14 липня 2020 року Справа № 160/3529/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, з позовними вимогами про : - визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-985-54/415, винесену відповідачем - Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про сплату ОСОБА_1 26 539,26 грн., в якості недоїмки по погашенню заборгованості з ЄСВ.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі, та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та платник єдиного податку. Але з дня реєстрації не займався підприємницькою діяльністю, тому втратив статус платника єдиного податку, так як не подавав заяву про перехід на спрощену систему оподаткування. В якості фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про його реєстрацію внесено запис за номером: 2 201 175 0000 001888 від 21.01.2014 року, про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця. Жодних перевірок відносно діяльності позивача як фізичної особи-підприємця, відповідачем не проводилось. В вимозі не зазначено обставин, щодо наявності актів перевірок правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не відображено обставин з приводу проведення таких перевірок. Ніяких документів, якими встановлено порушення, позивач не отримував. Позивач вважає вимогу протиправною.
Представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, і як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід у звітному році, або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Відповідно до пункту 3 Розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, проаналізувавши чинне законодавство суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до Безкоштовного запиту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець. Дата запису 21.01.2014р., номер запису 2 201 175 0000 001888.
З 31.08.2001р. позивач перебуває на обліку в контролюючих органах як платник податків (номер взяття на облік: 0430031018), в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Західно-Донбаське управління Васильківська ДПІ. Дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску : 040430031018.
Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2018рік : - 1 квартал 2018року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року; - нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн.; - 2 квартал 2018р. у сумі 2457,18 грн. строк сплати 19.07.2018року; - 3 квартал 2018р. у сумі 2457,18 грн. строк сплати 19.10.2018 року. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 819, 54 року.
Відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2019 рік : - 4 квартал 2018року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року; - 1 квартал 2019р. у сумі 2754,18 грн. строк сплати 19.04.2019року; - 2 квартал 2019р. у сумі 2754,18 грн. строк сплати 19.07.2019 року. - 3 квартал 2019р. у сумі 2754,18 грн. строк сплати 21.10.2019 року. Сума недоїмки станом на 31.10.2019 року 26 539,26грн.
12.11.2019 року відповідачем відповідно до ст..25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 985-54/415, зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26 539,26 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз.2 п. 1 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
П.4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Так, з 2017 року особи, які проводять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов'язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величний бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому, сума єдиною внеску не може бути меншою за розмір мінімальною страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону №1774).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за яких нараховується заробітна плата (дохід).
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний» державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01 липня 2010 року прийнято Закон України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції: Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідно до даних про реєстраційні дії, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець. Дата запису 21.01.2014р., номер запису 2 201 175 0000 001888. З 31.08.2001р. позивач перебуває на обліку в контролюючих органах як платник податків (номер взяття на облік: 0430031018), в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Західно-Донбаське управління Васильківська ДПІ. Дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску : 040430031018.
Також станом на момент розгляду справи судом, дані про провадження підприємницької діяльності ОСОБА_1 - «не перебуває в процесі припинення».
При цьому суд зауважує, що сторонами у справі, також не заперечується факт наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця на момент винесення відповідачем спірної вимоги.
Як слідує з даних інформаційної системи органу доходів і зборів, в інтегрованій картці платника податків позивача сума боргу (недоїмки), вказаної у вимозі № Ф-985-54/415, вказана заборгованість нарахована позивачеві за минулі періоди, а саме: за 2018р. та 1-3 квартал 2019 року.
При цьому відомостей щодо перебування позивача в стані припинення або про недійсність його свідоцтва про державну реєстрацію тощо у вищезазначені періоди Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить. Отже, протягом цього періоду ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця.
Разом з тим, представником відповідача не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДФС, позивач про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав.
Отже, законодавством регламентовано обов'язок осіб, які в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровані як ФОП, сплачувати ЄСВ.
При цьому, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Разом з тим, розмір єдиного внеску за будь-яких умов не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковими для суддів при вирішенні цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу на те, що суми заборгованості з ЄСВ були нараховані позивачу за періоди, коли він був зареєстрований як ФОП та перебував на податковому обліку за спрощеною системою оподаткування, тому навіть не отримуючи доходу від здійснення підприємницької діяльності зобов'язаний був сплачувати ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску, який й був застосований відповідачем при складанні спірної податкової вимоги від 12 листопада 2019 року №Ф-985-54/415.
Позивачем в своїй позовній заяві зазначається, що з дня реєстрації та по теперішній час, він не займався підприємницькою діяльністю та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності.
При цьому, позивачем до суду не надано будь-яких доказів, того, що в період з часу реєстрації він перебував у трудових відносинах, або що за нього було нараховано та сплачено роботодавцем єдиний внесок, як за застраховану особу, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що фізична особа-підприємець відповідно до п.3 ч.1. ст.7 Закону №2464-VI у разі відсутності доходу у періоді 2018р. та 1-3 квартал 2019 року мав визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач, надсилаючи позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, правомірність оскаржуваного рішення ним доведена, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду, відповідно до ст.139 КАС України не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова