Справа № 466/8028/18 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/3670/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:70
30 липня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.
секретаря: Сеньків Х.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Попелюх Андрія Олексійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2019 року, -
ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у неї з відповідачем є спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із нею та знаходиться на її утриманні та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після досягнення повноліття продовжує навчання у Львівському національному університеті ім. Івана Франка та на даний час є студентом денної форми навчання факультету культури та мистецтв за спеціальністю «Акторське мистецтво драматичного театру». Навчання триватиме до 30 червня 2021 року, тому повнолітній син не може працювати. Зазначає, що її матеріальне становище є скрутне, вона не працює, здійснює догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_5 1944 р.н., яка є інвалідом І групи та потребує стороннього догляду. В даний час син стипендії не отримує. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання не надає. Зазначає, що відповідач працює в приватній стоматологічній клініці в м. Санкт-Петербурзі, Російська Федерація, достатньо заробляє, щоб надавати кошти на утримання сина. Просила стягувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/6 від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.10.2018 року та до закінчення навчання або до досягнення двадцятитрьохрічного віку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2019 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , який продовжує навчання, у розмірі 1/6 від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.10.2018 року та до закінчення навчання або до досягнення ним двадцятитрьохрічного віку.
Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Попелюх Андрій Олексійович, вважає його незаконним та необгрунтованим, таким, що ухваленез порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей від іншого шлюбу, а саме, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також дружина ОСОБА_9 , яка перебуває у відпустці по догляду за дітьми, та мати ОСОБА_10 , яка є інвалідом II групи. Вказує, що у нього немає можливості надавати повнолітньому сину матеріальну допомогу, а тому, з врахуванням положень ст. 199 СК України, з нього не можуть стягуватись аліменти. Крім того, з нього вже стягуються аліменти згідно рішення суду на користь позивачки на утримання їхньої неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що наведені вище факти є беззаперечним доказом того, що витрати на утримання всіх неповнолітніх дітей та непрацездатних членів родини, яких він зобов'язаний утримувати відповідно до закону та наявність аліментних зобов'язань, які становлять 1/4 частину від усіх видів доходу, автоматично позбавляє його можливості утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчатися. Крім того, зазначає, що після розірвання шлюбу він на підставі договору купівлі - продажу від 03.10.2007 р. придбав, а в подальшому подарував по 1/2 частині своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від імені яких діяла позивач ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . За домовленістю між сторонами дана квартира здається в оренду, а отримані кошти позивач повинна витрачати в інтересах дітей, тобто на їх утримання. Отримані від оренди грошові кошти за відрахуванням комунальних платежів та винагороди агента з нерухомості, щомісячно перераховуються на користь позивача, розмір яких складає близько 9 000 грн. в місяці. Отже повнолітній син ОСОБА_4 від здачі своєї частини житла в оренду отримує пасивний дохід в розмірі 4 500 грн. в місяць, що є більший за прожитковий мінімум для працездатних осіб (2 007 грн.), що повинно бути достатнім для забезпечення його предметами першої необхідності. Зазначає, що судом безпідставно та без належного обґрунтування не було враховано, що син ОСОБА_4 має самостійні заробітки. Даний факт був підтверджений роздруківками про те, що ОСОБА_4 є викладачем риторики у ліцеї № 51 ім. І.Франка у м. Львові, а також є актором театру, систематично виконує ролі у виставах, які не є благодійними, оскільки квитки пропонуються глядачам для продажу. Також просить врахувати, що ОСОБА_4 проживає в квартирі, яка належить його матері та навчається за рахунок державного бюджету. Відповідно витрати на житло, проїзд до навчального закладу та витрати на саме навчання у нього відсутні. З урахуванням наведених обставин апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи аліменти на утримання повнолітнього сина сторін, суд першої інстанції виходив з того, що їх повнолітній син навчається, у зв'язку з чим потребує коштів, а відповідач, маючи можливість надавати кошти на утримання сина, який навчається, таких коштів у добровільному порядку не надає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. ст. 199, 200,201 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з роз'ясненнями п. п. 17, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 14.04.2006 року був розірваний, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 06.06.2006 року серія НОМЕР_1 , виданого відділом РАЦС Приморського району Управління РАЦС уряду Санкт-Петербурга, від шлюбу у сторін є спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується свідоцтвом про народження від 09.06.2000 року серія НОМЕР_2 , виданого Палацом «Малютка» Санкт-Петербурга, а також ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що стверджується свідоцтвом про народження від 26.12.2002 серія НОМЕР_3 , виданого відділом РАЦС Приморського району Санкт-Петербурга, у яких батьком записаний ОСОБА_1 , які проживають разом із позивачкою та знаходяться на її утриманні.
Факт проживання позивачки разом з дітьми підтверджується довідкою №65 з місця проживання про склад сім'ї та прописки від 18.06.2019, виданої ТзОВ «ЛДБК «Житлоексплуатація» за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом першої інстанції також встановлено, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 син сторін, ОСОБА_4 , навчається на другому курсі у Львівському національному університеті ім. Івана Франка денної форми навчання, за спеціальністю «Акторське мистецтво драматичного театру», що стверджується довідкою №581.Дата закінчення навчання 30 червня 2021 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що повнолітній син сторін, ОСОБА_4 , навчається у навчальному закладі за денною формою навчання, немає можливості працювати, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, яку батько здатний надавати.
Згідно з ч.1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано тієї обставини, що у нього відсутня можливість надавати повнолітньому сину кошти на його утримання у зв'язку з навчанням, так як на його утриманні знаходяться троє дітей від іншого шлюбу та дружина, яка знаходиться у декретній відпустці, матір, яка є інвалідом, а на доньку, ОСОБА_3 , 2002 р.н., від першого шлюбу, він сплачує аліменти в розмірі ј частини його доходів. Апелянт зазначає, що вказані обставини позбавляють його можливості утримувати повнолітнього сина.
Долученими до матеріалів справи довідками підтверджується і про це стверджує апелянт у апеляційній скарзі, його середньомісячний дохід становить близько 14000.00 грн.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що після сплати коштів на утримання повнолітнього сина у нього не вистачатиме коштів на утримання дітей від іншого шлюбу, дружини, яка знаходиться у декретній відпустці, матері - інваліда, утримання яких передбачено законом, оскільки діти, окрім батька, отримують державну матеріальну допомогу, матір - інвалід отримує пенсію, а апелянт має таку спеціальність, яка дозволяє йому працевлаштуватися на більш оплачувану роботу і отримувати значно більші доходи.
Що стосується сплати відповідачем аліментів в розмірі 1/4 частини доходів на доньку від першого шлюбу, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то сплата таких припиняється з 27.10.2020 року у зв'язку з досягненням донькою повноліття.
На думку колегії суддів, несправедливим є покладення обов'язку по матеріальному утриманню повнолітнього сина сторін, який продовжує навчання та потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги, лише на матір дитини.
Зважаючи на обов'язок обох батьків матеріально утримувати дітей, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який задовольнив позов та визначив розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання повнолітнього сина у зв'язку з її навчанням у розмірі 1/6 від усіх видів його доходів щомісячно, та вважає безпідставними та необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи апелянта про відсутність у нього можливості надавати кошти на утримання сина, який навчається.
Доводи апелянта про те, що син, ОСОБА_4 , не потребує коштів у зв'язку з навчанням, оскільки його матеріальне становище є значно кращим за його матеріальне становище, в обгрунтування чого апелянт посилається на те, що сину сторін, ОСОБА_4 , на праві спільної сумісної власності належить квартира в м. Санкт-Петербург, яка, як стверджує апелянт, придбана ним для дітей від першого шлюбу і здається позивачкою в оренду і нею отримується орендна плата, яка, як стверджує апелянт, за домовленістю між ним та позивачкою, повинна використовуватися для матеріального утримання дітей, спростовуються матеріалами справи, зокрема, встановленими судом обставинами придбання цієї квартири, встановленими судом умовами дарування цієї квартири дітям від першого шлюбу, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , обставини, які спонукали відповідача до укладення цього договору.
Що стосується доводів апелянта про отримання позивачкою коштів від здачі квартири в м. Санкт-Петербург в оренду, які мали б використовуватися на утримання сина сторін, то здача квартири в оренду не є постійною, а відтак доходи, отримані позивачкою від здачі квартири в оренду також не є постійними.
Колегія суддів не вважає, що вищезазначені доводи апелянта є такими, що спростовують висновок суду першої інстанції про стягнення коштів на утримання повнолітнього сина у зв'язку з її навчанням, оскільки відповідач має спеціальність, за якою може працевлаштуватися та отримувати значно більший дохід.
А відтак, встановивши можливість відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, ОСОБА_4 , який продовжує навчання і у зв'язку з цим безспірно потребує матеріальної допомоги, зважаючи на те, що кожний із батьків несе однаковий обов'язок по утриманню дітей, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та мотивованого висновку про підставність позову ОСОБА_2 .
Належність позивачці на праві власності нерухомого майна не звільняє відповідача, як батька дитини, від обов'язку надання допомоги на її утримання.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Попелюх Андрія Олексійовича - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 30.07.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Мельничук О.Я.