29 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
суддів: Барсукової В.М.,
Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., -
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування, визнання права власності,
У березні 2009 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті у 1993 році свого батька, ОСОБА_7 Спадщину вона прийняла як шляхом подання відповідної заяви, так і шляхом вступу в управління спадковим майном - АДРЕСА_1, де вона постійно проживає.
Однак у серпні 2008 року вона дізналася, що цим майном відповідачі розпорядилися без її відома. Спочатку її мати, ОСОБА_5, незаконно оформила будинок на себе та одержала свідоцтво про право на спадщину від 19 січня 1994 року, а потім за договором від 13 серпня 2004 року подарувала будинок її доньці - ОСОБА_6
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_4 просила визнати недійсним в ? частині свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 1994 року, видане ОСОБА_5, договір дарування ? частини будинку, укладений 13 серпня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та визнати за нею право власності на ? частину будинку.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним в ? частині свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 1994 року, видане ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7 Визнано недійсним договір дарування ? частини будинку, укладений 13 серпня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину АДРЕСА_1
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 8 грудня 2009 року зазначене судове рішення змінено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним в ? частині свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 січня 1994 року, видане ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7 Визнано недійсним договір дарування ? частини будинку, укладений 13 серпня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину АДРЕСА_1 . У решті позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 8 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.М. Барсукова
В.Й. Косенко
Д.Д. Луспеник