Справа № 755/18770/19
"22" липня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Гриценко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
за участі : позивача - ОСОБА_1 ;
представника позивача - ОСОБА_3 ;
відповідача - ОСОБА_2
представників відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь нього матеріальну шкоду у розмір 885 762,48 грн., та моральну шкоду у розмірі 170 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 грудня 2016 року відбулася дорожньо-транспортна пригода в Деснянському районі м. Києва на дорозі між Броварським проспектом та селом Зазим'я за участі автомобіля марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 належному позивачу та автомобіля марки «Toyota Camry» д/н НОМЕР_2 належний відповідачу. В подальшому факт даної ДТП став підставою для порушення кримінального провадження № 12016100030015271 за ч. 1 ст. 286 КК України. Після вказаної ДТП автомобіль позивача марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 був вилучений, про що складений Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.12.2016 року.
До місця ДТП прибули працівники Броварської станції екстреної медичної допомоги, які спочатку надали допомогу ОСОБА_2 , а згодом доставили позивача до Центральної Броварської лікарні. У карті виїзду екстреної медичні № 20843а від 12.12.2016 вказано: «Зі слів оточуючих - втрачав свідомість (на скільки не знає)». Згідно з довідкою лікарні № 485 ОСОБА_1 від обстеження в приймальному відділенні відмовився. Після цього він одразу поїхав на місце ДТП.
Громадянин ОСОБА_2 виїхав з місця ДТП в невідомому напрямку, після чого надав неправдиві покази слідчим, які прибули 12.12.2016 року. на місце ДТП, згодом слідчому у кримінальному провадженні № 12016100030015271 від 28.12.2016 року за ч. 1 ст. 286 КК України за фактом ДТП у протоколі допиту потерпілого: «З місця події мене забрала «швидка» до лікарні ШМД, де у мене виявили перелом ребер, від чого в мене була пошкоджена ліва легеня, від чого утворився гемопневмоторакс».
Згідно з висновком експерта №574/Е від 19.04.2017 року було проведено судово-медичну експертизу за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12016100030015271 від 28.12.2016 року «1-3. Дані наданої медичної документації свідчать про те, що при з медичною допомогою 12.12.2016 о 09.29 год. у гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 мали місце такі ушкодження: - садна в лобній ділянці зліва, лівого вуха, лівого ліктьового суглоба, лівої кисті, лівої гомілки в нижній третині. Дані ушкодження не супроводжувались небезпечними для життя явищами», та вказано , що «...у своїй сукупності дозволяє вважати встановлені діагнози, Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку», «Закрита травм відділу хребта. Забій грудного відділу хребта» «Закрита травма грудної клітини зліва. Ушкодження лівої легені. Лівобічний гемопневмоторакс. Перелом 8-го ребра зліва», як не обґрунтовані, що не підлягають судово-медичній оцінці ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. Тому відповідно з п. п. 4.6; 4.13.1 «Правил слід утриматися від судово-медичної оцінки встановлених діагнозів».
Отже., громадянин ОСОБА_2 за фактом ДТП 12.12.2016 року надав неправдиві покази слідчим, які прибули на місце ДТП, а згодом - старшому слідчому Кришталю А.А., яким проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100030015271 від 28.12.2016 року.
Таким чином, тимчасове затримання мого транспортного засобу було здійснено 12.12.2016 року, внаслідок завідомо неправдивих показів громадянина ОСОБА_2 у зв'язку з «ДТП з потерпілими».
В подальшому вилучений транспортний засіб утримувався незаконно впродовж 40 календарних днів аж до 20 січня 2017 року. Впродовж цього строку позивач неодноразово вимагав від слідчого ОСОБА_6 повернути йому автомобіль, а також, звертався з цього приводу зі скаргою від 23 грудня 2016 року вх. № 791 де Керівника Київської місцевої прокуратури № 3 (Деснянський район) та з письмовою заявою від 23.12.2016 р. вх. № К-4993 до Голови Національної поліції та начальника Деснянського УП ГУ НП у м. Києві.
І лише після неодноразових скарг та звернень, позивачу було надано лист Деснянського УП ГУ НП у м. Києві від 17.01.2017 року, № 13357/125/49-2017 на ім'я Директора Державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси» Бабаєва Ю.А. про дозвіл видати позивачу мій автомобіль, який з 12.12.2016 року утримувався на спеціальному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, розташованого в АДРЕСА_1 .
На підставі цього дозволу та за умови сплати грошових коштів за зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику та за доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик за допомогою евакуатора позивач отримав можливість забрати власний автомобіль 20 січня 2017 року.
В подальшому, позивач неодноразово звертався до посадових та службових осіб правоохоронних органів, пов'язаних з вилученням та незаконним утриманням його автомобіля. Так, за результатом розгляду його звернень, повідомлено листом СУ ГУ НП в м. Києві від 31.05.2017 р. № 8055/125/23/2-17, що «за викладеними у Ваших зверненнях фактами проведено перевірку. Відповідно до обліків Національної поліції фактів притягнення Вас до адміністративних правопорушень не виявлено. За результатами проведення досудового розслідування 26.04.2017 року кримінальне провадження № 12016100030015271 закрито на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України», тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до листа Деснянського УП ГУ НП у м. Києві від 06.07.2017 року позивача повідомлено, що його заява у кримінальному провадженні № 12016100030015271 уважно розглянута та керівництвом Головного управління Національної поліції України у м. Києві, проведено службову перевірку, за результатами якої начальника відділення Поліщука Л.С. та старшого слідчого ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Вказані вище обставини підтверджують той факт, що автомобіля позивача марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 був затриманий внаслідок неправдивих показів відповідача про вчинення злочину за ч. 1 ст. 286 КК України та утримувався старшим слідчим Деснянського УП ГУ НП в м. Києві Кришталем А.А. без ухвали слідчого судді про накладення арешту на це майно, тобто з грубим порушенням вимог закону.
Таким чином майнова шкода складається з: оплати за зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику сумі 1800 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.690942285.2 від 20.01.2017 року; оплати за доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик за допомогою евакуатора у сумі 840 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.690936995.2 від 20.01.2017 року.; на спеціальному майданчику за висновком експерта було встановлено вартість матеріального збитку - 623 306.10 грн., згідно з страховим актом № АХА2192035 від 21.02.2017 року. позивачу було відшкодовано 183 064.86 грн., а отже, вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням, транспортного засобу, складає 440241.24 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Таким чином, загальний розмір матеріальної шкоди, що відповідає сумі вказаних витрат та матеріального збитку складає: 440 241.24 грн. х 2 = 885 762.48 грн.
Крім того, впродовж 40 календарних днів позивач страждав через невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків. Позивач усвідомлював, що незаконне утримання-автомобіля могло призвести до погіршення його стану та повної втрати, тобто завдати значної майнової шкоди (негативних фінансових наслідків). Знаючи про відсутність підстав для кримінального провадження, позивач змушений був терпіти душевні страждання у зв'язку з незаконним затриманням свого автомобіля нібито для цілей проведення досудового слідства в межах цього кримінального провадження. Вказану моральну шкоду оцінює в 100 000 грн.
Впродовж цього ж часу позивач змушений був терпіти значне психічне напруження Наявність значного психічного напруження підтверджується також значним погіршенням мого здоров'я в період протиправної поведінки щодо позивача (з 12 грудня 2016 року по 20 січня 2017 року) та необхідності в подальшому проходження довготривалого лікування та придбання ліків. Так, позивач двічі змушений був звертатись за екстреною медичною допомогою 19 січня та 20 січня 2017 року, що підтверджується листом Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста 26.01.2018 р. № 124/5 та додатком до нього.
В подальшому внаслідок психічного напруження позивач захворів на гострий флеботромбоз та змушений був тривалий час лікуватися і приймати коштовні ліки, що підтверджується висновком ангіохірурга від 28.03.2017 р. та придбання цінних ліків, зокрема, таблеток «Ксарелто» на суму 4093,22 грн., інших ліків на загальну суму 6217 грн. 99 коп. Вказану шкоду позивач оцінює в 50 000 грн.
Так, в період протиправної поведінки щодо мене (з 12 грудня 2016 року по 20 січня 2017 року) позивач, будучи особою з інвалідністю II групи був змушений організовувати своє життя без транспортного засобу, який забезпечував його налагодженні життєві зв'язки. Більше того, замість повсякденних занять підтримання звичних соціальних зв'язків, позивач змушений був звертатися із скаргами щодо порушення своїх прав.
Вказані обставини в сукупності порушили нормальні життєві зв'язки і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя у цей період. Вказану моральну шкоду позивач оціню6 в 20 000 грн.
Таким чином загальний розмір шкоди становить 170 000,00 грн.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви та відповіді на відзив, що долучений до матеріалів справи.
Відповідач та його представники в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнали, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року, відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін..
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року, визнати заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Гончарука В.П. необґрунтованою. Передано справу для вирішення відводу у відповідності до вимог ч.3 ст. 40 та ч.1 ст. 33 ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року, поновлено провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2020 року, в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої в рамках цивільної справи № 755/18770/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовлено.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року, в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої в рамках цивільної справи № 755/18770/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовлено.
Вислухавши пояснення сторін, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 12.12.2016 року о 09 годині 50 хвилин, керуючи автомобілем марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 по автодорозі пр.. Броварський-с. Зазим'я в м. Києві, не вибрав безпечну швидкості для руху, не врахував дорожню обстановку, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів та отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , чим порушив п. 12.1, 10.1, 12.3 (б) Правил дорожнього руху та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
В результаті даної ДТП було порушено кримінальне провадження № 12016100030015271 від 28.12.2016 року за ч. 1 ст. 286 КК України.
Після вказаної ДТП автомобіль позивача марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 був вилучений, про що складений Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.12.2016 року.
Згідно з висновком експерта №574/Е від 19.04.2017 року було проведено судово-медичну експертизу за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12016100030015271 від 28.12.2016 року «1-3. Дані наданої медичної документації свідчать про те, що при з медичною допомогою 12.12.2016 о 09.29 год. у гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 мали місце такі ушкодження: - садна в лобній ділянці зліва, лівого вуха, лівого ліктьового суглоба, лівої кисті, лівої гомілки в нижній третині. Дані ушкодження не супроводжувались небезпечними для життя явищами», та вказано , що «...у своїй сукупності дозволяє вважати встановлені діагнози, Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку», «Закрита травм відділу хребта. Забій грудного відділу хребта» «Закрита травма грудної клітини зліва. Ушкодження лівої легені. Лівобічний гемопневмоторакс. Перелом 8-го ребра зліва», як не обґрунтовані, що не підлягають судово-медичній оцінці ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. Тому відповідно з п. п. 4.6; 4.13.1 «Правил слід утриматися від судово-медичної оцінки встановлених діагнозів»
Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача посилається на те, що громадянин ОСОБА_2 за фактом ДТП 12.12.2016 року надав неправдиві покази слідчим, які прибули на місце ДТП, а згодом - старшому слідчому Кришталю А.А., яким проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100030015271 від 28.12.2016 року, у зв'язку з чим було здійснено органами внутрішніх справ незаконне затримання та утримання на спеціальному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, транспортного засобу позивача.
В свою чергу, позивач не одноразово звертався зі скаргами на дії слідчих.
Відповідно до листа Деснянського УП ГУ НП у м. Києві від 06.07.2017 року позивача повідомлено, що його заява у кримінальному провадженні № 12016100030015271 уважно розглянута та керівництвом Головного управління Національної поліції України у м. Києві, проведено службову перевірку, за результатами якої начальника відділення Поліщука Л.С. та старшого слідчого ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження.
Так, відповідно до п. 20 Порядку зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Окрім того, спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, затверджена Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.
Пунктом 19 Інструкції передбачено, що зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.
У п. 49 Інструкції зазначено, що речові докази, розміщені в спеціальних сховищах, а також ті, які не знаходяться разом із справою, зараховуються за тим органом, куди передається кримінальна справа, про що надсилається повідомлення за місцем зберігання речових доказів і робиться відмітка в книзі про те, в кого вони перебувають на зберіганні.
Відповідальність за збереження речових доказів несе особа, відповідальна за зберігання речових доказів органу, де вони зберігаються.
Відповідно до п.п. 82-83 Інструкції прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов'язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов'язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі відповідно до цієї Інструкції.
За результатами перевірки складається акт, що надсилається керівникам вищого рівня прокуратур, слідчих підрозділів, органів дізнання та керівникам апаратів вище стоящих судів, які зобов'язані вживати заходів до обладнання спеціальних приміщень і сховищ для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов їх зберігання.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що передбачає ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію».
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Ч.6 ст.1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, останні регулюються спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
У разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню.
Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (зі змінами від 23 грудня 2015 року) та Положення про застосування зазначеного вище Закону, затвердженого сумісним наказом Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України № 106/1131 від 06.03.1996 р. (зі змінами внесеними згідно з Наказом Мін'юсту № 14/5/6/52 від 3.04.98).
Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладання штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановления виправдувального вироку суду.
Згідно з п.п. 1-1 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.
У разі завдання шкоди незаконними діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здйснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, оплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
При цьому, майно, зазначене в п.2 повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі, його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Таким чином, відповідно постанови про закриття кримінального провадження від 26.04.2017 року Старшого слідчого Деснянського УП НП у м. Києві Кришталя А.А., кримінальне провадження № 12016100030015271 від 28.12.2016 року закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
В подальшому, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року у справі № 754/8062/17, закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП України, оскільки витікли передбачені ст. 38КУпАП України строки накладення адміністративного стягнення після вчинення правопорушення.
Згідно даної постанови, ОСОБА_1 12.12.2016 року о 09 годині 50 хвилин, керуючи автомобілем марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 по автодорозі пр.. Броварський-с. Зазим'я в м. Києві, не вибрав безпечну швидкості для руху, не врахував дорожню обстановку, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів та отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , чим порушив п. 12.1, 10.1, 12.3 (б) Правил дорожнього руху та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
Винність позивача доведена у скоєнні ДТП.
Згідно постани Апеляційного суду м. Києва від 07.11.2017 року, постанову Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року у справі № 754/8062/17 залишено без змін.
Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року у справі № 754/8062/17 набрала законної сили.
За змістом ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина позивача доведена у скоєнні ДТП, що мала місце 12.12.2016 року о 09 годині 50 хвилин по автодорозі пр.. Броварський-с. Зазим'я в м. Києві.
Разом з тим, в судовому засіданні було встановлено та підтверджено сторонами по справі, що відповідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.11.2019 року у справі № 753/11845/18 з позивача на користь відповідача стягнуто матеріальну та моральну шкоду у розмірі 319 312,57 грн., завдану в наслідок ДТП, що мала місце 12.12.2016 року о 09 годині 50 хвилин по автодорозі пр. Броварський, с. Зазим'я в м. Києві, за участі автомобіля марки «Toyota RAV-4» д/н НОМЕР_1 та автомобіля марки «Toyota Camry» д/н НОМЕР_2 .
Дане рішення набрало законної силита .
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Для настання відповідальності, передбаченої зазначеними нормами права необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв"язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вина.
Диспозиція наведеної норми у взаємозв'язку зі статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) покладає на позивача обов'язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Відповідно до частини першої статі 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Отже, на підставі зібраних у справі доказів встановлено факт ДТП, причини та обставини її настання, винну особу позивача, в результаті дій якого було вчинено ДТП, що мала місце 12.12.2016 року о 09 годині 50 хвилин по автодорозі пр.. Броварський-с. Зазим'я в м. Києві.
Таким чином твердження сторони позивача, щодо порушення його прав та спичинення останньому матеріальної шкоди у зв'язку з наданням неправдивої інформації органам досудового розслідування не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем матеріальної шкоди позивачу.
Щодо відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 5 цієї ж статті Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому слід зазначити, що згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі статті 24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України надав у постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної школи встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 170 000,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки вина відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди не доведена в судовому засіданні, відсутній причинний зв'язок між будь-яким погіршенням здоров'я позивача і діями відповідача, які мали б винний характер, разом з тим заявлені вимоги заявлені без достатніх правових підстав та обгрунтування.
На підставі вище викладеного, проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу матеріальних збитків, моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів та в судовому засіданні не було доведено наявність матеріальної чи моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 100 КПК, ст. ст. 22, 202, 208, 1166, 1167, 1176Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 27 липня 2020 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя