Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 760/9024/16
провадження № 61-36440св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 76 464,63 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 66 085,64 доларів США, заборгованості за процентами - 10 378,99 доларів США.
Позов мотивований тим, що 06 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/1179/74/1104, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 88 935,00 доларів США на 240 місяців з 06 грудня 2006 року по 06 грудня 2026 року зі сплатою 15,25 % річних. В подальшому до договору вносилися зміни в частині визначення розміру процентної ставки.
Прийняті на себе зобов'язання щодо погашення основного боргу по кредиту та нарахованих процентів ОСОБА_1 не виконала у зв'язку з чим станом на 29 лютого 2016 року утворилася заборгованість в розмірі 76 464,63 доларів США. Письмова вимога ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про погашення боргу залишились без задоволення.
Посилаючись на викладене, банк просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/1179/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року у розмірі 76 464,63 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що боржником порушено умови кредитного договору щодо погашення кредиту та нарахованих процентів за його користування, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, залишено без задоволення, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову. При цьому, апеляційний суд врахував, що рішенням Святошинського районного суду м. Києві від 04 липня 2017 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору № 014/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково не прийняли до уваги висновок експерта № 1854 від 22 серпня 2016 року, відповідно до якого сукупна вартість кредиту, реальна процентна ставка завищені та не відповідають умовам кредитного договору. Суди не звернули уваги на те, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки в них не зазначено загальну вартість кредиту.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У липні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у якому банк просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Посилається на те, що висновок експерта не є належним доказом, оскільки виконаний поза межами розгляду даної справи. Наданий висновок суду не стосується номінальної процентної ставки кредитного договору, ним лише визначений розмір реальної процентної ставки. Реальна процента ставка, крім номінальної ставки, включає в себе страхові платежі, плату за супутні послуги. ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір, була обізнаною з усіма істотними умовами договору. Доводи касаційної скарги мають відношення до правовідносин пов'язаних із моментом укладання кредитного договору та були підставою для подання ОСОБА_1 позову про визнання кредитного договору недійсним, в задоволенні якого відмовлено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинено виконання заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/1179/74/1104 за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 88 935 доларів США на 240 місяців з 06 грудня 2006 року по 06 грудня 2026 року зі сплатою 15,25 % річних.
Відповідно до заявки на видачу готівки № IPT/56-57 від 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримала 88 935 доларів США.
В подальшому між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладенні додаткові угоди, якими змінено процентну ставку за користування кредитом. З 16 квітня 2008 року процентну ставку за користування кредитом визначена в розмірі 13 % річних.
Згідно з пунктів 1.5.2, 1.5.2.1 кредитного договору сторони визначили, що процентна ставка за кредитом збільшується на 5 % від ставки у випадку відсутності в кредитора договору (полісу) страхування позичальника.
ОСОБА_1 не надала банку договору страхування та копії платіжних доручень про сплату страхових платежів. 14 квітня 2014 року відсоткова ставка за користування кредитом збільшена на 5% річних та складала 18 % річних.
23 травня 2014 року, у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 умов договору щодо щорічного страхування, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 014/1179/74/1104/81-1-0-00/7634 до кредитного договору відповідно до якої з 23 травня 2014 року процента ставка за користування кредитом складала 13 % річних.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 014/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року станом на 29 лютого 2016 року утворилася заборгованість в розмірі 76 464,63 доларів США, із них: заборгованість за кредитом - 66 085,64 доларів США, заборгованість за процентами - 10 378,99 доларів США.
10 лютого 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов'язань, яка отримана останньою 25 лютого 2016 року. ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов'язань не виконала.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року у справі № 759/2102/16-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання недійсним кредитного договору №014/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування строків позовної давності. У іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 28 лютого 2018 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року в незмінній при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Встановивши, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». ОСОБА_1 не спростувала факт отримання кредитних коштів та розмір заборгованості за кредитом договором № 014/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року.
Доводи касаційної скарги про те, що експертним висновком № 1854 від 22 серпня 2016 року встановлено завищення сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, обґрунтовано відхилені апеляційним судом, який правильно зазначив, що вказаний висновок не містить інформації щодо розміру заборгованості чи наданого банком розрахунку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року
у справі № 759/2102/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання недійсним кредитного договору №014/1179/74/1104 від 06 грудня 2006 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування строків позовної давності. У іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 28 лютого 2018 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року в незмінній при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року залишено без змін.
Крім того, в зазначеній справі Верховним Судом досліджувався висновок експерта № 1854 від 22 серпня 2016 року з приводу якого зазначено, що даний висновок не спростовує обізнаність та згоду ОСОБА_1 з усіма умовами кредитного договору, у тому числі і з детальним графіком погашення кредиту та відсотків із зазначенням сукупної вартості кредиту, встановлення щомісячної суми до сплати.
Отже, сам факт завищення сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки не свідчить про те, що ОСОБА_1 не погоджувала умови кредитного договору у відповідних розмірах та не свідчить про неправомірність наданого банком розрахунку.
Доводи касаційної скарги про те, що в кредитному договорі не зазначено загальну вартість кредиту є безпідставними та спростовуються підписаним ОСОБА_1 додатком № 1 до кредитного договору, відповідно до якого загальна сума до погашення становить 285 359,52 доларів США.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року зупинено виконання заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року до закінчення касаційного провадження, тоді як, касаційне провадження у справі закінчено, то виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов