст.1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з ч.2 ст.25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі -Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до п.1 вказаногорозділу Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з п.2 роз.VI Інструкції №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VIIцієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VIIцієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач з жовтня 2015 року по даний час працює на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сабтехпром», де отримує заробітну плату.
За приписами абз.2 п.1 ч.1 ст.1 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Крім того, відповідно до ч.1-2 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Однак, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.
При вирішенні даного спору суд звертає увагу на суть єдиного внеску, який відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-УІ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-УІ не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страховоговнеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд виходить із того, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем) суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).
Вищенаведене дає підстави для висновку про протиправність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року № Ф-16575-53/64 із сплати єдиного внеску, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення не виконано, оскільки доказів отримання доходів позивачем від ведення господарської діяльності та отримання ним від неї доходу, суду не надано.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій та прийнятої вимоги, що є підставою для задоволення позову.
Відповідно приписів ст. 139 КАС України з відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу від 16 травня 2019 року № Ф-16575-53/64.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев