30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 922/2419/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (далі - АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря", позивач, скаржник) - Кононенко А.О. (адвокат),
відповідача - Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (далі - ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс", відповідач) - Пелецького В.О. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря"
на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 (головуючий - суддя Шарко Л.В.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 (головуючий - суддя Чернота Л.Ф., судді: Зубченко І.В., Радіонова О.О.)
у справі №922/2419/19
за позовом АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря"
до ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс"
про стягнення 3 644 287, 36 грн.
АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс" про стягнення суми нарахованих штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору від 01.07.2010 № ДУ-7/10 про дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку (далі - Договір), а саме: неустойки в розмірі: 2 342 756,16 грн та збитків у розмірі 1 301 531,20 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору, а саме несвоєчасною передачею 3 квартир у житловому будинку по вул. Родниковій, 11 у місті Харкові, що спричинило позивачеві збитки та є, на думку позивача, підставою для стягнення штрафних санкцій у вигляді пені.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі №922/2419/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано недоведеністю позивачем правомірності нарахування штрафних санкцій відповідачу.
АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря" 13.05.2020 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 у справі № 922/2419/19 повністю, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2419/19 з підстав, зазначених у ній.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
- оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України;
- оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 236 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій не досліджені питання наявності зобов'язання у відповідача за Договором від 01.07.2010 №ДУ-7/140 про передачу у власність позивачу квартир відповідно до адресного переліку; не досліджені істотні умови Договору (пункти 1.3, 3.1, 4.1) та умови Додаткових угод від 04.08.2016 №6, від 18.12.2017 №7;
- суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували положення статей 526, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
23.07.2020 від АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря" на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив.
Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.07.2020 № 29.3-02/1367 у зв'язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/2419/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/2419/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, відповідно до умов статті 530 ЦК України.
Згідно з статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Як установлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору від 01.07.2010 № ДУ-7/10 про дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку.
Згідно з умовами пункту 1.3. Договору в редакції Додаткової угоди від 04.08.2016 №6 відповідач, маючи весь перелік проєктної та дозвільної документації на будівництво, взяв на себе зобов'язання після введення житлового будинку в експлуатацію передати по акту прийому-передачі у власність позивачу 55 квартир загальною площею 3501,63 кв. м "згідно до адресного переліку".
У відповідності до вимог пункту 2.4 договору позивач зобов'язався здійснювати фінансування (оплату) за договором своєчасно і в повному обсязі згідно з графіком фінансування.
Додатковою угодою від 04.08.2016 №6 було погоджено кількість квартир, а саме: 55 "згідно з адресним переліком", у тому числі:
- 51 квартира в житловому будинку по вулиці Кушнарьова Є.П., будинок 1А в смт Пісочин Харківської області Харківського району;
- 1 квартира в житловому будинку по вулиці Кушнарьова Є.П., будинок З в смт Пісочин Харківської області Харківського району;
- 3 квартири в багатоквартирному житловому будинку по вулиці Родниковій, будинок 11 у місті Харкові.
На цей час у рахунок виконання зобов'язання відповідача за Договором позивачу не передано 3 квартири у житловому будинку по вулиці Родниковій, 11 у місті Харкові.
Згідно з пунктом 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 04.08.2016 №6 розмір дольової участі позивача складає 13 306 194 грн з розрахунку - 3800 грн за 1 кв. м переданої площі, (3800 грн х 3501,63 кв. м), після зазначеної дати розмір дольової участі сторонами не змінювався.
За даними первинної фінансової документації, позивач, виконуючи взяті на себе обов'язки за Договором, здійснив таке фінансування:
- 12 004 082 грн шляхом перерахуванням коштів на рахунок відповідача у відповідності до графіка фінансування;
- 540 800 грн шляхом надання послуг оренди баштового крана;
- 460 590 грн шляхом надання відповідачу будівельних матеріалів за актом приймання передачі;
- 9 840 грн шляхом надання послуг з ремонту редуктора.
Загалом позивачем було профінансовано будівництво на суму 13 015 312 грн, і станом на 31.07.2019 залишок зобов'язань з фінансування будівництва позивача складає 249 660 грн.
Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що за умови повного виконання позивачем зобов'язань, визначених пунктами 3.1, 3.2, 3.3, Договору відповідач не пізніше 1 місяця після затвердження видачі свідоцтва про відповідність об'єкту будівельним нормам передає за актом приймання-передачі позивачу квартири.
За умовами пункту 8.1 Договору у разі порушення відповідачем строку передачі позивачу квартир, встановленого пунктом 4.1 Договору, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 0,1% від внесеної позивачем суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується неустойка, а також відшкодовує позивачу збитки у розмірі 10% від суми дольової участі позивача.
Додатковою угодою до Договору від 18.12.2017 №7 сторони визначили заплановану дату отримання зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією Декларації про готовність об'єкту до експлуатації жилого будинку за адресою: місто Харків, вулиця Родникова, 11, - 31.12.2018.
Станом на 31.12.2018 року відповідач не отримав зареєстрованої Державною архітектурно-будівельною інспекцією Декларації про готовність об'єкта - житлового будинку за адресою: місто Харків вулиця Родникова, 11, до експлуатації.
Суди попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи та застосувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №711/7609/16-ц, в якій зазначено, що: "Виходячи зі змісту договорів обов'язок Корпорації зі сплати пені за несвоєчасну передачу квартир або документів для оформлення права власності на них виникає у випадку не здійснення вказаних дій Корпорацією протягом 30-денного строку з дня затвердження акту введення об'єкта, тобто житлового будинку, в експлуатацію державною комісією. На час пред'явлення позову та розгляду справи судом об'єкт будівництва в експлуатацію не введений, а тому перебіг 30-денного строку для передачі квартир позивачу не розпочався", - дійшли висновку, що сторони в договорі чітко визначили строк виконання відповідачем зобов'язання щодо передачі квартир позивачу за актом приймання-передачі, який починає перебіг з дня, наступного за днем отримання відповідачем документа, який засвідчує готовність будівельного об'єкта до експлуатації (Декларації про готовність об'єкта до експлуатації або Сертифікату відповідності закінченого будівництвом об'єкта). Однак у даному випадку матеріали справи не містять документа, який засвідчував би готовність будівельного об'єкта до експлуатації, тобто об'єкт будівництва в експлуатацію не введений, а тому перебіг 30-денного строку для передачі квартир позивачу не розпочався, тому, будь-які правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених пунктом 8.1 Договору, за несвоєчасне виконання зобов'язання, відсутні.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).
Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі.
Колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідають сформованій судовій практиці судом касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №711/7609/16-ц.
Також спростовуються доводи скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України, з огляду на встановлені судами обставини справи та зміст цієї постанови.
Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов'язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленим судом апеляційної інстанції.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "ХМЗ "Світло Шахтаря".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2020 у справі №922/2419/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко