29.07.2020
єдиний унікальний номер справи 531/1193/20
номер провадження 2-о/531/27/20
29 липня 2020 року місто Карлівка
Карлівський районний суд Полтавської області у складі
головуючого - судді Попова М.С.,
за участі секретаря судового засідання Клименко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Карлівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,
Заявниця звернулась до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Лимового Колпнянського району Орловської області Російської Федерації, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Макіївка Донецької області, яка на час смерті була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що Міським відділом РАЦС Макіївського МУЮ ДНР було видано свідоцтво про смерть матері заявника ОСОБА_2 . З даним свідоцтвом заявниця звернулася до заінтересованої особи по даній справі, де їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки документ виданий на території самопроголошеного утворення, яке не визнане державою Україна, та рекомендовано звернутися до суду.
Заявниця до суду не з'явилась, у письмовій заяві просила розглянути справу за її відсутності.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, у заяві, що надійшла на адресу суду, простять справу розглядати без участі уповноваженого представника, покладаються на розсуд суду.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 256 ч. 1 п. 8 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч.2 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
У судовому засіданні встановлено, що заявниця є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Заявниця позбавлена можливості зареєструвати смерть матері у передбаченому законодавством порядку оскільки свідоцтво про смерть видане Міським відділом РАЦС Макіївського МУЮ ДНР, тобто на території самопроголошеного утворення, яке не визнане державою Україна.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Лимового Колпнянського району Орловської області Російської Федерації, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Макіївка Донецької області.
Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть №119 від 19.03.2020, що видане Центром первинної медико-санітарної допомоги №5 м.Макіївки ДНР, тобто медичною установою, що діє на тимчасово окупованій території. Причиною смерті ОСОБА_2 є «хронічна серцево-судинна недостатність, ІХС Атеросклеротичний кардіосклероз, СН 2Бс гіпертензії».
При цьому, суд зазначає, що це лікарське свідоцтво не є документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті особи з наведених вище підстав.
Разом з тим, суд вважає можливим врахувати лікарське свідоцтво як доказ факту смерті матері заявниці у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, враховуючи вимоги міжнародно-правових актів і принципів, адже відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
З огляду на викладене, аналізуючи та оцінюючи наведені вище докази, суд доходить висновку про підтвердження факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Макіївка Донецької області. Встановлення факту смерті заявниці необхідно для отримання свідоцтва про смерть державного зразку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265, 315-319, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Карлівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Макіївка Донецької області, Україна, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с.Лимового Колпнянського району Орловської області Російської Федерації, яка на час смерті була зареєстрована в АДРЕСА_1 , причина смерті: «хронічна серцево-судинна недостатність, ІХС Атеросклеротичний кардіосклероз, СН 2Бс гіпертензії».
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.
Копію рішення негайно після проголошення видати заявниці.
Суддя М. С. Попов