Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 452/2651/18
провадження № 61-6686св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
заявник - Львівська обласна державна адміністрація,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інна Вікторівна, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року у складі судді Казана І. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року Львівська обласна державна адміністрація звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В., відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Скарга мотивована тим, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року зобов'язано виконавчий комітет Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області надати позачергово ОСОБА_1 благоустроєне жиле приміщення в межах норми жилої площі, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, як вдові інваліда першої групи Великої вітчизняної війни, а Львівську обласну державну адміністрацію зобов'язано розглянути питання про забезпечення стягувача житлом за рахунок бюджетних коштів, які будуть передбачені програмою «Забезпечення житлом інвалідів війни». На виконання вказаного судового рішення місцевим судом 22 листопада 2016 року було видано два виконавчі листи.
Розглянувши питання щодо забезпечення ОСОБА_1 , Львівська обласна державна адміністрація 14 квітня 2017 року повідомила про це виконавчу службу.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 21 квітня 2017 року закінчено виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду, однак ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року вказану постанову державного виконавця скасовано та зобов'язано відновити виконавче провадження, з мотивів того, що повідомлення боржника про неможливість розгляду питання шляхом направлення листа не може вважатися виконанням судового рішення, оскільки лист не є актом індивідуальної дії, який згідно з вимогами законодавства має приймати обласна державна адміністрація.
У зв'язку з чим та на виконання судового рішення, Львівська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження від 25 липня 2018 року № 744/0/5-18 «Про забезпечення житлом за рахунок бюджетних коштів», згідно якого через відсутність фінансування державної програми «Забезпечення житлом інвалідів війни» у 2018 році забезпечення житлом ОСОБА_1 за рахунок бюджетних коштів не може бути реалізовано й відповідно вирішено, що при відновленні фінансування вказаної програми, питання про забезпечення житлом ОСОБА_1 буде розглянуто повторно.
Вважаючи, що рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року виконано в повному обсязі, Львівська обласна державна адміністрація просила визнати бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. щодо не закінчення виконавчого провадження протиправною та зобов'язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», права Львівської обласної державної адміністрації не порушені; підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні, оскільки право ОСОБА_1 на отримання житла є нереалізоване, судове рішення яке набрало законної сили не виконано.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, унаслідок чого постановив законну і обґрунтовану ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2019 року Львівська обласна державна адміністрація подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано те, що ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року, якою скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження чітко встановлено як саме має бути виконано рішення суду, а саме шляхом видання адміністрацією розпорядження про розгляд питання забезпечення ОСОБА_1 житлом та прийняття рішення з цього приводу. Апеляційним судом не взято до уваги надане заявником рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 1340/4697/18, яким встановлено факт виконання Львівською обласною державною адміністрацією рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року та скасовано постанову державного виконавця про накладення на боржника штрафу у зв'язку з невиконанням судового рішення. Крім того, суди безпідставно ототожнили вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області про надання житла та до Львівської обласної державної адміністрації про вирішення питання, які між собою не пов'язані та безпідставно відмовили в задоволенні скарги адміністрації, яка в повному обсязі виконала судове рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Львівської обласної державної адміністрації здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року зобов'язано виконавчий комітет Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області надати позачергово ОСОБА_1 благоустроєне жиле приміщення в межах норми жилої площі, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, як вдові інваліда першої групи Великої вітчизняної війни, а Львівську обласну державну адміністрацію зобов'язано розглянути питання про забезпечення ОСОБА_1 житлом за рахунок бюджетних коштів, на виконання якого 22 листопада 2016 року видано виконавчі листи, за якими 29 березня 2017 року відкриті виконавчі провадження, зокрема по виконанню судового рішення в частині зобов'язання Львівської обласної державної адміністрації розглянути питання забезпечення ОСОБА_1 житлом за рахунок бюджетних коштів.
21 квітня 2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. винесена постанова про закінчення даного виконавчого провадження, на підставі листа Львівської обласної державної адміністрації про виконання судового рішення.
Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року, визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. про закінчення виконавчого провадження та зобов'язано державного виконавця відновити виконавче провадження на виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року про зобов'язання Львівської обласної державної адміністрації розглянути питання забезпечення ОСОБА_1 житлом за рахунок бюджетних коштів.
Відновивши виконавче провадження, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. направила Львівській обласній державній адміністрації вимогу про виконання виконавчого листа № 452/1162/16-ц, виданого 22 листопада 2016 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про зобов'язання Львівської обласної державної адміністрації розглянути питання про забезпечення ОСОБА_1 житлом за рахунок бюджетних коштів.
Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 25 липня 2018 року № 744/0/5-18 «Про забезпечення житлом за рахунок бюджетних коштів» вирішено, що у зв'язку з відсутністю фінансування державної програми «Забезпечення житлом інвалідів війни» у 2018 році забезпечення житлом ОСОБА_1 за рахунок бюджетних коштів не може бути реалізоване і при відновленні фінансування державної програми «Забезпечення житлом інвалідів війни» вирішено повторно розглянути вказане питання щодо забезпечення ОСОБА_1 житлом.
Звертаючись до суду з даною скаргою, Львівська обласна державна адміністрація зазначала, що рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 серпня 2016 року нею виконано в повному обсязі, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Положенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення ( поновити порушене права заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки рішення суду, на примусове виконання якого відкрито виконавче провадження, в повному обсязі не виконано, тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у діях головного державного виконавця відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження», права Львівської обласної державної адміністрації, як боржника у виконавчому провадженні, не порушені.
Доводи касаційної скарги Львівської обласної державної адміністрації не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції у порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не враховано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 1340/4697/18, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки вказаним судовим рішенням не встановлено факт виконання заявником судового рішення у повному обсязі, а лише зазначено про наявність поважних причин невиконання боржником рішення суду в повному обсязі, що не було враховано державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу на Львівську обласну державну адміністрацію за невиконання виконавчого документу без поважних причин.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко