31 липня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1511/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та скасування постанов, -
Представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення, просить:
- визнати протиправними дії Управління Держпраці у Кіровоградській області щодо порушення Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою КМУ №509 від 17.07.2013, та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Управління Держпраці у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4723,00 грн.;
- визнати протиправними дії Управління Держпраці у Кіровоградській області щодо порушення Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою КМУ №509 від 17.07.2013, та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Управління Держпраці у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн.
Ухвалою судді від 02.06.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.06.2020 (а.с.42-43).
30.06.2020 судове засідання відкладено до 20.07.2020 у зв'язку з перебуванням судді у відпустці (а.с.74).
20.07.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 28.07.2020, у зв'язку з необхідністю ознайомлення представником позивача з матеріалами справи (а.с.89).
28.07.2020 представниками сторін подано до суду клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.99, 100).
Враховуючи викладене, а також з урахуванням приписів ч.3 ст.194 КАС України, суд визнав за можливе продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що на підставі наказу від 17.02.2020 та направлення на перевірку від 18.02.2020 №№383, 384, посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено перевірку кафетерію, що розташований за адресою АДРЕСА_1, де здійснювала підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт про проведення фактичної перевірки здійснення норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) за №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020. Під час перевірки посадовими особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодних зауважень не було. Позивача було опитано стосовно працевлаштованих осіб, вона пояснила, що іноді при необхідності залучає до роботи в кафетерію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з якими були укладені цивільно-правові договори, які посадові особи не хотіли залучати до перевірки. Письмових пояснень вона не надавала, жодних документів не підписувала. Після закінчення перевірки посадові особи сказали, що порушень не виявили. 22.04.2020 листом на адресу ФОП ОСОБА_1 надійшли оскаржувані постанови. Зазначала, що жодних викликів до управління Держпраці для надання пояснень щодо виявлених порушень, або повідомлень про час та дату розгляду акту перевірки до ФОП ОСОБА_1 не надходило. Позивач стверджує, що з моменту державної реєстрації її як фізичної особи-підприємця з 22.01.2018, жодних перевірок її діяльності зі сторони державних органів, не було, жодних порушень не виявлено та жодних штрафів та приписів вона ніколи не отримувала. Вважає, що відповідачем було порушено Порядок накладення штрафів затверджений постановою КМУ №509 від 17.07.2013.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.59-62), заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на правомірність та обґрунтованість прийнятих відповідачем оскаржуваних постанов. Оскільки, 12.03.2020 до Управління надійшов акт ГУ ДПС у Кіровоградській області про проведення фактичної перевірки здійснення контролю за дотриманням норм законодавства щодо укладення трудового договору з працівниками №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020. В акті зазначено, що 18.02.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області було здійснено перевірку в приміщенні господарського об'єкту - кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, де господарську діяльність здійснює ФОП ОСОБА_1 . Встановлено, що під час проведення перевірки в приміщенні кафетерію перебували дві особи, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Згідно з наданого письмового пояснення ФОП ОСОБА_1 для здійсненим господарської діяльності в неї працює кухар ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та вказані особи допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. На переконання представника відповідача, зазначене свідчить про порушення позивачем вимог ст. 21 та ст. 24 Кодекс законів про працю України, оскільки працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника па роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначав, що 13.03.2020 листом №15-20-02/1205-20 Управління повідомило ФОП ОСОБА_1 про отримання акту інспекційного відвідування від 20.02.2020. Також, зауважувала, що норма про повідомлення суб'єкта господарювання про розгляд справи чинним Порядком №509 не передбачена. Розгляд справи про застосування фінансових санкцій в порядку статті 265 КЗпП України проведено 21.04.2020, за результатами прийнято оскаржувані постанови, які було направлено ФОП ОСОБА_1 листом від 21.04.2020 №15-20-02/1753-20.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що в період з 18.02.2020 по 20.02.2020, на підставі наказу від 17.02.2020 №280 та направлень на перевірку від 18.02.2020 №383, №384 посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено перевірку кафетерію, що розташований за адресою: м . Кропивницький, АДРЕСА_1, де здійснювала підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області складено акт про проведення фактичної перевірки здійснення норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками) за №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020 (а.с.64-65).
Згідно висновків даного акту зазначено порушення позивачем, зокрема, вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 в частині неподання до органів ДПСУ "Повідомлення про прийняття працівника на роботу", статей 21, 24 Кодексу Законів про працю України, в частині оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Так, в акті перевірки зазначено, що на порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийнятті працівника на роботу" ФОН ОСОБА_1 на час початку проведення перевірки (час ознайомлення наказом про проведення фактичної перевірки), а саме на 14 год. 54 хвилин 18.02.2020, не повідомлено територіальні органи ДПС за місцем обліку про прийняття на роботу працівників, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Крім того, в ході перевірки проведення встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які здійснювали торгівлю, допущені до роботи без укладання трудових договорів, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Листом від 20.02.2020 за №2574/10/11-28-33-03-11 ГУ ДПС у Кіровоградській області направило матеріали перевірки до Управління Держпраці у Кіровоградській області (а.с.63).
Розглянувши справу про накладення штрафу, начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області прийнято:
- постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4723,00 грн.;
- постанову про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн. (а.с.70-71)
Не погоджуючись з діями відповідача щодо винесення таких постанов та з самими постановами, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. №877-V (далі за текстом - Закон №877 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зі змісту ч.4 ст.2 Закону №877 встановлено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З огляду на п.1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №96 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.
Частиною 4 статті 265 КЗпП України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі за текстом - Порядок №509 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Згідно з пунктами 2-3 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відповідно до п.4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку
В ході розгляду справи встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що акт Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020 про проведення перевірки кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , де здійснювала підприємницьку діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яким встановлено порушення позивачем норм трудового законодавства, отримано відповідачем 12.03.2020 (а.с.63).
13.03.2020 відповідачем надіслано на адресу ФОП ОСОБА_1 лист №15-20-02/1205-20, в якому повідомлено позивача про отримання управлінням Держпраці у Кіровоградській області акту ГУ ДПС у Кіровоградській області про проведення фактичної перевірки №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020 (а.с.67).
При цьому, відповідачем надано суду копію конверту, адресованого позивачу, з відміткою "Повернуто за закінченням строку зберігання" (а.с.68).
Доказів отримання позивачем у встановлені Порядком №509 строки, повідомлення про отримання управлінням Держпраці у Кіровоградській області акту ГУ ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020 суду не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку про недотримання Управлінням Держпраці у Кіровоградській області приписів Порядку №509 при здійсненні повідомлення позивача про отримання управлінням Держпраці у Кіровоградській області акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020.
Водночас, суд не приймає до уваги доводи позивача, що відповідачем порушено вимоги п.3 Порядку №509, оскільки справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Так, документи відповідачем отримано 12.03.2020, а 45-денний термін спливав 27.04.2020 (26.04.2020-вихідний день), постанову складено 21.04.2020.
Судом встановлено, що постанова Управління Держпраці у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн., прийнята на підставі акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020, яким виявлено порушення позивачем ст.ст.21, 24 КЗпП України, що полягало у допущенні до роботи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , без укладання трудових договорів, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Так, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) 15.01.2020 було укладено цивільно-правову угоду № 02-1/СП, відповідно до якої виконавець бере на себе зобов'язання завчасно до дня замовлення здійснювати приготування основних страв чи певні заготовки для страв, які в подальшому використовуватиме інший персонал кафе, а замовник зобов'язується прийняти та оплатиш винагороду за дану роботу (а.с.81).
Таким чином, відповідно до даного договору, його предметом є виконання стороною певного обсягу робіт, а саме: здійснення приготування основних страв чи певних заготовок для страв, які в подальшому використовуватиме інший персонал кафе.
Відповідно до актів приймання-передачі від 29.01.2020 та від 14.02.2020 виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: заготовки для страв, які в подальшому використовувались персоналом кафе. Вартість послуг складає 250 грн. (а.с.82, 83).
У судовому засіданні ОСОБА_4 , допитана в якості свідка, підтвердила укладення нею з позивачем цивільно-правової угоди №02-1/СП від 15.01.2020, на виконання якої нею двічі було здійснено заготовки для страв, які в подальшому використовувались персоналом кафе, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Також, свідок пояснила, що під час здійснення податковим органом перевірки ФОП ОСОБА_1 її в кафе не було. Також зазначала, що працює бухгалтером Садового товариства «Геолог», а для ФОП ОСОБА_1 виконувала роботи, коли були в кафе банкети.
Крім того, судом встановлено, що 18.02.2020 рок між позивачем (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець) було укладено цивільно-правову угоду № 03-1/СП, відповідно до якої виконавець бере на себе зобов'язання обслуговувати відвідувачів кафе, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити винагороду за дану послугу (а.с.84-85). Відповідно до акту приймання-передачі від 18.02.2020 р. виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги : обслуговування відвідувачів кафе (а.с.86).
Таким чином, відповідно до даного договору, його предметом є виконання стороною певного обсягу робіт, а саме: обслуговування відвідувачів кафе.
У судовому засіданні ОСОБА_5 , допитаний в якості свідка, підтвердив укладення ним з позивачем цивільно-правової угоди № 03-1/СП від 18.02.2020, на виконання якої ним було здійснено обслуговування відвідувачів кафе, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . Також зазначав, що під час перевірки він був присутній у кафе, проте ніякої роботи не виконував, перевіряючі з ним не спілкувалися, будь-яких пояснень не відбирали.
Відповідач стверджує, що позивач фактично допустила ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до роботи, не оформивши з ними трудові відносини, чим порушено вимоги ст.ст.21, 24 КЗпП України.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 21 КЗпП України визначено поняття трудового договору - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частинами 2, 3 статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Отже визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення факту використання позивачем як фізичною особою - підприємцем найманої праці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та наявність ознак трудових правовідносин між ними.
Відповідно до ст.2 КЗпП України право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Таким чином, застосування найманої праці передбачає виплату (одержання) винагороди за неї.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідачем у ході розгляду справи не надано достовірних доказів того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на час перевірки, на постійній основі працювали у ФОП ОСОБА_1 та отримували за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин.
Дослідивши та оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позивач не використовувала найману працю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у розумінні абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, їхні взаємовідносини не носили характеру трудових відносин, не регулювалися Кодексом законів про працю України, а позивач не виступала щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 роботодавцем та не мала обов'язку укладати з ними трудові договори.
Отже, порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як найманих працівників, позивач не вчиняла, а тому притягнення її до відповідальності на підставі вказаної норми за неоформлення трудового договору (контракту) з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є незаконним.
Суд зазначає, що у відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 ЦК України).
Основною ознакою, що відрізняє відносини з надання послуг від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори №02-1/СП від 15.01.2020 та №03-1/СП від 18.02.2020, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у даних договорах.
Відповідачем суду не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів.
У статті 204 Цивільного кодексу України України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Доказів наявності у цивільно-правових договорів №02-1/СП від 15.01.2020 та №03-1/СП від 18.02.2020 ознак нікчемного правочину відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даних договорів недійсними.
Суд встановив, що на час перевірки правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 були оформлені цивільно-правовими угодами і вимоги трудового законодавства на них не поширювалися.
За таких обставин, суд вважає, що під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 , оформлення за його наслідками акту та складання на підставі цього акту спірної постанови №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020, відповідач діяв необґрунтовано.
Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача про відсутність у неї обов'язку щодо повідомлення територіальних органів ДПС за місцем обліку про прийняття на роботу працівників, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено оформлені між позивачем та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 цивільно-правових угод.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття спірної постанови управління Держпраці у Кіровоградській області № 60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020, яка прийнята на підставі акту Головного управління ДПС у Кіровоградській області №60/11-28-33-03/2949009643 від 20.02.2020, яким виявлено порушення позивачем Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 в частині неподання до органів ДПС "Повідомлення про прийняття працівника на роботу".
Враховуючи викладене, суд вважає, що спірні постанови Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення на позивача штрафів №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020 та №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020 прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо та непропорційно, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування слід задовольнити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій управління Держпраці у Кіровоградській області щодо порушення Порядку накладення штрафів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013, під час прийняття оскаржуваних постанов, суд зазначає, що такі позовні вимоги охоплюються визнанням протиправними та скасуванням оскаржуваних постанов, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Згідно ч.1, 3 ст.139 КАС України суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 991,83 грн. (а.с.3) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул.Дворцова, 24, п/с 1/37, ЄДРПОУ 39808965) про визнання протиправними дій та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ІП-ФС від 21.04.2020 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області про накладення штрафу №60/11-28-33-03/2949009643/ТД-ФС від 21.04.2020.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені нею судові витрати на оплату судового збору в сумі 991,83 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина