30 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/8608/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,
за участю помічника судді Мисловської Я.Л. (за дорученням головуючого судді)
представників учасників справи:
позивача - Шаровка В.П. - адвокат
(ордер від 17.06.2020 серія АН 1014006)
відповідача - Кондрашова А.О. - самопредставництво
(наказ АМК України від 22.01.2020 № 3-ОД)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес"
до Антимонопольного комітету України
про часткове визнання недійсним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" (далі - ТОВ "Пирятинський делікатес", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач) про часткове визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 04.04.2019 № 200-р у справі № 20-26.13/267-16 (рішення АМК) щодо дій ТОВ "Пирятинський делікатес" про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення АМК прийняте з порушенням вимог законодавства, принципів об'єктивності, повноти та всебічності з'ясування та доведення обставин, а тому ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки не підтверджене достатньою доказовою базою, доводи відповідача є необґрунтованими та недоцільними по відношенню до позивача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.01.2020 (суддя Бондаренко Г.П.) позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано пункти 12, 19, 24, 35, 44, 56, 63, 72, 83, 88 рішення АМК щодо дій ТОВ "Пирятинський делікатес". Присуджено до стягнення з АМК на користь ТОВ "Пирятинський делікатес" 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, 01.06.2020 (згідно з відмітками на конверті) АМК звернувся через Північний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АМК та призначено її до розгляду на 30.07.2020.
У зв'язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.07.2020, який наявний в матеріалах справи.
Від ТОВ "Пирятинський делікатес" 28.07.2020 (згідно з відмітками на конверті) надійшла заява про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Позивач просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як пропущений з поважних причин. Заява мотивована обмеженнями впровадженими у зв'язку з карантином, а також тим, що позивач дізнався про ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі з ЄДРСР 17.07.2020.
Водночас у відзиві позивач зазначає, що рішення та постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить залишити зазначені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає заяву про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованою і такою, яка підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ураховуючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, із зазначенням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Касаційну скаргу подано 01.06.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX. Розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19.
Так, у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, на яку посилається скаржник, зазначено, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.
Тобто, у кожній із вказаних справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами обставин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правових висновків у даній справі та у справі № 910/6507/19, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних доказів.
Водночас у справі, що розглядається, судами зазначено, що відповідачем у сукупності були установлені факти:
- економічний аналіз поведінки учасниками торгів;
- відмова учасників торгів від укладання договорів;
- синхронність дій учасників торгів;
- наявність господарських відносин у вигляді взаємних розрахунків;
- взаємодія та наявність спільних господарських інтересів в межах груп учасників торгів;
- єдність інтересів учасників груп у межах певних груп за територіальним принципом, які у своїй сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасниками торгів своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах, зокрема, про обмін між ними інформацією.
Проте суди попередніх інстанцій з'ясували, що такі висновки, зроблені відповідачем при винесенні рішення № 200-р, є передчасними та, відповідно, помилковими, оскільки ним не було враховано такі обставини у даній справі:
- суб'єкти господарювання, в тому числі ті, які діють на одному ринку, є вільними у здійсненні ними своєї господарської діяльності і, відповідно, вправі вчиняти як доцільні з економічної точки зору дії так і недоцільні, в тому числі відмовлятися від участі в тих чи інших торгах;
- ТОВ "Пирятинський делікатес" не віднесено відповідачем до жодної умовної групи, в межах яких учасники координували свої дії: адреса товариства не співпадає з адресами інших учасників цих торгів; товариство та інші учасники торгів не здійснюють контроль один над одним; ні учасники торгів, ні члени органів управління товариства не входять до складу інших учасників та ніяким чином з ними не пов'язані; наймані працівники товариства не перебувають і не перебували у трудових чи будь - яких цивільно - правових відносинах з іншими компаніями, які брали участь у торгах; товариство не використовувало ні засобів зв'язку, ні ІР-адрес чи електронних файлів, якими користувалося інші учасники, ні під час підготовки до торгів, ні для здійснення господарської діяльності в цілому;
- тип процедури закупівлі, проведеної замовником, - експеримент із застосування електронних засобів під час здійснення переговорної процедури закупівлі, в рамках якого відбір учасників для проведення переговорів із використанням електронних засобів здійснювався шляхом проведення електронного реверсивного аукціону, участь в якому мали право взяти всі зацікавлені особи.
Таким чином, вирішуючи дану справу та справу № 910/6507/19, суди виходили з різних встановлених судами фактичних обставин справи.
Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.
Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову в іншій справі не можуть бути взяті до уваги, оскільки така постанова прийнята за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.
Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.
Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/8608/19.
Крім того, слід зазначити, що подібних висновків дійшов Верховний Суд і у справі №910/8399/19, учасником якої була інша сторона у справі №20-26.13/267-16, в якій прийнято оскаржуване рішення АМК.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АМК на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 у справі № 910/8608/19.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 у справі № 910/8608/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко