Дата документу 27.07.2020 Справа № 325/337/20
Провадження № 11-кп/807/1315/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 325/337/20 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, Приазовським районним судом Запорізької області, ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», матеріали оскарження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто, до 09 серпня 2020 року,
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року щодо обвинуваченої ОСОБА_7 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто, до 09 серпня 2020 року.
В апеляційній скарзі захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 просять поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року, посилаючись на те, що в день розгляду була оголошена резолютивна частина ухвали, а повний її текст було ними отримано поштовим зв'язком лише 18 червня 2020 року. Після поновлення строку на оскарження просять ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити щодо ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Апелянти вважають, що заявлені прокурором у клопотанні та встановлені судом ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не підтверджені жодними доказами, оскільки: ОСОБА_7 раніше не судима; має зареєстроване місце проживання, де власницею будинку є її мати ОСОБА_10 , яка є пенсіонеркою та за віком і станом здоров'я потребує сторонньої допомоги, з якою у неї склалися міцні родинні стосунки, та яка не заперечує проти її проживання разом з нею, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту; позитивно характеризується за місцем постійного проживання та за місцем реєстрації; має міцні соціальні зв'язки за місцем свого постійного проживання, що підтверджується довідкою з місця проживання, характеристикою з місця проживання, та характеристикою з церкви, яку вона відвідувала, а також договором позички та письмовою згодою власника найманого нею житла на її проживання у будинку, у разі застосування до ОСОБА_7 цілодобового домашнього арешту.
Також просять врахувати, що відсутність у ОСОБА_7 утриманців та джерел доходу, не є безумовною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризику впливу ОСОБА_7 на свідків немає, оскільки останні вже допитані судом, а всі мотиви суду свідчать про те, що застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу пов'язано з майбутнім покаранням за інкриміноване правопорушення.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 також просить скасувати ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою змінити щодо неї запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування своїх вимог обвинувачена посилається на ті самі обставини, що зазначені захисниками в поданій ними апеляційній скарзі.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційних скарг, обвинувачену та захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційні скарги, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження, доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з апеляційної скарги захисників, вона була подана апелянтами до Запорізького апеляційного суду 22 червня 2020 року.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК України, на ухвалу суду першої інстанції, зокрема про продовження строку тримання під вартою, апеляційна скарга може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення.
Разом з цим, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 17 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України», у випадку, коли суд публічно проголосив резолютивну частину остаточного рішення та надав коротке усне пояснення його причин, а заявник лише згодом отримав можливість ознайомитись з письмовим обґрунтуванням такого рішення, саме ця остання дата вважається початком перебігу строку.
Враховуючи вказане вище положення, а також те, що 11 червня 2020 було оголошено резолютивну частину оскаржуваної ухвали, копію цієї ухвали, як зазначили захисники, було отримано ними 18 червня 2020 року, що не спростовано матеріалами провадження, колегія суддів вважає, що у вказаному випадку строк на апеляційне оскарження апелянтами пропущений не був, тому не потребує вирішення питання щодо його поновлення.
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року щодо обвинуваченої ОСОБА_7 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто, до 09 серпня 2020 року.
Таке рішення суд першої інстанції, взявши зокрема до уваги те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, характер пред'явленого обвинувачення та дані про особу обвинуваченої, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливості впливу на свідків, у разі їх повторного допиту, а також переховування від суду, тому з метою забезпечення не лише прав обвинуваченої, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, суд визнав необхідним продовжити обвинуваченій строк тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Так, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, а саме, можливості впливу обвинуваченої на свідків у разі їх повторного допиту та переховування від суду, а також враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилаються в своїх апеляційних скаргах захисники та обвинувачена, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, про що просить апелянти, колегія суддів не встановила.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисників та обвинуваченої про недоречність тримання її під вартою, з огляду на те, що заявлені прокурором у клопотанні та встановлені судом ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не підтверджені жодними доказами, оскільки ОСОБА_7 раніше не судима, має зареєстроване місце проживання, де власницею будинку є її мати ОСОБА_10 , яка є пенсіонеркою, за віком та станом здоров'я потребує сторонньої допомоги, з якою у неї склалися міцні родинні стосунки, та яка не заперечує проти її проживання разом з нею, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, позитивно характеризується за місцем постійного проживання та за місцем реєстрації, має міцні соціальні зв'язки за місцем свого постійного проживання, що підтверджується довідкою з місця проживання, характеристикою з місця проживання, та характеристикою з церкви, яку вона відвідувала, а також договором позички та письмовою згодою власника найманого нею житла на її проживання у будинку, у разі застосування до ОСОБА_7 цілодобового домашнього арешту, є необґрунтованими, оскільки:
по-перше, суд першої інстанції встановив, що обвинувачена не має постійного місця роботи чи доходу, а також не має осіб, що знаходяться на її утриманні, тобто у неї відсутні міцні соціальні зв'язки;
по-друге, суд першої інстанції в даному випадку прийняв рішення про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому врахував не лише тяжкість злочину, характер пред'явленого обвинувачення та покарання, що їй загрожує у разі визнання винуватою у його вчиненні, але й дані про особу обвинуваченої, щодо якої відсутні дані про неможливість тримання під вартою, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Зокрема, наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків на даній стадії процесу, у разі їх повторного допиту, а також переховуватися від суду тобто, в цій частині заявлені у клопотанні прокурора та встановлені судом ризики є реальними, у зв'язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку, що більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти зазначеним ризикам.
Крім того, характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, в сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження, переконливо доводять, що суспільний інтерес, незважаючи на існування презумпції невинуватості, як переважував, так і досі переважує вимоги забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченої.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи захисників про те, що відсутність у ОСОБА_7 утриманців та джерел доходу, не є безумовною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризику впливу ОСОБА_7 на свідків немає, оскільки останні вже допитані судом, а всі мотиви суду свідчать про те, що застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу пов'язано з майбутнім покаранням за інкриміноване правопорушення.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року, якою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційні скарги обвинуваченої та сторони захисту задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 11 червня 2020 року, якою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто, до 09 серпня 2020 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: