проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"30" липня 2020 р. Справа № 905/561/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Слов'янської місцевої прокуратури (вх.№1385 Д/2) на ухвалу господарського суду Донецької області від 28.04.2020, постановлену суддею Ніколаєвою Л.В. у приміщенні господарського суду Донецької області (дату складення повного тексту не зазначено) у справі № 905/561/20
за позовом: Керівника Слов'янської місцевої прокуратури, м.Слов'янськ Донецької області, в інтересах держави в особі Святогірської міської ради, м.Святогірськ Донецької області,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест”, м.Донецьк,
про стягнення 57683,88 грн., розірвання договору та повернення земельної ділянки,
Керівник Слов'янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Святогірської міської ради звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” про:
- стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1414170500:01:001:1697 за договором оренди землі від 01.03.2011 у розмірі 57683,88 грн.,
- дострокове розірвання договору оренди землі №141410004000015 від 01.03.2011, укладеного між Святогірською міською радою та ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест”,
- зобов'язання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” повернути Святогірській міській раді земельну ділянку вартістю 109315044,00 грн. загальною площею 1,1236 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1697, розташовану у м. Святогірську Донецької обл., по вул. Островського, буд. 9.
На підтвердження сплати судового збору до позовної заяви додано платіжне доручення № 492 від 17.03.2020 на суму 6306,00 грн.
30.03.2020 господарським судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви -протягом п'яти днів з дня вручення вказаної ухвали шляхом надання до суду документів, які підтверджують доплату судового збору в розмірі 731496,00 грн.
Однак відповідної доплати позивачем не було здійснено.
Ухвалою господарського суду від 28.04.2020 позовну заяву повернуто керівнику Слов'янської місцевої прокуратури.
Суд першої інстанції з посиланням на п. 2 ст. 163 ГПК України та на висновки Верховного Суду зазначив, що вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку є вимогою майнового характеру, отже, судовий збір за такою вимогою сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру; твердження керівника Слов'янської місцевої прокуратури про залежність характеру вимоги про повернення земельної ділянки від договірного або позадоговірного характеру правовідносин місцевий господарський суд визнав такими, що не ґрунтуються на точному змісті правових норм та суперечать принципу правової визначеності.
Керівник Слов'янської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт зазначає, що вимога суду про доплату судового збору в розмірі 731496,00 грн. є необґрунтованою, оскільки суд має виходити з суті майнових відносин, а позовна вимога є майновою вимогою у разі, коли має наслідком зміну складу майна відповідача чи зміну його майнових прав, тоді як спірна земельна ділянка не вибувала з комунальної власності і повернення землі не створює для органу місцевого самоврядування змін його майнового стану та прав; у разі задоволення позовних вимог земля підлягає поверненню в той же спосіб, як і була передана - шляхом підписання акту приймання-передачі; вимога про повернення земельної ділянки є похідною від закінчення договору оренди землі та свідчить про існування між сторонами договірних правовідносин. В обґрунтування вказаних тверджень апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №915/742/17.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2020 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою та призначено розгляд справи на 09.07.2020, про що повідомлено учасників справи. Встановлено строк до 02.07.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для надання заяв, клопотань тощо.
03.07.2020 Святогірська міська рада звернулася з клопотанням (вх.№6344), в якому зазначає, що повністю підтримує доводи апелянта, просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора, а також просить суд розглянути справу без участі представника Святогірської міської ради.
У судовому засіданні 09.07.2020, в якому був присутній представник прокуратури, оголошено перерву до 30.07.2020.
28.07.2020 Святогірська міська рада звернулася з клопотанням (вх.№7076), в якому зазначає, що повністю підтримує доводи апелянта, просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора, а також просить суд розглянути справу без участі представника Святогірської міської ради.
У судове засідання 30.07.2020 з'явився представник прокуратури, який підтримав викладену ним письмово правову позицію.
В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутній в судовому засіданні представник прокуратури погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника прокуратури, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Керівник Слов'янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Святогірської міської ради звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” про:
- стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1414170500:01:001:1697 за договором оренди землі від 01.03.2011 у розмірі 57683,88 грн.,
- дострокове розірвання договору оренди землі №141410004000015 від 01.03.2011, укладеного між Святогірською міською радою та ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест”,
- зобов'язання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” повернути Святогірській міській раді земельну ділянку вартістю 109315044,00 грн. загальною площею 1,1236 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1697, розташовану у м. Святогірську Донецької обл., по вул. Островського, буд. 9.
У позовній заяві (а.с.1) прокурором визначено ціну позову в розмірі 109372727,88 грн., що складається з суми заборгованості за користування земельною ділянкою та вартості вказаної земельної ділянки (57683,88 грн. + 109315044 грн.).
На підтвердження сплати судового збору до позовної заяви додано платіжне доручення № 492 від 17.03.2020 на суму 6306,00 грн.
30.03.2020 господарським судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви -протягом п'яти днів з дня вручення вказаної ухвали шляхом надання до суду документів, які підтверджують доплату судового збору в розмірі 731496,00 грн.
У вказаній ухвалі місцевий господарський суд із посиланням на висновки, викладені Верховним Судом в ухвалі від 15.04.2019 у справі № 918/484/18, в ухвалі від 04.03.2019 у справі №923/441/18, у постанові від 21.10.2019 у справі №910/2431/19, в ухвалі від 12.12.2019 у справі № 908/31/19, зазначив, що в розумінні ст.181, ч.1 ст.190 ЦК України позовна вимога про повернення земельної ділянки є майновою вимогою, та судовий збір з такої вимоги визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Отже, розмір судового збору за вимогу майнового характеру про стягнення заборгованості у розмірі 57683,88 грн. складає 2102,00 грн., оскільки 1,5% ціни позову в цій частині складає 865,26 грн., що є менше, ніж 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; розмір судового збору за вимогу немайнового характеру про розірвання договору складає 2102,00 грн., що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; розмір судового збору за вимогу майнового характеру про повернення земельної ділянки складає 735700,00 грн., оскільки 1,5% від вартості земельної ділянки згідно висновку про ринкову вартість земельної ділянки станом на 27.12.2019 - 109315044 грн., складає 1639725,66 грн., що є більше, ніж 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застосувавши приписи ч. 3 ст. 6 Закону України “Про судовий збір”, місцевий господарський суд зазначив, що розмір судового збору, який має бути сплачено за подання даного позову, складає 737802,00 грн. (за вимоги майнового характеру - 735700 грн. (з урахуванням того, що 1,5% від загальної ціни позову в цій частині - 109372727,88 грн. складає 1640590,92 грн., що є більше, ніж 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) + за вимогу немайнового характеру - 2102,00 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб)).
За таких обставин, враховуючи, що прокурором надано докази сплати судового збору лише на суму 6306,00 грн. (тобто за три вимоги немайнового характеру), місцевий господарський суд зазначив, що доплаті підлягає 731496,00 грн. судового збору (737802,00 - 6306,00) і що докази на підтвердження здійснення такої доплати мають бути надані суду протягом п'яти днів з дня вручення заявнику ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалу суду від 30.03.2020 про залишення позовної заяви без руху керівник Слов'янської місцевої прокуратури отримав 07.04.2020 (а.с.103).
Проте доказів доплати 731496,00 грн. судового збору у визначений судом строк заявником позову надано не було.
Натомість керівник Слов'янської місцевої прокуратури 17.04.2020 направив до суду лист (отриманий судом 23.04.2020), в якому заперечує проти викладених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху висновків щодо майнового характеру вимоги про повернення земельної ділянки та зазначає, що у даній справі вимога про повернення спірної земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі від 01.03.2011 та свідчить про існування між сторонами саме договірних правовідносин, з огляду на що судовий збір за подання позову сплачено правильно у розмірі 2102,00 грн. як за вимогу немайнового характеру. Керівник Слов'янської місцевої прокуратури посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №915/742/17.
Отже, недоліку, вказаного в ухвалі суду від 30.03.2020, не було усунуто заявником, оскільки останній не вважав, що судовий збір підлягає доплаті - про що повідомив суд вищевказаним листом, у якому виклав свої заперечення.
Ухвалою господарського суду від 28.04.2020 позовну заяву повернуто керівнику Слов'янської місцевої прокуратури (з наведених вище підстав).
Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України, колегія суддів погоджується з ними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок і розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір". Відповідно до ч.1 ст.4 вказаного закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
За приписами п.3 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) віднесено земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з ч.1 ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Таким чином, позовні вимоги про повернення земельної ділянки у розумінні змісту даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.
Пунктом 2 ч.1 ст.163 ГПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.10.2019 у справі № 910/2431/19, в ухвалі від 15.04.2019 у справі № 918/484/18 (на яку посилається Верховний Суд у вказаній постанові від 21.10.2019) тощо.
Представники прокуратури у наданих суду апеляційної інстанції усних поясненнях у судових засіданнях посилалися на ухвали Верховного Суду: від 20.02.2019 у справі №906/506/18 (предмет позову - про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним попереднього договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку), від 23.12.2019 у справі №922/865/19 (предмет позову - про звільнення та повернення власнику земельної ділянки), від 30.01.2020 у справі №909/1254/14 (предмет позову - про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, договору суборенди земельної ділянки, приведення земельної ділянки у попередній стан та її повернення), з яких вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки визнавалася судом касаційної інстанції немайновою.
Згідно з правовою позицією прокурора, правовідносини в даній справі №905/561/20 є аналогічними до правовідносин саме у вищевказаних справах №906/506/18, №922/865/19, №909/1254/14, а не у тих справах, на судові рішення Верховного Суду в яких послався місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі, оскільки, зокрема, у справі № 910/2431/19 позовні вимоги - про припинення робіт та повернення земельної ділянки - не випливають з договірних правовідносин.
За твердженням апелянта, позовна вимога є майновою вимогою у разі, коли має наслідком зміну складу майна відповідача чи зміну його майнових прав, тоді як спірна земельна ділянка не вибувала з комунальної власності і повернення землі не створює для органу місцевого самоврядування змін його майнового стану та прав; у разі задоволення позовних вимог земля підлягає поверненню в той же спосіб, як і була передана - шляхом підписання акту приймання-передачі; вимога про повернення земельної ділянки є похідною від закінчення договору оренди землі та свідчить про існування між сторонами договірних правовідносин.
Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає, що, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, в ухвалах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №915/1818/18 (предмет позову - визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку), від 25.05.2020 у справі №922/3742/19 (предмет позову - визнання недійсними договорів оренди землі та додаткових угод до них, скасування записів державної реєстрації щодо земельних ділянок та повернення земельних ділянок вартістю 6979241,49 грн.) зазначено про майновий характер вимоги про повернення земельних ділянок.
Тому посилання прокурора на раніше прийняті ухвали Верховного Суду в подібних правовідносинах (так само, як і на постанову Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №915/742/17) не можуть бути визнані переконливими аргументами.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак судові рішення 2019 - 2020 років, на які посилається прокурор, є не постановами, а ухвалами, і, як вбачається з їх змісту, вони не містять висновків щодо застосування норм права.
Натомість, постанова Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 910/2431/19 містить узагальнюючий, не пов'язаний із конкретними обставинами спору, висновок про те, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Стосовно критеріїв визначення, чи є певний спір майновим або немайновим, колегія суддів зазначає, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 16.03.2020 у справі №910/16651/19, з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, якою в постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 зазначено, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (п.8.12 постанови).
Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №922/3655/16).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.04.2018 у справі № 363/1741/16-ц, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України).
Як було встановлено вище, прокурором заявлено позовну вимогу про зобов'язання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” повернути Святогірській міській раді земельну ділянку вартістю 109315044,00 грн. загальною площею 1,1236 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1697, розташовану у м. Святогірську Донецької обл., по вул. Островського, буд. 9.
Отже, заявником позову визначено вартісне, грошове вираження матеріально-правової вимоги про повернення земельної ділянки, при цьому предмет спору пов'язаний із орендними правовідносинами, тобто з володінням та використанням майна.
На думку колегії суддів, відповідне свідчить про майновий характер вказаної вимоги
При цьому та обставина, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від немайнової вимоги про розірвання договору (на що посилається прокурор), на думку колегії суддів, не змінює майнового характеру спірної вимоги, враховуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду.
В ході апеляційного провадження заявником скарги не наведено посилань на жодні норми чинного законодавства або ж висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, з яких би вбачалося, що визначення характеру спору, пов'язаного з поверненням майна після розірвання договору оренди, (майновий або немайновий) здійснюється в залежності від того, чи зміниться внаслідок задоволення позову склад майна відповідача або його майнові права, від договірного або позадоговірного характеру правовідносин, від тієї обставини, чи є вимога про повернення майна основною або ж похідною тощо.
Вищезазначеним аргументам, що були наведені керівником Слов'янської місцевої прокуратури в листі, отриманому судом 23.04.2020, місцевий господарський суд надав належну оцінку в оскаржуваній ухвалі, зазначивши, що посилання керівника Слов'янської місцевої прокуратури на залежність характеру вимоги про повернення земельної ділянки від договірного або позадоговірного характеру правовідносин, не ґрунтуються на точному змісті правових норм та суперечать принципу правової визначеності.
Отже, в ході даного апеляційного провадження заявником скарги не спростовано висновку місцевого господарського суду про майновий характер вимоги щодо зобов'язання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Донконсалтінвест” повернути Святогірській міській раді земельну ділянку вартістю 109315044,00 грн.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано, з дотриманням приписів Закону України "Про судовий збір", ст.174 ГПК України, з посиланням на правову позицію Верховного Суду щодо правил визначення характеру спору, повернув позовну заяву в даній справі керівнику Слов'янської місцевої прокуратури.
За результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,
Апеляційну скаргу керівника Слов'янської місцевої прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 28.04.2020 у справі №905/561/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 31.07.2020
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна