вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" серпня 2020 р. Справа № 910/3707/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Дідиченко М.А.
Калатай Н.Ф.
представники сторін не викликались,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2020 р. (повний текст складено 20.05.2020 р.)
у справі № 910/3707/20 (суддя - Данилова М.В.)
за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"
до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 21 435,85 грн.,-
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 21 435,85 грн.
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику у межах договору добровільного страхування у сумі 22 435,85 грн., до позивача в силу суброгації перейшло право вимоги до винуватця ДТП цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування № АМ/009929870 на повернення виплаченої суми. Позивач направив письмову вимогу відповідачу на оплату страхового відшкодування, але відповідач її не визнав, кошти за вказаними позивачем реквізитами не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про примусове стягнення з відповідача 21 435,85 грн. страхового відшкодування (з урахуванням 1 000,00 грн. франшизи за полісом страхування № АМ/009929870).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2020 р. у справі № 910/3707/20 закрито провадження в частині сплати суми 11 276,80 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору; в іншій частині позов задоволено повністю: стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" 10 159,05 грн. страхового відшкодування, 2 102,00 грн. судового збору за подання позову та 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у виплаті 21 435,85 грн. страхового відшкодування, у зв'язку з чим задоволено вимоги в частині стягнення 10 159,05 грн., а в іншій частині (11 276,80 грн.) провадження у справі закрито, оскільки відповідачем сплачено ці кошти після звернення позивача до суду. Також на відповідача покладено у повному обсязі понесені позивачем судові витрати, які пов'язані з розглядом справи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Наводячи підстави для скасування оскаржуваного рішення, апелянт вказував, що судом першої інстанції необґрунтовано визначено суму відшкодування, в порушенням законодавчих вимог, без урахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, а також неправомірно покладено на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу, які є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та не відповідають критерію реальності і розумності.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Поляк О.І., Калатай Н.Ф., відкрито апеляційне провадження.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 р., у зв'язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2018 р. між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (страховик) та малим підприємством фірма "Ерідон" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування на транспорті "КАСКО CORPORATE" № 376001/4100/0000375 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, зокрема, "Hyundai Santa Fе" державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Зі змісту довідки про ДТП № 3019235549942964 вбачається, що 22.08.2019 р. сталася ДТП, за транспортних засобів "Hyundai Santa Fe" д.н.з. НОМЕР_1 та "Honda Civic" д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , внаслідок чого зазначені автомобілі зазнали пошкоджень.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.09.2019 р. у справі № 369/11230/19 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП.
Загальна вартість запчастин та ремонтних робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу (далі - ТЗ) "Hyundai Santa Fe" д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку станції технічного обслуговування (далі - СТО) ТОВ "Едем-авто" № ЕС000051162 від 29.08.2019 р. склала 22 435,85 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування, на підставі страхового акту № 314696 від 06.09.2019 р., позивач визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок СТО ТОВ "Едем-авто" в розмірі 22 435,85 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 107172 від 09.09.2019 р.
Згодом, 24.09.2019 р. позивач звернувся до відповідача, направивши заяву на виплату страхового відшкодування № 25892 в розмірі 22 435,85 грн., яка була ним отримана 27.09.2019 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Визнаючи частково вимоги позивача, відповідачем після звернення позивача до суду (у день порушення провадження по справі) сплачено на його користь 11 276,80 грн., пославшись при цьому на консультацію аварійного комісара щодо величини фізичного зносу ТЗ у розмірі 55,76 % та здійснений відповідачем розрахунок.
За приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За статтями 9, 22-31, 35, 36 вказаного Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий, чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.
Колегією суддів встановлено, що станом на дату ДТП, цивільна відповідальність власника ТЗ "Honda Civic" д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/009929870 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.
Враховуючи зазначене, а також те, що до страховика переходить право вимоги в межах фактичних витрат, то позивач набув право зворотної вимоги до відповідача у сумі 21 435,85 грн., яка визначена з розміру виплаченого відшкодування з урахуванням франшизи за договором обов'язкового страхування № АМ/009929870 (1 000,00 грн.).
Відповідач у своєму відзиві визнав борг у сумі 11 276,80 грн. та просив закрити провадження в цій частині, а на підтвердження оплати вказаної суми надав платіжне доручення № 7285 від 13.03.2020 р., тож судом першої інстанції закрито провадження щодо стягнення з відповідача 11 276,80 грн. за відсутності предмету спору.
В цій частині рішення не оскаржується.
Не погоджуючись із сумою відшкодування, скаржник посилався на консультацію про величину фізичного зносу транспортного засобу, складену 12.03.2020 р. аварійним комісаром ОСОБА_2 , якою встановлено коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого ТЗ "Hyundai Santa Fe" д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 55,76 %, тож за розрахунком відповідача сума страхового відшкодування в порядку суброгації вказаного автомобіля складає 11 276,80 грн.
Відхиляючи твердження апелянта про недоведеність розміру страхового відшкодування, а також доводи, які ґрунтуються на консультації аварійного комісара від 12.03.2020 р., колегія суддів виходить з того, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не регулює відносин, внаслідок спричинення шкоди між потерпілим та особою, діями якої завдано таку шкоду. Ці правовідносини регулюються нормами глави 83 Цивільного Кодексу України. Ні у вказаному Законі, ні в іншому нормативному правовому акті не міститься положень, які звільняли би особу, яка відповідальна за шкоду, від відповідальності перед потерпілим, а також заперечувала би такі вимоги.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 р. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Враховуючи наведене та те, що відповідач здійснив не повну оплату суми страхового відшкодування, перерахувавши позивачу лише 11 276,80 грн., колегія суддів вважає правомірними вимоги позову про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 10 159,05 грн.
Покладаючи на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.
Об'єднана палата у вказаній постанові зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження заявлених витрат позивачем надано наступні документи:
- договір про надання правової допомоги № 1/19ю від 11.12.2019 р., укладений між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт";
- додаток № 1 до договору від 04.03.2020 р. щодо погодження та визначення вартості адвокатських послуг;
- розрахунок витрат на правову допомогу на суму 5 000,00 грн., а саме: повний збір та аналіз усіх документів по страховій справі (2 000,00 грн.); дослідження, оцінка документів, копіювання всіх наявних матеріалів у 2-х примірниках для подальшого направлення матеріалів до суду та відповідачу (1 000,00 грн.); написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу (2 000,00 грн.);
- рахунок на оплату № 18 від 04.03.2020 р. на суму 5 000,00 грн.;
- акт надання послуг № 18 від 05.03.2020 р. на суму 5 000,00 грн., а саме: виїзд в страхову компанію, повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі (2 000,00 грн.); дослідження та оцінка переданих клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів клієнта, копіювання всіх наявних матеріалів у 2-х примірниках для подальшого направлення матеріалів до суду та відповідачу (1 000,00 грн.); написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу (2 000,00 грн.);
- платіжне доручення № 001032 від 06.03.2020 р. на суму 5 000,00 грн.;
- ордер КС № 138664 від 12.12.2019 р.;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5225/10 від 08.10.2014 р. ОСОБА_3 .
Відповідач у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги № 03/1306 від 27.03.2020 р., просив відмовити в їх задоволенні, оскільки заявлені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності і розумності їх розміру.
Апеляційний суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Дослідивши подані заявником документи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката за участь у суді першої інстанції щодо розгляду позову є співмірним із складністю справи, ціною позову та часом, витраченим адвокатом (адвокатом здійснено послуги, які викладені в акті виконаних робіт, а також надано відповідь на відзив), а тому заявлені витрати у суді першої інстанції на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. підлягають відшкодуванню та стягненню з відповідача на користь заявника.
Колегія суддів також враховує, що позивачем вчинялись дії досудового врегулювання спору, однак відповідачем було здійснено частково оплату лише після подання позивачем позову та наведено заперечення щодо суми страхового відшкодування лише під час розгляду судом спору.
Таким чином, господарський суд першої інстанції на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вірно вирішив господарський спір, прийняв законне рішення, а отже підстави для його скасування відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2020 р. у справі № 910/3707/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2020 р. у справі № 910/3707/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/3707/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.08.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Дідиченко
Н.Ф. Калатай