Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 310/2008/17
провадження № 61-724св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, Бердянська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року, додаткове рішення цього суду від 08 червня 2018 року у складі судді Крамаренка А. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, Бердянська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки. У 2002 році вона придбала жилий будинок АДРЕСА_1 , де вони проживали з ОСОБА_4 , й останній з 2002 року по день смерті був зареєстрований за вказаною адресою.
У 2009 році стан її здоров'я погіршився, а у 2014 році їй було встановлено другу групу інвалідності довічно, у зв'язку з чим ОСОБА_4 був для неї єдиною опорою і забезпечував всім необхідним, вона перебувала на його утриманні. Орендна плата, яку ОСОБА_4 отримував за належні йому на праві власності земельні паї, була для їх сім'ї додатковими засобами для існування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер й вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за загоном відповідно до вимог статті 1264 ЦК України на земельні ділянки площею 4, 1243 га та 2, 2497 га, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Бердянського району Запорізької області, колективне сільськогосподарське підприємство імені Леніна, Дп № 44 п. 888/2 та ДП № 45 п. 888/1 відповідно, та на все інше майно померлого ОСОБА_4 .
У відповідь на вказану заяву, її було повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 буде видано спадкоємцю першої черги, його матері ОСОБА_5
ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину після смерті сина не отримала, й ІНФОРМАЦІЯ_2 померла , й вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про зупинення нотаріальної дії, а саме видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлої ОСОБА_5 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просила встановити факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підставі вимог статті 1259 ЦК України визнати за нею право на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року з урахуванням додаткового рішення цього суду від 08 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено перебування спадкодавця ОСОБА_4 у безпорадному стані та потреби ним стороннього догляду, допомоги і піклування, у зв'язку з чим відсутні визначені статтею 1259 ЦК України підстави для визнання за позивачем права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 08 червня 2018 року, залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доказам, наданим позивачем, зокрема показанням свідків, сімейним фотографіям, медичним документам, довідці з ритуальної служби тощо, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення та позбавлення позивача в подальшому використання для захисту власних прав та інтересів, як доказ, обставину, встановлену судом рішенням, яке набрало законної сили.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року, додаткове рішення цього суду від 08 червня 2018 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокута відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2019 року відповідач ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень виходили з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувалися принципами змагальності та диспозитивності судочинства. Наведене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій вірно проаналізували норми закону та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, доводи касаційної скарги позивача такого висновку судів не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для задоволення необґрунтованої скарги та скасування законних рішень суду.
Відзив відповідача ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 підтримано третьою особою ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належали земельні ділянки площею 4,1243 га та 2,2497 га, які розташовані на території Дмитрівської сільської ради Бердянського району Запорізької області, колективне сільськогосподарське підприємство імені Леніна, Дп № 44 п. 888/2 та ДП № 45 п. 888/1 відповідно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Заповіту за життя ОСОБА_4 не складав.
Позивач ОСОБА_1 у встановлений законом строк, 09 липня 2015 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 в порядку статті 1264 ЦК України.
05 серпня 2015 року до нотаріальної контори звернулася мати спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , із заявою про прийняття спадщини за законом, після смерті сина.
Листом від 11 серпня 2015 року № 2321/0214 державний нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Сальнік О. Ю. повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до вимог статті 1261 ЦК України свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 буде видано його матері, як спадкоємцю першої черги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилалась на те, що проживала із спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу й відповідно до положень статті 1264 ЦК України набула право на спадкування після його смерті у четверту чергу, проте в силу вимог статті 1259 ЦК України просила визнати за нею право на спадкування за законом разом із спадкодавцями першої черги, зазначаючи про те, що із спадкодавцем вони були пов'язані спільним побутом, та з 2014 року вона перебувала на його утриманні. Вимоги щодо спільного майна ОСОБА_1 не заявляла.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):
перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;
друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Установивши, що спадкодавець ОСОБА_4 не знаходився у безпорадному стані, за станом здоров'я не потребував сторонньої допомоги й не звертався за наданням такої допомоги, навпаки отримував пенсію, орендну плату за земельні паї та допомогав матері по господарству, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, яка згідно її доводів сама перебувала на утриманні спадкодавця, а не надавала йому допомогу, як особі яка перебуває у безпорадному стані.
З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування її доказів на підтвердження факту спільного проживання із спадкодавцем, оскільки визначені статтею 1259 ЦК України підстави для визнання за нею права на спадкування після смерті ОСОБА_4 за законом разом із спадкоємцями першої черги, відсутні.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зокрема щодо позбавлення її можливості в подальшому використати для захисту власних прав та інтересів, як доказ встановлений факт, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки саме для захисту своїх спадкових прав, які не є порушеними, за наявності спадкоємців першої черги, позивач просила встановити факт проживання із спадкодавцем однією сім'єю, що не може бути перешкодою для захисту інших прав та законних інтересів.
Доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року, додаткове рішення цього суду від 08 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко