Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 334/3388/16-ц
провадження № 61-44646 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - територіальна громада в особі Запорізької міської ради;
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Кримської О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до територіальної громади в особі Запорізької міської ради про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 (брату), ОСОБА_5 (діду) та ОСОБА_6 (бабусі) на праві сумісної власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 помер у листопаді 1999 року , ОСОБА_6 померла у січні 2001 року , а рідний брат ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також у нього був молодший брат - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після їх смерті заповітів не залишилось. Спадкоємцями за законом після їх смерті був він та його батько - ОСОБА_8 , який постійно проживав у спірній квартирі на момент смерті батьків, а отже, фактично прийняв спадщину після смерті своїх батьків та сина.
Зазначав, що на підставі вироку суду з 04 січня 1999 року по 23 січня 2007 року він знаходився у місцях позбавлення волі. Після звільнення він повернувся до м. Запоріжжя та перед смертю батька проживав разом з ним та підтримував його. Батько зловживав алкогольними напоями та на усі запитання щодо спірної квартири відповідав, що вона продана, але коли та кому батько не знав. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.
Вказував, що після смерті батька він фактично прийняв спадщину, яка, зокрема, залишилася після смерті дідуся з бабусею, його брата, оскільки користувався усім майном, яке залишилось після їх смерті.
У травні 2015 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на звернення із заявою.
У вересні 2015 року йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 неодноразово перепродавалася. 20 жовтня 2015 року він отримав копію рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2004 року, з якого дізнався, що договір купівлі-продажу квартири оформлювався на той час, коли відповідачі були вже померлими, тому він оскаржив судове рішення у апеляційному порядку.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що спірна квартира фактично належить його померлому батьку, і йому, як спадкоємцю, необхідно довести, що домашня угода з продажу квартири є незаконною та заявити свої права на спадкове майно, просив суд надати йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 місяці з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , яка за життя належала на праві сумісної власності ОСОБА_4 (брату позивача), ОСОБА_5 (діду позивача) та ОСОБА_6 (бабусі позивача), а після їх смерті батько позивача фактично прийняв її у спадщину, неодноразово перепродавалася без відома спадкоємців, які на момент вчинення угоди були вже померлими.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини обумовлено необхідністю доведення позивачем обставин щодо незаконності відчуження вказаної квартири та можливостю заявити про свої права на спадкове майно.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закон не пов'язує обов'язок подання заяви на прийняття спадщини з фактом наявності або відсутності у спадкодавця спадкового майна, про яке деколи може бути невідомо спадкоємцю, а чітко унормовує, що заява має бути подана у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, тобто, з дня смерті спадкодавця. Тому необізнаність спадкоємця про наявність у спадкодавця майна не може бути поважною причиною при вирішенні питання про встановлення такому спадкоємцю додаткового строку. Позивачем не доведено наявність об'єктивних перешкод для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України, та не надано доказів проживання разом із спадкодавцем на час його смерті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 334/3388/16-ц із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовано обставини справи, у зв'язку з чим прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційним судом не враховано, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2004 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_9 . Отже, ОСОБА_10 не набув право власності на вказану квартиру, тому ОСОБА_2 , яка подала апеляційну скаргу, не є особою, права та інтереси якої порушуються рішенням суду першої інстанції про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про надання йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позбавив його можливості прийняти спадщину після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Вказувала, що є добросовісним набувачем частини квартири АДРЕСА_1 і, право її власності на яку не скасовано. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом першої інстанції встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належала на праві сумісної власності ОСОБА_4 (брату позивача), ОСОБА_5 (діду позивача) та ОСОБА_6 (бабусі позивача), що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01 квітня 1998 року № 697 (а. с. 17).
ОСОБА_5 помер у ІНФОРМАЦІЯ_2 року , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тель-Авіві, Ізраїль (а. с. 11, 12, 14).
Також у позивача був молодший брат - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тель-Авіві, Ізраїль (а. с. 13).
Після їх смерті заповітів не залишилось.
Судом першої інстанції встановлено, що на час смерті спадкодавців спадкоємцями за законом були: позивач ОСОБА_1 та його батько - ОСОБА_8 , який постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 на момент смерті своїх батьків, а отже, фактично він прийняв спадщину після смерті батьків та сина.
На підставі вироку суду з 04 січня 1999 року по 23 січня 2007 року позивач знаходився у місцях позбавлення волі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_8 (а. с. 15), після смерті якого відкрилась спадщина.
07 жовтня 2015 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, на підставі якої заведено спадкову справу № 74/2015 (а. с. 115-183).
Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С. від 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 у зв'язку з пропуском строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, встановленого статтею 1270 ЦК України, та наявністю даних про те, що на час смерті ОСОБА_8 позивач не був зареєстрованим разом з померлим за однією адресою (а. с. 160).
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2004 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_9 (а. с. 100-103, 104).
15 травня 2018 року, не погоджуючись із рішення суду першої інстанції,
ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, однак вважала, що судовим рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою.
В обґрунтування наявності у неї прав на апеляційне оскарження
ОСОБА_2 вказала на те, що визначенням ОСОБА_1 додаткового строку дляподання заяви про прийняття спадщини після смерті батька поновлюється його право на спадкування, зокрема, квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої вона є на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 липня 2011 року. З огляду на такі обставини, вважала, що рішенням суду першої інстанції порушені її права як співвласника зазначеного майна.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Верховний Суд наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Проте у цій справі суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , не перевірив чим саме порушуються права останньої рішенням суду першої інстанції, не навів у оскаржуваній постанові відповідні мотиви, які б обґрунтовувалися належними та допустимими доказами.
Статтею 1272 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Таким чином, аналіз статті 1272 ЦК України та зміст постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» дає підстави для висновку, що питання пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини вирішується між спадкоємцями, а у разі відсутності таких між спадкоємцем та територіальною громадою в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Особи, які не є спадкоємцями, не можуть бути учасниками у таких категоріях справ.
Аргументи апеляційного суду про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 є передчасними, оскільки у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини питання про речове право на спадщину не вирішується, а лише надається спадкоємцю можливість, у разі надання належних доказів про перешкоди у поданні відповідної заяви, прийняти спадщину, яка може складатися з будь-якого майна.
За змістом підпункту 2.1. пункту 2 глави 10 Порядку про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі, зокрема, поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини.
Тобто рішенням суду першої інстанції позивачу лише дозволено розпочати спадковий процес шляхом подання заяви про прийняття спадщини для заведення спадкової справи, суд не вирішував питання про належність позивачу квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не є учасником спадкових правовідносин, щодо яких розглянуто спір судом першої інстанції. Вирішивши питання про надання позивачу додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах не зробив висновків про права і обов'язки ОСОБА_2 .
При цьому суд не звернув уваги на те, що належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, однак ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_8 та жодного відношення до нього не має.
З огляду на наведене Верховний Суд констатує недотримання апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд, всупереч наведених вище приписів процесуального закону, не навів мотивів порушення прав
ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції, у той же час здійснив апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою такої особи.
За змістом частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на межі перегляду справи та повноваження касаційної інстанції, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити та встановити чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 , яка подала апеляційну скаргу, конкретно визначити обсяг таких прав, інтересів та (або) обов'язків, а також встановити безпосередній правовий зв'язок між останньою та оскаржуваним судовим рішенням, та, у разі невстановлення таких обставин, закрити апеляційне провадження.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, а також із правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 09 серпня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович