7 квітня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,
суддів: Лихути Л.М., Перепічая В.С.,
Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання довіреностей та договору купівлі-продажу квартири недійсними, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2009 року,
У листопаді 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання довіреностей та договору купівлі-продажу квартири недійсними. Позивач зазначав, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. У листопаді 2006 року він довідався, що наче-б-то 30 травня 2006 року та повторно 11 жовтня 2006 року він видав ОСОБА_8 нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження квартирою, на підставі якої той 30 жовтня 2006 року продав квартиру ОСОБА_7 Посилаючись на те, що квартира є його єдиним житлом і наміру продавати її він не мав, позивач просив визнати довіреності та договір купівлі-продажу квартири недійсними.
Рішенням Ірпінського міського суду від 8 жовтня 2009 року у позові ОСОБА_6 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_7 про виселення ОСОБА_6 задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсними довіреності, видані ОСОБА_6 ОСОБА_8 30 травня та 11 жовтня 2006 року на право розпорядження його квартирою. Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Ухвалюючи рішення про відмову у визнанні правочинів недійсними суд першої інстанції виходив із того, що видача довіреностей та укладення на їх підставі договору купівлі-продажу квартири відповідало справжній волі ОСОБА_6, а підстав вважати, що такі правочини вчинені ОСОБА_6 під впливом насильства чи в момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у справі немає. Оскільки ж ОСОБА_6 неправомірно відмовляється виселятися з проданої квартири його слід виселити з неї в судовому порядку.
Скасовуючи це рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання правочинів недійсними апеляційний суд вказав, що висновок комплексної судово-психічної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_6 під час вчинення юридично значимих дій в період з травня по 11 жовтня 2006 року включно страждав на органічне ураження головного мозку інтоксикаційного ґенезу (хронічна алкогольна інтоксикація), однак психічні розлади були виражені в нього в такому ступені, які дозволяли йому усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, хоча і неповною мірою, не є незаперечним доказом того, що зовнішнє волевиявлення ОСОБА_6 відповідало його внутрішньої волі, оскільки інші докази в справі, а саме встановлений судом факт поступлення 18 жовтня 2006 року ОСОБА_6 в лікарню з діагнозом медикоментарна інтоксикація, а також його скарги в міліцію про те, що його насильно утримували злочинці з метою заволодіння квартирою, так само як і висновок судово-почеркознавчої експертизи, згідно з яким підписи у довіреностях від 30 травня та 11 жовтня 2006 року виконанні ОСОБА_6 під впливом тимчасових збиваючих факторів природного характеру, до яких, зокрема, відноситься алкогольне сп'яніння, вплив фармацевтичних препаратів, хворобливий стан, в сукупності свідчать про те, що довіреності з правом продажу квартири ОСОБА_6 видав в момент, коли не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до змісту ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними відноситься до правочинів, в яких воля цієї особи на вчинення правочину відсутня, а внутрішнє волевиявлення відображає не її волю, а волю іншої особи, яка здійснила вплив на цього учасника правочину.
Судом установлено, що 30 травня та 11 жовтня 2006 року ОСОБА_6 видав ОСОБА_8 довіреності, якими уповноважив того здійснювати управління та розпорядження всім своїм, ОСОБА_6, майном. На підставі довіреності від 11 жовтня 2006 року ОСОБА_8, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_6, 30 жовтня 2006 року уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Київської області. В судовому засіданні ОСОБА_8 ствердив, що за укладеним договором отримав від покупця ОСОБА_7 45 000 доларів США та передав їх ОСОБА_6 Судом також установлено, що після укладення договору ОСОБА_6 дозволив ОСОБА_7 встановити нові вхідні двері до квартири та попросив ключі від них для того, щоб вивезти власні речі. 9 грудня 2006 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_7 письмову розписку, якою зобов'язався звільнити квартиру до 14 грудня 2006 року (т. 1, а.с. 41).
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України оцінки цим доказам не дав та не з'ясував, чи не свідчать вони, а також дії ОСОБА_6, спрямовані на виконання оспорюваного ним договору, про те, що при вчиненні цих правочинів він розумів значення своїх дій і ці дії відповідали його внутрішній волі.
Наведені обставини та їх належна оцінка мають значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення апеляційним судом рішення без такої оцінки є передчасним.
Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та передачі справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Л. Сенін
Судді: Л.М. Лихута
Л.І. Охрімчук
В.С. Перепічай
Я.М. Романюк