03 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7260/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Ковальчука В.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) Любомльського району Волинської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га., надану наказом ГУ Держгеокодастру у Волинській області від №3-3660/15-19-СГ від 24.12.2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки ОСОБА_1 12 листопада 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства. Однак наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ у наданні дозволу їй відмовлено у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Любомльської об'єднаної територіальної громади Любомльського району Волинської області (далі - Любомльська ОТГ) щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад". Позивач зауважила, що стаття 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не містить такої підстави для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
ОСОБА_1 вважає, що рішення (наказ) відповідача не містить законних підстав для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, які передбачені ЗК України, а тому є необґрунтованим.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 26 травня 2020 року відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" після звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням був направлений відповідний запит до Любомльської ОТГ, на території якої знаходиться бажана земельна ділянка, для висловлення позиції щодо можливості надання відповідного дозволу. Зокрема, необхідно було перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні. Оскільки на вказаний запит від органу місцевого самоврядування жодної відповіді не отримано, то наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ позивачу правомірно було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. У цьому випадку місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" є обов'язковим до виконання, оскільки не визнане у встановленому порядку як таке, що не відповідає Конституції України та законам України.
Відповідач вважає, що його дії відповідають вимогам законодавства, а тому з наведених підстав у задоволенні позову просив відмовити.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 26 листопада 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із клопотанням від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ), шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га. До вказаної заяви позивач додав копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.
28 листопада 2019 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області звернулося до Любомльської ОТГ із запитом №18-3-0.32-8201/2-19, в якому просило перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, а також висловити у найкоротший термін з дня отримання запиту позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність.
Наказом від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельної ділянки, розташованої на території Любомльської ОТГ, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,00 га для ведення особистого селянського господарства. Як слідує із наказу, підставою для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 стала відсутність пропозиції Любомльської ОТГ в погодженні відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад".
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як встановлено частиною четвертою статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521; далі - Положення №333) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Таким чином, наведені вище норми законодавства дають підстави для висновку, що у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у цій нормі закріплено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
У свою чергу, пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відтак, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.
У свою чергу, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такими є, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Як вже зазначалося судом, позивачем було подано клопотання до ГУ Держгеокадастру у Волинській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) у межах норм безоплатної приватизації. До заяви позивачем було додано вичерпний перелік документів, встановлений ЗК України. При цьому суд зазначає, що у наказі від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не зазначив.
Із спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області слідує, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з відсутністю пропозицій щодо погодження Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад". Так, цим розпорядженням Кабінету Міністрів України установлено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи із 01 лютого 2018 року забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Разом з тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів передачі земельної ділянки у власність громадянам, оскільки за змістом статті 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Водночас, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, Першим етапом у цьому процесі є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Відтак, посилання відповідача на відсутність погодження Любомльської ОТГ на етапі вирішення питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності є безпідставним.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стаття 118 ЗК не містить таких підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
Суд наголошує, що законодавцем з прийняттям Урядом розпорядження від 31 січня 2018 року №60-р жодних змін у статтю 118 ЗК України, яка закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, внесено не було.
Тому слід дійти висновку, що відмова відповідача за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 не ґрунтується на нормах ЗК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач також покликався на те, що ГУ Держгеокадастру у Волинській не надано позивачу відповідний дозвіл, оскільки місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою у техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак варто відмітити, що доказів на обґрунтування цих доводів відповідач не надав та, зрештою, про такі підстави не було зазначено у спірному наказі.
Отже, у даному випадку відповідач не довів суду, що прийняте ним рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає нормам чинного законодавства; воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.
Також слід зауважити, що наказ відповідача за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, є актом індивідуальної дії.
Частиною другою статті 245 КАС України суду надано повноваження у разі задоволення позову визнавати протиправним та скасовувати індивідуальний акт чи окремі його положення.
Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відмова ГУ Держеокадастру у Волинській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надана наказом від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суперечить вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, тобто відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством, а тому, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, позов слід задовольнити повністю шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або відмову у наданні такого дозволу з врахуванням правової позиції, висловленої судом у даному рішенні. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 24.05.2020 №0.0.1716721014.1.
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2019 року №3-3660/15-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Підгородненської сільської ради Любомльського району Волинської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокодастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, код ЄДРПОУ 39767861).
Суддя В.Д. Ковальчук