Номер провадження: 22-ц/813/6624/20
Номер справи місцевого суду: 495/9881/19
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
31.07.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Оснач Олени Анатоліївни на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру стягуваних аліментів, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про зміну розміру стягуваних аліментів на користь матері на утримання неповнолітнього сина, обґрунтовуючи це тим, що 15 березня 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2006 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 150 грн. щомісячно, починаючи з 16.10.2006 року до його повноліття, тобто 17.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для відповідної категорії дітей. Однак, сума стягуваних аліментів є недостатньою для утримання дитини. Позивач зазначила, що самостійно вона не має змоги забезпечити належний та достатній рівень життя для сина. Позивач також послалась на те, що у відповідача інших утриманців не має, він працездатний, його стан здоров'я дозволяє працювати. У зв'язку з чим, позивач просила суд змінити розмір стягуваних аліментів на утримання неповнолітнього сина з 150 грн. в твердій грошовій сумі на ј частину з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Змінено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом їх збільшення з твердої грошової суми у розмірі 150 грн. на 1/4 частини з усіх видів заробітку/доходу/ ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року включно. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Оснач О.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2020 року і ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Мотивуючи апеляційну скаргу, адвокат відповідача зазначила, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів належних та допустимих доказів на обґрунтування того, що у відповідача є можливість сплачувати аліменти у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) та не прийняв до уваги відсутність доказів позивача на підтвердження позовних вимог.
28 серпня 2018 року набув чинності Закон від 03.07.2019 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини на належне утримання» і, виходячи з сукупності приписів ст. 2 ч. 1, ст. 18, ч. 1, 3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» прожитковий мінімум з 30 % автоматично збільшується на гарантований, який не може бути менше 50 % прожиткового мінімуму, отже, ОСОБА_1 фактично сплачує аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина відсутня, але дана обставина не була прийнята судом першої інстанції до уваги.
Апелянт зазначає, що наразі відповідач хворіє, офіційно не працевлаштований, постійного доходу не має і сплачувати аліменти в розмірі ј частин зі всіх видів заробітку (доходу) можливості не має. Позивач не надала до суду доказів про те, що у відповідача наявний дохід, а також те, що він працевлаштований і має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі ј частин з усіх видів заробітку (доходу), не надано жодного доказу про зміну матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я одержувача аліментів або платника аліментів, не представлені чеки, квитанції та інші письмові докази, якими обґрунтовувались витрати на дитину, тому апелянт вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення від 12.03.2020 року про задоволення позовних вимог, міськрайонний суд з урахуванням загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини виходив з того, що законодавством закріплений обов'язок обох батьків утримувати дитину, відсутня імперативна заборона зміни способу аліментів, стаття 182 СК України визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, що визначений як не менший, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та відсутність доказів офіційного працевлаштування платника аліментів не звільняє його від обов'язку утримувати дитину, батьком якої він є, а також не надання доказів покращення матеріального стану платника аліментів не є підставою для відмови у позові.
Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.
Судом встановлено наступне:
-з 16.10.2004 року позивач ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 ;
- ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31.03.2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, батьками дитини є відповідач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_2 (а. с. 7);
-рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2006 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 150 грн. щомісячно, починаючи з 16.10.2006 року до його повноліття, тобто 17.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для відповідної категорії дітей (а. с. 8);
-15.03.2007 року позивач та відповідач розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого 15.03.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області (а. с. 6);
-дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї № 246 від 12.08.2019 року (а. с. 9).
Судова колегія виходить з такого.
Згідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідні положення містяться в національному законодавстві.
Як вбачається з частин першої та другої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положення статті 182 СК України визначають обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Так, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів одержувач аліментів може звернутися до суду із заявою про збільшення їх розміру. Значне погіршення матеріального становища платника може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів - але ці обставини підлягають доказуванню. Дана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року по справі № 415/4386/16-ц (провадження № 61-21056св18).
В оскаржуваному рішенні від 12.03.2020 року міськрайонний суд доречно послався на правову позицію Верховного Суду України, висловленої в постанові від 05.02.2014 року по справі № 6-143цс13, згідно якої розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Проте, міськрайонний суд, зазначивши про можливість змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, залишив поза увагу ту обставину, що така зміна можлива за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я дитини або платника аліментів та в інших випадках, передбачених СК України.
Згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2006 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 150 грн. щомісячно, починаючи з 16.10.2006 року до його повноліття, тобто 17.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для відповідної категорії дітей, ОСОБА_1 пояснював суду, що не має постійного заробітку.
З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів, позивач на надала жодних доказів на підтвердження щодо наявності у відповідача можливості сплачувати аліменти у більшому розмірі на теперішній час (докази щодо поліпшення матеріального становища відповідача; докази наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; докази витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; докази щодо інших обставин, що мають істотне значення) або доказів щодо погіршення стану здоров'я та матеріального становища дитини, разом з цим позивач не подавала до суду клопотання щодо витребування таких доказів, у разі неможливості самостійно надати такі докази.
Тобто, позивач не надала належних доказів на підтвердження доводів позовної заяви.
При цьому, під час слухання даної справи в суді першої інстанції відповідач надав до суду докази щодо незадовільного стану його здоров'я, докази про відсутність в нього заборгованості по сплаті аліментів, а також надав відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, виданих ГУ ДПС в Одеській області 07.02.2020 року за № 824/15-05, згідно яких інформації про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року в центральній базі даних Державного реєстру фізичних осіб немає.
Таким чином, як на час присудження аліментів за рішенням суду у 2006 році, так і на час розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення судового рішення за позовом про зміну розміру стягуваних аліментів, були відсутні відомості про наявність у платника аліментів постійного місця роботи та стабільного джерела доходу (заробітної плати).
Також, відсутні відомості про погіршення здоров'я отримувача аліментів або про поліпшення здоров'я у платника аліментів у порівнянні з тим періодом, коли судом визначався розмір стягнення аліментів у 2006 році і коли судом враховувалися обставини передбачені статтею 182 СК України.
Фактично обґрунтовуючи вимоги про зміну розміру аліментів, позивач зазначила лише про те, що стягувана сума аліментів є сама по собі недостатньою для утримання неповнолітньої дитини, а відповідач може платити більше, оскільки немає інших утриманців, його стан здоров'я дозволяє працювати.
Інших обґрунтувань позивачем у позові не наведено.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції без наведення належних обґрунтувань та мотивів вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дати подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте, такий висновок районного суду є невірним, оскільки позивачем у встановленому законодавством порядку не доведено зміну матеріального становища відповідача в бік покращення такого становища.
Крім того, відповідач надав письмові пояснення, відповідно до яких після набуття чинності Закону України від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини на належне утримання» і, виходячи з сукупності приписів ст. 2 ч. 1, ст. 18, ч. 1, 3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», прожитковий мінімум з 30 % автоматично збільшується на гарантований, який не може бути менше 50 % прожиткового мінімуму, отже ОСОБА_1 фактично сплачує аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилання захисту права дитини на належне утримання» частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України, навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2020 року - скасувати та ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, позивач не позбавлена права пред'явити такий самий позов, на загальних підставах, у разі доведення зміни майнового стану відповідача.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Оснач Олени Анатоліївни - задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2020 року - скасувати та ухвали нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру стягуваних аліментів - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено: 31.07.2020 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова