ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
30 липня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1944/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Федорончук Д.О.
за участю представників сторін:
від позивача - Халіков Р.Т., наказ № 9, дата видачі: 25.09.19;
від відповідача - Андрієвська А.О., довіреність № б/н, дата видачі: 10.07.20.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020, повний текст якого складено та підписано 17.01.2020
по справі № 915/1944/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач”
до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва
про стягнення заборгованості у сумі 528 706,51 грн.
головуючий суддя - Ржепецький В.О.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 30.07.2020 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У вересні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” (далі - ТОВ “Газпромпостач”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (далі - КЕВ, Відділ) про стягнення грошових коштів в сумі 528 706,51 грн., з яких: 131 587,06 грн. - пеня; 11 103,82 грн. - 3% річних, 14 846,70 грн. - втрати від інфляції, 371 168,93 грн. - збитки.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу № 112-2018г від 01.11.2018 в частині своєчасної сплати вартості поставленого позивачем газу.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 (суддя Ржепецький В.О.) позов задоволено. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газпромпостач: 131 587,06 грн. пені, 11 103,82 грн. 3% річних, 14 846,70 грн. втрати від інфляції, 371 168,93 грн. збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, 7 930,60 грн. судового збору.
Судове рішення мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, КЕВ звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 у справі №915/1944/19 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Так, скаржник вказав, що згідно Акту звірки взаєморозрахунків, що підписаний між сторонами станом на 01.01.2019 КЕВ м. Миколаїв перерахував ТОВ «Газпромпостач» за Договором №112-2018г на постачання природного газу від 01.11.2018 року суму у розмірі 8 190 000 грн., виконавши своє грошове зобов'язання, передбачене п. 3.6. Договору. З акту приймання-передачі природного газу КЕВ м. Миколаїв на суму 8 190 000 грн. в обсязі 650 тис.куб.м. ТОВ “Газпромпостач” також виконав.
Посилаючись на ч.1 ст.202 та ч.1 ст.203 ГК України та умови п.10.1 Договору та дані акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2018 року, скаржник вважає, договір №112-2018г на постачання природного газу від 01.11.2018 на дату 21.12.2018 припинив своє існування, внаслідок виконання сторонами зобов'язань.
Проте, враховуючи факт поставки ТОВ “Газпромпостач” в грудні 2018 року КЕВ м. Миколаєва природного газу в обсязі 400,125 тис.куб.м., що не передбачено ні умовами договору №112-2018г, ні заявкою на поставку природного газу від 12.12.2019 року виникла необхідність щодо відшкодування вартості 78,739 тис.куб.м. фактично поставленого природного газу, що необумовлена умовами договору.
Отже, скаржник вважає, що зобов'язання щодо оплати обсягу поставленого газу, що не передбачений умовами договору, є позадоговірним зобов'язанням, а тому Господарський суд Миколаївської області дійшов невірного висновку щодо факту наявності у КЕВ грошового зобов'язання перед ТОВ “Газпромпостач” за постачання газу.
Також відповідач зазначив, що Відділ, як бюджетна установа Міністерства оборони України, не може в порушення бюджетного законодавства витрачати кошти Державного бюджету України, які не були зареєстровані у встановленому законом порядку як бюджетні фінансові зобов'язання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У судовому засіданні 30.07.2020 в режимі відеоконференції представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення господарського суду скасувати.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.11.2018 між ТОВ “Газпромпостач” (постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (споживач) було укладено Договір № 112-2018г на постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2018 році за ДК 021:2015 - 09120000-6 - газове паливо (природний газ) (далі за текстом - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.11.2018 року до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).
07.11.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 (далі - Угода), якою змінено обсяги постачання газу та ціна за газ і яка згідно з п. 5 Угоди є невід'ємною частиною договору № 112/2018г постачання природного газу.
Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції Угоди) річний плановий обсяг постачання газу - 611,385334073133 тис. куб.м. при такому розрахунку:
- при обсязі природного газу у кількості 10 тис.куб.м. за тарифом 12600,00 грн, за 1000,0 м3 - 126 000,00 грн. в т.ч. ПДВ;
- при обсязі природного газу у кількості 601,385334073133 тис.куб.м. за тарифом 13 409,04 грн. за 1000 м3 - 8 064 000,00 грн.
Згідно з п. 1.2 Договору (в редакції Угоди) планові обсяги постачання газу по місяцях:
- листопад - 290,000 тис.куб м.;
- грудень - 321,385334073133 тис.куб.м,
всього - 611,385334073133 тис.куб.м.
Дані обсяги є плановими та можуть зменшуватися або збільшуватися. Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Договірні зобов'язання за цим Договором виникають в обсягах та сумі залежно від реального фінансування на відповідну мету.
В залежності від реального фінансування споживача сторони мають право протягом місяця постачання складати проміжні акти прийому-передачі, які є підставами для розрахунків. При цьому право власності на газ переходить від постачальника до споживача відповідно до п. 2.7. Договору.
Згідно з п. 2.6 Договору за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
У п. 2.7 Договору сторони погодили, що на підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в останній день місяця постачання газу на підставі підписаного уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі природного газу.
Пунктом 2.8 Договору передбачено, що споживач протягом п'яти робочих днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 3.2 Договору (в редакції Угоди) ціна за 1000 (одну тисячу) кубічних метрів газу, без врахування вартості транспортування природного газу по території України у період з 01 листопада 2018 року та до досягнення обсягу споживання споживачем природного газу за договором № 112-2018г у розмірі 10,000 тис.куб.м складає 10500,00 грн., крім того ПДВ - 2100,00 грн. Разом 12600,00 грн. (дванадцять тисяч шістсот грн. 00 коп.).
Після досягнення споживачем обсягу споживання природного газу за договором № 112-2018г у розмірі 10,000 тис.куб.м., ціна за 1000 куб.м. газу, без врахування вартості транспортування природного газу по території України, складає 11174,20 грн., крім того ПДВ - 2234,84 грн. Разом 13409,04 грн. (тринадцять тисяч чотириста дев'ять грн. 04 коп.).
За умовами п. 4.2 Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів з рахунку Державної казначейської служби України на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: оплата за фактично використаний обсяг спожитого газу природного здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу на підставі рахунку та акта приймання-передачі газу.
Згідно з п. 4.2.1 Договору датою оплати (здійснення розрахунку) є дата перерахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п. 5.1.1 Договору постачальник має право отримувати від споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів ІІІ, ІV Договору.
Пунктом 5.4.2 Договору встановлено обов'язок споживача оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених Договором.
Відповідно до п. 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.
Відповідно до п. 6.2.1 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 6.2.3 Договору якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою
В = (Vф-Vп) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично доставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Відповідно до п. 6.2.4 Договору відшкодування збитків споживачем постачальнику не здійснюється, якщо фактичний обсяг споживання в розрахунковому періоді відрізняється від підтвердженого обсягу природного газу не більше ніж на ±5 %.
Відповідно до п. 9.2 Договору сторони домовились, що строк позовної давності, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, компенсацій встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання газу з 01.11.2018 року до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення.
Пунктом 6 Угоди встановлено, що ця додаткова угода набирає законної сили з моменту її підписання та скріплення печатками сторін та на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України поширюються на відносини, що склалися з 01 листопада 2018 р.
Договір та додаткова угода №1 підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
На виконання умов Договору (з урахуванням положень Угоди) постачальник передав, а споживач прийняв у грудні 2018 року природний газ на загальну суму 5365293,54 грн. загальним обсягом 400,125 тис. куб.м., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2018.
Акт підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.
Однак, відповідачем частково проведено оплату за спожитий природний газ в загальній сумі 4622958,74 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між Товариством та Відділом, відповідно до якого станом на 01.01.2019 заборгованість відповідача перед позивачем складає 742334,80 грн. (5365293,54 грн. - 4622958,74 грн.).
Вказана заборгованість залишилась несплаченою, у зв'язку з чим ТОВ «Газпромпостач» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до КЕВ м. Миколаїв про стягнення заборгованості в розмірі 742 334,80 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2019 року у справі №915/226/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 року, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 742334,80 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За положеннями ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно із приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з умов Договору №112-2018г, п.4.2 сторони обумовили, що оплата за фактично використаний обсяг спожитого газу природного здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу на підставі рахунку та акта приймання-передачі газу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2.1 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Позивачем на суму заборгованості 742 334,80 грн. нараховано відповідачу пеню за період з 16.01.2019 року по 16.07.2019 року, розмір якої склав 131 587,06 грн.
Судом першої інстанції встановлено вірність розрахунку позивача, який здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та в межах шестимісячного строку. Період нарахування визначено позивачем вірно, в зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення пені в сумі 131 587,06 грн
Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказані розрахунки, вважає їх арифметично вірними та погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення суми пені у вказаній сумі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Враховуючи порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором № 112-2018г, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачеві 3% річних та інфляційні витрати.
Судом першої інстанції визнано вірність розрахунків позивача, з огляду на правильність визначених позивачем періодів виникнення у відповідача заборгованості, в зв'язку з чим, судом першої інстанції задоволено вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 11 103,82 грн. та інфляційних втрат у сумі 14 846,70 грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказані розрахунки, вважає їх арифметично вірними та погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у вказаних сумах.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 371 168,93 грн. збитків, передбачених п.п. 6.2.3. Договору №112-2018г від 01.11.2018 року.
Відповідно до п. 6.2.3 Договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою
В = (Vф - Vn)х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
Vn - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Відповідно до 6.2.4 Договору відшкодування збитків споживачем постачальнику не здійснюється, якщо фактичний обсяг споживання в розрахунковому періоді відрізняється від підтвердженого обсягу природного газу не більше ніж на +- 5%.
Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) річний плановий обсяг постачання газу складає 611,385334073133 тис.куб.м.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору передано природного газу:
- в листопаді 2018 року - 266,621 тис.куб.м, що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 30.11.2018 року (а.с. 29);
- в грудні 2018 року - 400,125 тис.куб.м, що підтверджується актом приймання передачі природного газу від 31.12.2018 року (а.с. 30).
Таким чином, підтвердженим обсягом природного газу на грудень 2018 року є обсяг природного газу в розмірі 344,764334073133 (тис.куб.м) = 611,385334073133 -266,621.
Отже, фактичний обсяг перевищення спожитого природного газу відповідачем у грудні 2018 року за договором №112-2018г від 01.11.2018 року складає 55,361 (тис.куб.м) = 400,125-344,764.
В той же час, у відсотковому відношення, обсяг перевищення спожитого природного газу відповідачем у грудні 2018 року за договором №112-2018г від 01.11.2018 року складає 16,06% = 55,361/344,764 х 100%.
Таким чином, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, що відповідно до умов п. 6.2.3 та п. 6.2.4 Договору, в зв'язку з тим, що фактичний обсяг споживання природного газу в розрахунковому періоді відрізняється від підтвердженого обсягу природного газу більше ніж на 5%, позивач має право на відшкодування збитків від відповідача, які вираховуються за формулою, передбаченою п. 6.2.3 Договору: (400,125 тис.куб.м - 344,764 тис.куб.м) х 13409,04 грн./тис.куб.м х 0,5 = 371 168,93 грн.
Щодо доводів скаржника про обсяги поставки газу, слід зазначити наступне.
Апелянт зазначає, що зафіксований (фактичний) обсяг поставки газу в грудні 2018 року за Договором №112-2018г в обсязі 400,125 тис.куб.м є більшим, ніж встановлено п.2 Додаткової угоди №1 до Договору №112-2018г.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2019 року у справі №915/226/19 встановлено, що обсяг спожитого відповідачем газу в грудні 2018 року становить 400,125 куб.м., що підтверджується належним чином складеним, підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2018, який є підтвердженням отримання відповідачем товару та документом первинного бухгалтерського обліку, а також не заперечується самим відповідачем.
При цьому, природний газ було поставлено Товариством в грудні 2018 року, тобто під час дії Договору, та в самому акті зазначено, що газ передано саме відповідно до договору №112-2018г від 01.11.2018.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, посилання скаржника на те, що 78,735 тис.куб.м природного газу поставлено поза межами договору не приймаються колегією суддів до уваги.
Щодо посилань скаржника на те, що КЕВ м. Миколаєва, як бюджетна установа Міністерства оборони України, не може в порушення бюджетного законодавства витрачати кошти Державного бюджету України, які не були зареєстровані у встановленому законом порядку як бюджетні фінансові зобов'язання, слід вказати наступне.
За приписами ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
В силу ст.218 Господарського кодексу України Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, неможливість виконання грошового зобов'язання, зумовлена відсутністю у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання за Договором.
Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань, чи що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, чи що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту апеляційної скарги КЕВ м. Миколаїв, останнім фактично не оскаржуються позовні вимоги позивача, задоволенні рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 у справі №915/1944/19, натомість апелянт фактично викладає свої міркування та незгоду стосовно обставин, які були предметом судового розгляду у справі №915/226,19, і яким вже надана правова оцінка.
Суд апеляційної інстанції, звертає увагу, що наявність у скаржника заборгованості у розмірі 742 334,80 грн в межах Договору №112-2018г від 01.11.2018 на постачання природного газу встановлено рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2019 року у справі №915/226/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 року, і з врахуванням ст. 75 ГПК України повторному доказуванню не підлягає.
За таких обставин, аргументи скаржника суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняте рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 у справі №915/1944/19.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020р. у справі №915/1944/19 без змін.
Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови
складено „31” липня 2020 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Я.Ф. Савицький