Справа № 303/8011/19
Іменем України
31 липня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів: Куштана Б.П., Готри Т.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ївна на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 квітня 2020 року у складі судді Курах Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Клітченко Оксана Анатоліївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
встановив :
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Клітченко О.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивовано тим, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. відкрито виконавче провадження №60410143 з примусового виконання виконавчого напису № 24484 виданого 15.10.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість у розмірі 17 175,58 гривень, який було вчинено на підставі Кредитного договору №85039021479 від 04.10.2013 року укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний банк». Вказаний виконавчий напис вчинений з чисельним порушенням законодавства та є таким, що не підлягає виконанню. Зокрема, нотаріусом як документ, що підтверджує наявність чи відсутність заборгованості, було взято наданий банком розрахунок суми заборгованості, що не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Ні банк, ні нотаріус не проінформував позивача про намір вчинити виконавчий напис, так само як і не було надано і сам виконавчий напис чи його копію, чим грубо порушені права позивача щодо можливості надання заперечень щодо розміру заборгованості. Також зазначено, що останній платіж по кредитному договорі вчинено 13.12.2013 року, отже право вимоги у банка виникло в серпні 2013 року, а виконавчий напис вчинено 15 жовтня 2019 року, тобто з пропуском строку. Крім того також вказано на те, що з 22.02.2017 року чинним законодавством не передбачено можливість вчинення виконавчого напису щодо стягнення заборгованості, яка випливає із кредитних відносин. З огляду на викладене, позивач просила суд визнати виконавчий напис, вчинений 15 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., зареєстрований в реєстрі №24484 таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано обставини, які наведені в обґрунтування позову, не дано їм належної правової оцінки та безпідставно відмовлено в заявленому позові. Крім того, апелянт вказує, на те що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», на підставі якої нотаріус вчинив виконавчий напис.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та надано учасникам справи строк п'ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Правом на подання відзиву відповідач та треті особи не скористалися.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, а тому дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
З даним висновком не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Матеріалами справи встановлено, що згідно кредитного договору та договору страхування (оферти) № 85039021479 від 04.10.2013 укладеного між АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 , банк видав позичальнику кредит в сумі 18 647,20 грн. строком на 37 місяців (а.с.50).
Як вбачається з виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 15.10.2019 року та зареєстрованого в реєстрі за № 24484, з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 85039021479 від 04.10.2013 року у загальній сумі 17175,58 грн.
У виконавчому написі зазначено, що стягнення проводиться за період з 04.10.2018 року по 04.10.2019 року. Сума заборгованості складає 16675,58 грн., в тому числі прострочена заборгованість за сумою кредиту - 12234,92 грн., прострочена заборгованість за комісією - 4438, 02 грн., прострочена заборгованість за процентами - 2,64 грн.(а.с.34).
Вказаний виконавчий напис було предявлено для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клітченко О.А. і згідно якого було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за № 60410143 від 24.10.2019 року (а.с.16).
Обгрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує на те, що кредитний договір укладено 04.10.2013 року, останній платіж позивачкою згідно доданої квитанції внесено 13.12.2013 року, отже право вимоги у банка виникло в серпні 2013 року, а виконавчий напис вчинено 15 жовтня 2019 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Так, до заяви про вчинення виконавчого напису АТ «Перший Український Міжнародний банк» було подано виписку з рахунку заборгованості, з якої неможливо встановити порядок та строки нарахування заборгованості. Заборгованість нарахована станом на 04.10.2019 року.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не потрібно обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").
З тексту оспорюваного виконавчого напису від 15 жовтня 2019 року вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 (надалі - Постанова № 662) були внесені зміни до Переліку документів, відповідно до яких, серед іншого, в абзаці першому пункту 1 після слів «заставлене майно» доповнено словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1 цього Переліку)».
Крім того, розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» доповнено пунктом 11 такого змісту:
«Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу».
Також Перелік було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту:
«Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, пункти 1 і 2 Постанови №662 були визнані незаконними і нечинними в наведеній частині з моменту прийняття.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови 22.02.2017 року судом застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відомості про визнання судом незаконними та нечинними п. 1 та п. 2 постанови № 662 були оприлюднені в Офіційному вісник України 21.03.2017 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
Виконавчий напис, вчинено 15 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. на підставі Кредитного договору №85039021479 від 04.10.2013 року укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний банк».
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 15 жовтня 2019 року, після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Тобто, станом на 15 жовтня 2019 року (день вчинення спірного виконавчого напису) було визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитного договору № 85039021479 від 04.10.2013 року, укладеного між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі.
Крім того, подані нотаріусу документи для вчинення виконавчого напису, зокрема виписка з розрахунку заборгованості не може свідчити доказом безспірності такої заборгованості, оскільки в ній не вказано період за який нарахована така заборгованість, в тому числі і прострочена заборгованість за процентами; в дану суму неправомірно включено прострочену заборгованість за комісію, яка нарахована за послуги, що супроводжують кредит, який є споживчим. З даної виписки з розрахунку заборгованості також вбачається, що заборгованість нарахована станом на 04.10.2019 року, однак кредитний договір укладено 04.10.2013 року строком на 37 місяців, тобто до 04.10.2016 року.
Також до позовної заяви позивачем подано квитанцію, з якої слідує, що останній платіж позивачкою за укладеним договором, яким передбачено щомісячне погашення платежів за договором, було внесено 13.12.2013 року, отже з січня 2014 року мало місце прострочення чергових платежів і саме з цього часу у банка виникло право вимоги, а виконавчий напис вчинено 15 жовтня 2019 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Таким чином, вчинивши спірний виконавчий напис, приватний нотаріус Хара Н.С. не дотримав встановленої процедури, що потягло порушення законних прав позивача
Суд першої інстанції при розгляді справи вищенаведені вимоги закону та обставини справи не врахував, не перевірив належним чином доводів боржника і не дав їм правильної юридичної оцінки та дійшов помилкових висновків, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено на законних підставах з дотриманням встановленого законом порядку та необґрунтовано відмовив у заявленому позові.
Відповідно до приписів ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у даній справі нового рішення про задоволення позову з вищенаведених підстав.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову позивачем сплачено 768,40 грн. судового збору, а за подачу апеляційної скарги - 1152,60 грн. Загальний розмір судових витрат понесених позивачем становить 1921 грн. Дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ївна - задовольнити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 квітня 2020 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., зареєстрований в реєстрі №24484 від 15 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. понесених витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 31 липня 2020 року.
Головуючий :
Судді: