Справа № 462/6799/19 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/811/1114/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 82
31 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Крайник Н.П., Шеремети Н.О.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 січня 2020 року в складі судді Ліуша А.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про захист прав споживача та відшкодування майнової шкоди,-
встановила:
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТзОВ «Нова Пошта» про захист прав споживача та відшкодування майнової шкоди. Вимоги обгрунтовувала тим, що 07 серпня 2019 року вона звернулась до відповідача з метою організації перевезення відправлень, передала відповідачу автозапчастини, вартістю 35000,00 грн. Однак, при розкритті вантажу по місцю доставки встановлено наявність пошкодження автозапчастин. Оскільки відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання та допустив пошкодження відправлення, просила стягнути з нього 35000,00 грн. майнової шкоди та судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про захист прав споживача та відшкодування майнової шкоди - відмовлено за його безпідставністю.
Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 , вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.
В апеляційній скарзі покликається на те, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, тобто відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. При цьому, пошкодження вантажу це зміна його фізичних властивостей, а забезпечення схоронності вантажу чи багажу, відповідальність перевізника.
Перевізник звільняється від відповідальності лише у випадку, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, які характеризуються тим, що усунення цих обставин не залежало від перевізника та перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Стверджує, що законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Покликається на те, що при передачі вантажу представнику ТзОВ «Нова Пошта» для здійснення його перевезення позивачкою передано цей вантаж без будь яких пошкоджень, представник перевізника оглянув вантаж на предмет його цілісності та відсутності будь яких пошкоджень, представник відповідача самостійно, на власний розсуд здійснив упакування та маркування вантажу, оформив всі необхідні документи, прийнявши на себе зобов'язання щодо доставки вантажу та вручення його одержувачу в цілісності та схоронності.
При цьому, не виконавши взятого на себе зобов'язання, відповідач допустив пошкодження вантажу при його транспортуванні, що потягло за собою відмову одержувача від прийняття такого вантажу та його повернення в пошкодженому вигляді, чим завданої їй шкоду в розмірі 35000 гривень.
Обставини, які звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу, останнім не доведено.
Звертає увагу на те, що відповідач визнав факт пошкодження товару, який у нього досі знаходиться, оскільки отримувач відмовився такий приймати.
Вважає, що застосування до спірних правовідносин Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, призвело до ухвалення помилкового рішення.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 січня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо про захист прав споживача та відшкодування майнової шкоди, розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при оформленні товарно-транспортної накладної та відправлення, позивачка здійснила опис товару як «автозапчастини», без зазначення найменування, асортименту та виробника автозапчастин, що виключає можливість встановити, який товар відправлено ОСОБА_1 за накладною № НОМЕР_1 та який товар пошкоджено внаслідок його перевезення.
Крім цього, суд зазначив, що позивачка просить стягнути з відповідача ТзОВ «Нова Пошта» 35000,00 грн., що становить усю вартість перевезення за накладною №59000439884350, а не лише фактичну шкоду, завдану перевізником, не здійснено жодного розрахунку збитків, завданих відповідачем, опису пошкоджень товару, який перевозився відповідачем, тому суд позбавлений можливості встановити розмір фактичних збитків.
Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Звертаючись з позовними вимогами та оскаржуючи рішення суду в апеляційному порядку, позивачка ОСОБА_1 свої доводи стосовно порушення, на її думку, відповідачем її прав зводить до того, що відповідач при транспортуванні допустив пошкодження відправлення, чим не виконав взяті на себе зобов'язання, що мало наслідком те, що одержувач відмовився від товару. Стверджує, що їй завдано шкоду на суму 35000,00 грн, тобто загальну вартість відправлення.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач ТзОВ «Нова Пошта» зазначав, що у накладній № НОМЕР_1 позивачка зазначила про пересилання «автозапчастин», не вказала жодної інформації про найменування, асортимент та виробника автозапчастин, які б дали змогу їх ідентифікувати. При передачі позивачем вантажу представнику ТзОВ «Нова Пошта» огляд вантажу та його стан не проводився. Звертав увагу, що у випадку пошкодження вантажу, винуватцем відшкодовується розмір збитків, а не повну вартість вантажу, оголошена вартість відправлення вказано позивачем 35000,00 грн., однак грошовий переказ встановлений позивачем у розмірі 34710,00 грн.
Для правильного вирішення справи, що розглядається, суду необхідно з'ясувати, які правовідносини між сторонами вникли, предмет та підставу вимог позивача та чи порушено діями або бездіяльністю відповідача права позивача, про що заявлено в позові.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», Цивільним кодексом України, Законами України «Про транспорт», ЗУ «Про автомобільний транспорт», Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, які зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила), та умовами Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень ТзОВ «Нова пошта».
Відповідно до ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», на автомобільного перевізника покладено обов'язок забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Зазначена норма передбачає принцип вини перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони, тобто законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», послугою вважається діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (розрахунковий документ).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) . Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1-2 ст. 633 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 07 серпня 2019 року звернулась до ТзОВ «Нова Пошта» з метою організації перевезення відправлення - автозапчастин, оголошеною вартістю 35000,00 грн. за експрес-накладною № НОМЕР_1 на ім'я приватної особи ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 32)
При отриманні відправлення - автозапчастин за експрес-накладною № НОМЕР_1 ОСОБА_3 відмовився від їх отримання у зв'язку із їх пошкодженням.
При цьому, як беззаперечно вбачається з матеріалів, при оформленні товарно-транспортної накладної та відправлення позивачка ОСОБА_1 у графі «повний опис відправлення», зазначила «автозапчастини», без їх найменування, асортименту, зазначення виробника та інших ідентифікуючих ознак товару (відправлення).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вчинені позивачкою дії щодо не зазначення найменування товару, його позицій, виключає можливість встановити, який товар було відправлено ОСОБА_1 за накладною № НОМЕР_1 та який товар пошкоджено внаслідок його перевезення.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 623 ЦК України, передбачає, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
У пункті 2 Постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 Пленум ВСУ роз'яснив, що, шкода, заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Як вже зазначалося, відповідач ТзОВ «Нова Пошта» пропонує необмеженому колу осіб отримати послуги з організації перевезення відправлень відповідно до умов Публічного договору.
Таким чином, умови надання послуг з організації перевезення відправлень ТзОВ «Нова Пошта» визначені його Публічним договором.
При складанні експрес-накладної відправник, позивачка у справі, передавши вантаж для перевезення, погодилася з умовами Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, оприлюдненого у вільному доступі, шляхом розміщення на офіційному сайті http://novaposhta.ua.
Пунктом 3.4. Публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень ТзОВ «Нова Пошта» (далі - Публічний договір) визначено: шляхом передачі замовником відправлення Експедитору для надання послуг, передбачених договором, замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з положеннями договору, Умовами надання послуг, чинними на момент передачі відправлення для транспортування, та зобов'язується їх виконувати незалежно від наявності/відсутності в експрес-накладній підпису відправника (а.с. 33-36).
Пунктом 4.3.2 Публічного договору передбачено, що замовник зобов'язаний відповідно до вимог Експедитора чітко та правильно заповнити експрес-накладну (заповнити всі обов'язкові поля, зазначити достовірну інформацію тощо) на кожне окреме відправлення, засвідчити її підписом та надати заповнену та підписану експрес-накладну Експедитору. Відправник несе відповідальність за інформацію, вказану ним в експрес-накладній.
Експедитор зобов'язаний забезпечити збереження відправлення з моменту його прийняття для надання послуг до моменту його видачі одержувачу за умови дотримання замовником положень договору та Умов надання послуг (п. 4.1.2 договору).
Таким чином, саме на відправника покладено обов'язок та відповідальність за правильність зазначення, зокрема, товару до відправки (його повного опису).
Відправлення, відповідно до даних експрес-накладної, отримано відповідачем 07.08.2019.
Відповідно до п. 7.2.2 Публічного договору у разі повної втрати або пошкодження відправлення з вини експедитора, останній повертає замовнику суму, що дорівнює його оголошеній вартості відправлення (але не більше, ніж фактичну вартість відправлення), та провізну плату, сплачену замовником згідно з відповідною експрес-накладною.
У разі виплати експедитором у досудовому порядку за результатами розгляду претензії відшкодування, що сплачується у зв'язку з втратою або пошкодженням відправлення на користь замовника-фізичної особи, експедитор додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 24,23% від суми відшкодування (п. 7.2.4 договору).
Згідно із п. 7.2.9 Публічного договору відповідальність експедитора за збереження відправлення припиняється з моменту його видачі одержувачу.
Частиною 1 ст. 906 ЦК України визначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлене договором.
Згідно із ч. 4 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Згідно накладної позивачка зазначила оголошену вартість вантажу 35000 грн., при цьому зворотна доставка, грошовий переказ 34710 грн.
Відправлення згідно накладної № НОМЕР_1 було доставлено до одержувача 08.08.2019.
При цьому, 12.08.2019 одержувач ОСОБА_4 та представник експедитора склали Акт приймання-передачі, згідно якого, зокрема, встановлено, що на товарі який пересилався, а саме на крилі та дверях є подряпини, інший товар не відкривався.
Таким чином, одержувач відмовився від отримання відправлення за ЕН 59000439884350 у повному обсязі.
З цього приводу позивачка зверталася до відповідача ТзОВ «Нова Пошта» із претензією від 14.08.2019, зміст копії такої, яка долучена до матеріалів справи, через її неякісний вигляд, неможливо розібрати (а.с. 7).
Згідно листа ТзОВ «Нова Пошта» № 14478 від 17.09.2019 позивачці надано відповідь та роз'яснено, з врахуванням вимог закону, що на підставі наявних документів не можливо встановити обсяг пошкоджень вантажу та визначити розмір компенсації за такий. Повідомлено, що частина вантажу не розпаковувалася (а.с. 48).
Також запропоновано варіанти вирішення спірного питання.
Колегія суддів бере до уваги те, що факт пошкодження вантажу під час перевезення відповідач фактично визнав, на що звертається увага позивачкою.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не провела жодного розрахунку збитків, завданих відповідачем, не здійснила опис пошкоджень товару, який перевозився відповідачем, що виключає можливості встановити розмір фактичних збитків.
Більше того, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням відповідача, наданим на заперечення позовних вимог, яке стосується того, що відповідач може здійснювати перевезення як нового так і пошкодженого вантажу для ремонту, при цьому такий приймається виключно за кількістю та вагою, а відправник на власний розсуд обирає відповідний вид пакування, оскільки експедитор не уповноважений перевіряти вантаж на предмет цілісності та комплектності.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом оцінки суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 31 липня 2020 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Н.П. Крайник
Н.О. Шеремета