31 липня 2020 року Справа № 280/2967/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146)
про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач ), в якій позивач просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 №Ф-84452-51.
Також, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що що контролюючий орган не правильно визначив суму недоїмки, що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не враховано, що він являється не працевлаштованою особою. Позивач стверджує, що в вимозі не було зазначено такі документи, як акт перевірки платника єдиного внеску, вимога рішення про нарахування пені та накладання штрафу, інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено суму єдиного внеску, що належить до сплати або застосовано штраф, нараховано пеню. Тобто відсутні підстави формування недоїмки в особовому рахунку платника податків. Позивач стверджує, що вимогу йому було направлено не за його адресою проживання. Також позивач зазначає, що він перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 12.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 11.06.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
05.06.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26255), в якому зазначає, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), зареєстрован як фізична особа - підприємець Приморською районною державною адміністрацією 17.05.2000 р. № 2-67, перебував на обліку в контролюючому органі з 27.08.2004 р. по 10.12.2019 р. на загальній системі оподаткування, 15.03.2010 був зареєстрован платником з ЄСВ, 10.12.2019 припинення підприємницької діяльності (згідно інформаційної бази даних податкового органу ІС«Податковий блок» та відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Станом на 31.10.2018 року по ФОП ОСОБА_2 на рівні ДПС України, відповідно до вимог чинного законодавства, здійснено нарахування зобов'язань у сумі 15819,54 грн., а саме: за 2017 рік (по строку 09.02.2018 року) - 8448 грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску (3200 х 22%) помноженому на кількість місяців звітного року; за 2018 рік відповідно по термінам 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 - 7371,54 грн., або 2457,18 грн. за кожний квартал (мінімальна заробітна плата з січня 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.), у зв'язку з чим була складена та направлена позивачу вимога визначенням загальної суми боргу платника єдиного внеску №Ф-84452-51 від 19.11.2018 р. у розмірі 15819,54 грн. Станом на 31.10.2018 рік в інтегрованій картці по єдиному соціальному внеску ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) рахувалась заборгованість у сумі 15819,54 грн. На підставі даних ІКП контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № Ф-84452-51, яка була направлена ФОП ОСОБА_2 засобом поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 7111808296340 на адресу (місце реєстрації згідно бази даних ІС «Податковий блок»): АДРЕСА_2 . Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7210202479081 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № Ф- 84452-51 отримано ФОП ОСОБА_2 за особистим підписом 29.01.2019 року. Отже, вважає, що контролюючий орган діяв законно, відповідно до норм чинного законодавства та в рамках своїх повноважень. На підставі зазначеного просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Крім того, 05.06.2020 до суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. №26254) про заміну сторони Головного управління ДФС у Запорізькій області на правонаступника Головне управління ДПС у Запорізькій області.
Так, за правилами частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Таким чином, визначальною ознакою необхідності заміни сторони по справі правонаступником, є вибуття або заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір.
Так, суд зазначає, що спір виник між ОСОБА_1 та Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, щодо винесеної саме Головним управлінням ДФС у Запорізькій області вимог про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 №Ф-84452-51-56.
Так, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак на припинено. Також не визначено правонаступника.
Отже, оскільки стаття 52 КАС України допускає заміну сторони у відносинах, щодо яких виник спір яка вибула, а відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Запорізькій області не припинено, а Головне управління ДПС у Запорізькій області не визначено правонаступником відповідача по справі, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання про заміну сторони, оскільки воно є необґрунтованим.
Щодо клопотання позивача про повлення строку звернення до суду із даним позовом, судом було встановлено наступне.
Відповідач надає копію поштового направлення в якому зазначено, що вимога була направлена на адресу АДРЕСА_2 , дані про отримання поштового відправлення саме позивачем відсутні. Відповідно до довідки Виконавчого комітету Вячеславської сільської ради Приморського району Запорізької області від 10.12.2019 №818, позивач з 08.10.2018 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , це свідчить про те, що позивач не міг отримати оскаржувану вимогу, яка була відправлена на іншу адресу. Крім того, як зазначає позивач, з 08.09.2014 року перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 м. Мелітополь. Тобто і мешкає в. АДРЕСА_4 . Відповідач не спростував доводи позивача, тому суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 27.08.2004 по 10.12.2019 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до ЄДР внесено запис 2 094 000 0000 000021. Відповідно до інформації з ЄДР підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_3 припинена 10.12.2019 року, запис в ЄДР № 20940060004000021.
Відповідно до довідки виданої військовим комісаріатом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.02.2020 №21/12 ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента україни від 25.07.2014 №607 призваний 09.08.2014 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини польова пошта НОМЕР_4 .
19.11.2018 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-84452-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску складає 15819,54 грн.
Не погодившись з вимогою податкового органу позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953.
Спірним у даному випадку є питання щодо поширення на фізичних осіб-підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону, пункту 3 розділу V Інструкції № 449, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» №1275-VII від 20 травня 2014 року, яким внесено зміни в розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та доповнено пунктом 9-2 передбачено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду».
Крім того, аналогічні норми містяться і в Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393).
Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
При цьому, Верховним Судом в постанові від 30 жовтня 2018 року в справі № 805/930/16-а висловлена правова позиція, що ненадання позивачем заяви про звільнення від відповідальності за невиконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини 1статті 20 Закону на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов'язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.
Таким чином, наведеними законодавчими нормами передбачено, що особи, які призиваються під час мобілізації, на особливий період, в тому числі, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, можуть виконувати обов'язки військової служби як з укладенням контракту так і без нього. Така правова ситуація як укладення контракту, не змінює статусу осіб, які виконують обов'язки військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Як уже зазначено вище, ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента україни від 25.07.2014 №607 призваний 09.08.2014 на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини польова пошта НОМЕР_4 .
На підставі наведених правових норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що норми пункту 9-2 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які звільняють фізичних-осіб підприємців призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на позивача.
Крім того, відповідно до норм частини 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган не дослідив правову норму, яка міститься в частині 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також не проаналізував умови виконання військового обов'язку та проходження військової служби в порядку мобілізації, на особливий період. Таким чином, контролюючий орган прийшов до невірного висновку про обов'язок позивача, як фізичної особи-підприємця, під час проходження військової служби за контрактом в період дії особливого періоду щодо сплати єдиного внеску.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати про поширення на позивача, як фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
До того ж, метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» є, зокрема запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
На підставі ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
У свою чергу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військова служба за контрактом (ч.ч. 1, 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Отже, виконання військового обов'язку під час проходження військової служби незалежно від виду такої служби передбачає наявність пільг для військовослужбовців, зокрема, у галузі податкових правовідносин.
Окрім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи наведене, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира Військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Така правова позицію висловлена Верховним Судом в справі №260/117/19 (постанова від 04.02.2020).
При вирішенні справи суд керується основними засадами податкового законодавства України. Так, згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, застосовується принцип презумпції правомірності рішень платника податків.
Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.
Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні («Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року; «Серков проти України», заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року).
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частини 1 та 2 ст. 77 Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.
Таким чином, винесення контролюючим органом спірної вимоги не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, а відтак дану позовну заяву слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 №Ф-84452-51.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 31.07.2020
Суддя А.В. Сіпака