м. Вінниця
03 серпня 2020 р. Справа № 120/2838/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправним та скасувати його;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплачувати йому пенсію за віком у відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку на п'ять років з 22.04.2020 року.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.04.2020 року він звернувся до відповідача з заявою призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 02.07.2020 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
16.07.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв'язку із відсутністю в нього необхідної тривалості періоду постійного проживання чи роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.
Для підтвердження права на зниження пенсійного віку ОСОБА_1 надав посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 , а для підтвердження періодів проживання в зоні посиленого радіологічного контролю позивач надав уточнюючу довідку № 23-14-527 від 14.05.2020 року, видану Ладижинською міською радою, згідно якої зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 в м. Ладижин: з 27.10.1981 по 01.07.1986; з 21.07.1987 по 15.12.1987; з 21.08.1990 по 02.02.1993; з 19.02.1993 по 27.01.1998; з 03.04.1998 по теперішній час (по дату видачі довідки).
Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 26 березня 1998 року Ладижинським МВМ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 проживає в м. Ладижин з 03.04.1998 року.
Із довідки Нижньоваторського монтажного управління від 29.03.1991 №208/012 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 25.08.1988 по 23.09.1990 працював машиністом в Нижньоваторському монтажному управлінні, яке теж знаходилося на території Ханти-Мансійського району Тюменської області.
Із довідки Кооперативу «Вторліспереробка» від 25.03.1991 б/н вбачається, що ОСОБА_1 в період з 02.10.1990 р. по 15.04.1991 р. працював в зазначеному кооперативі машиністом бульдозера. Зазначений кооператив знаходився в місті Ханти-Мансійськ Тюменської області.
Лише з 20.04.1991 року ОСОБА_1 почав працювати в м. Ладижин Вінницької області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Отже, дані, що зазначені в довідках свідчать, що ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 року з моменту аварії на ЧАЕС проживав, працював в зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк, не більше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.12.1992 року позивач є особою, яка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю (4 категорія).
У відповідності до записів трудової книжки БТ-І №493091, виданої 19.04.1951 року, ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС працював з 01.08.1986 по 04.06.1987 - Російська Федерація; з 25.08.1988 по 23.09.1990 - Російська Федерація; з 02.10.1990 по 15.04.1991 - Російська Федерація; з 20.04.1991 по 20.12.1999 - м. Ладижин; з 30.03.2000 по 24.03.2001 - м. Ладижин (період отримання допомоги по безробіттю); з 18.03.2002 по 31.08.2005 - м. Ладижин; з 19.09.2005 по 16.06.2006 - місце роботи визначити неможливо; з 05.09.2006 по 30.09.2014 - м. Ладижин; з 18.08.2016 по 31.03.2020 - місце роботи визначити неможливо.
Згідно довідки Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області № 409 від 05.05.2020 року м. Ладижин відносилося до населеного пункту категорії № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 по 31.12.2014.
Відповідно довідки Ладижинської міської ради № 23-14-527 від 14.05.2020, виданої ОСОБА_1 , він дійсно зареєстрований в м. Ладижин (зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.2015 року), з 27.10.1981 по 01.07.1986, з 21.07.1986 по 15.12.1987, з 21.08.1990 по 02.02.1993, з 19.02.1993 по 27.01.1998, з 03.04.1998 по теперішній час (по дату видачі довідки).
14.05.2020 року позивач звернувся до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на п'ять років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За результатами розгляду зазначеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 025350003555 від 21.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки з наданих позивачем документів, він фактично проживав (працював) в зоні посиленого радіологічного контролю з 20.04.1991 по даний час, що становить менше 4 років станом на 01.01.1993, тобто права на зниження пенсійного віку немає. Також у рішенні вказано, що згідно наданих документів, страховий стаж заявника становить 35 років 6 місяців 22 дні. Отже, відмовлено позивачу при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв'язку з відсутністю необхідної тривалості періоду постійного проживання чи роботи у зоні посиленого радіологічного контролю - не менше 4 років станом на 01.01.1993 року.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивно забруднених території, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно ст.49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Так, п.4 ч.1 ст.14 Закону №796-ХІІ передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, згідно п.2 ч.1 якої потерпілі від Чорнобильської катастрофи, а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.
Зі змісту пп.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слідує, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, серед яких, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування, (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Із наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживали (працювали) на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4-х років.
Відповідно до ч.3 ст.65 Закону №796-XII, посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановлені цим Законом.
Згідно п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №51 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі - Порядок №51), особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
У відповідності до п.10 Порядку № 51 посвідчення видаються, зокрема, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).
Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 року у справі №344/9789/17, від 22.03.2018 року у справі №588/538/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 01.12.1992 року Вінницькою обласною державною адміністрацією видано посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серія серії НОМЕР_1 від 01.12.1992 року.
Наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідачем не оспорюється, посвідчення є чинним і вказує на те, що останній згідно положень Закону №796-XII та Порядку № 51, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Встановлені судом обставини справи свідчать, що позивач дійсно з моменту аварії працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю та станом на 01.01.1993 року не менше 4-х років, що також підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями довідок.
Відтак, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що наявні в позивача документи, які знаходяться в матеріалах справи, містять достатньо даних, які вказують додержання умови надання пенсій за віком особам, які проживали або працювали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, та наявність права зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на п'ять років, як особі, яка з моменту аварії постійно працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю і станом на 01.01.1993 року прожила у цій зоні не менше чотирьох років.
Таким чином, оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, досяг відповідного віку та має право на користування пільгами, зокрема, правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку не відповідає передбаченим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати йому пенсію за віком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, що позов задоволено частково, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 9025350003555 від 21.05.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 420,40 (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100 )
Повне судове рішення складено та підписано суддею 03.08.2020 року.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна