Іменем України
31 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2471/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
26.06.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі - представник позивач, Солодовніков О.П.) в інтересах ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 в день звільнення індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року включно в сумі 98,59 грн;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 рік, в кількості 14 діб, в сумі 2159,73 грн;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 невиплачену в день звільнення в повному обсягу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року в сумі 98,59 грн;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік в кількості 14 діб, в сумі 2159,73 грн;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 1000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час звільнення позивача та по теперішній час з ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік. Грошове забезпечення нараховувалось, але не було виплачене в повному обсязі, зокрема з грудня 2018 року по вересень 2019 року.
Також, відповідач при розрахунку та звільненні позивача не виплатив в повному обсягу індексацію грошового забезпечення позивача за період з вересня 2018 по вересень 2019 року в сумі 98.59 грн.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.07.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.32-37), відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпуски як учасникам бойових дій.
Оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено, то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають, на думку відповідача.
Окрім того, належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону, у якій вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років, змін до статей 4 та 24 Закону України «Про відпустки» не внесено. При цьому, нову статтю віднесено до розділу III «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.
Відповідач зазначає, що оскільки вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана військовослужбовцем протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Індексація грошового забезпечення здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядник коштів Державного бюджету Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгені Пікуса, одержує бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Відповідно до вимог бюджетного законодавства України Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса бере бюджетні зобов'язання та провадить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Нарахування індексації грошового забезпечення, тобто взяття бюджетного зобов'язання, без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства України. Як вже зазначалося, нарахувавши у повному розмірі суми індексації за відсутності бюджетних асигнувань, установа порушить бюджетне законодавство (а саме частину першу статті 51 БК).
Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в період 2015 - 2019 років не здійснювало нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу в повному обсязі, у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом та штатним розписом. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення поза межами бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства України, такі дії є не законними та виходять за межі повноважень, наданих Луганському прикордонному загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Конституцією та Законами України.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 1000 грн, долучає до матеріалів справи договір про надання правової допомоги №б/н від 10.06.2020, додаток №1 до договору від 10.06.2020, акт приймання - передачі наданих послуг №19 та квитанцію №19 від 24.06.2020.
З наданого позивачем акта приймання - передачі наданих послуг №19 від 24.06.20 вбачається, що він містить вид послуг, а саме: «надання консультацій, запитів, збору доказів - 200 грн; складання позовної заяви - 800 грн», які не передбачені договором про надання правової допомоги №б/н від 10.06.20. В п. 1.2 договору про надання правової допомоги №б/н від 10.06.20 зазначено, що адвокат надає замовнику консультаційні та юридичні послуги; представляє замовника ... з усіма правами, у тому числі з правом пред'явлення позову. В договорі про надання правової допомоги №б/н від 20.02.20 зовсім не передбачена така послуга, як збір доказів.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю та зменшити розмір витрат на правничу допомогу шляхом відмови у задоволенні у стягненні витрат на правничу допомогу у сумі 1000 грн.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 06.07.2010 Старобільським РВ УМВС України в Луганській області (а.с.9,10).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 15.04.2019 та проходив військову службу з 26.12.2018 по 11.09.2019 (а.с.12,39).
Наказом начальника 3 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.09.2019 №407-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 (П-037630, інспектора прикордонної служби 3 категорії-водія 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби (тип С), який звільнений з військової служби за ст.26 ч.5 п.2 пп. «ж» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, без права носіння військової форми одягу, та не зараховувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 11 вересня 2019 року (а.с.13).
Згідно довідки-розрахунку про індексацію №534 від 19.06.2020 вбачається, що за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року загальна сума індексації грошового забезпечення складає 98,59 грн (а.с.18).
Також, відповідачем надано довідки від 19.06.2020 №533 та 09.07.2020 №12/1022, з яких вбачається, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2019 рік позивачу не надавалась. Відповідно до розрахунку компенсації позивачу невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, сума компенсації складає 2159,73 грн (а.с.17,38).
Отже, відповідач не заперечує, що вказані суми не були виплачені позивачу на дату звільнення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу в частині вимог щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543-ХІІ), Указ Президента України № 1115/2009 від 29 грудня 2009 року Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 293 Положення № 1115/2009 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом дев'ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ.
Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу від 11.09.2019 №407-ОС про виключення позивача зі списків особового складу 11.09.2019, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2019 рік.
Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18.
Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2019 рік.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 ст.9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція).
Абзацом другим ч.3 ст.9 Закону України № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (п. 1.9 Інструкції).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що не здійснивши індексацію грошового забезпечення позивача у період з грудня 2018 року по вересень 2019 рік, відповідач допустив протиправну бездіяльність та порушив права позивача.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період.
Оскільки у сторін відсутній спір щодо розміру індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період, визначений відповідачем у розрахунку від 19.06.2020 №534, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої індексації в сумі 98,59 грн.
Як наслідок, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію №19 від 24.06.2020 про сплату позивачем коштів у сумі 3000,00 грн за надання консультацій, збір доказів, складання позовної заяви (а.с.22).
Матеріали справи містять договір б/н від 10.06.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим Олександром Петровичем (а.с.19,23).
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору про правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього договору (а.с.19).
Відповідно до п.п.1.2 Договору адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень: надає Замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, в органах Державної прикордонної служби, органах прокуратури, МВС та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб. - представляє Замовника з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред'явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Замовника не передбачених даним Договором. - представляє інтереси Замовника в судах, в органах прокуратури, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Замовника (а.с.19).
Відповідно до додатку №1 до Договору про правову допомогу, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору від 10.06.2020 замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 1000 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням підстав та прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (а.с.20).
Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 24.06.2020 приймання-передачі наданих послуг №19 до договору про надання правової допомоги № б/н від 10.06.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 1000,00 грн (вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 200,00 грн; вартість складання позовної заяви - 800,00 грн) (а.с.21).
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що акт приймання - передачі наданих послуг №19 від 24.06.2020 містить вид послуг, як то збір доказів, що не не передбачено договором про надання правової допомоги №б/н від 10.06.2020, оскільки згідно акта прийому передачі, позивачем прийнято від адвоката послуги такі як, зокрема, надання консультацій, запитів, збору доказів, загальна сума за які склала 200 грн (до того ж збір доказів не є виокремленою послугою). Тобто, Договором чітко визначено, що адвокат надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту його інтересів, отже послуги, вказані в акті прийому передачі, спрямовані саме на захист інтересів позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.
Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік в кількості 14 днів в сумі 2159,73 грн та індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року включно в загальній сумі 98,59 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , Луганська обасть) індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року включно в загальній сумі 98,59 грн (дев'яносто вісім гривень 59 коп) та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік в кількості 14 діб в загальній сумі 2159,73 грн (дві тисячі сто п'ятдесят дев'ять гривень 73 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян