ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 липня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2739/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Гайдук В.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Островерхов Д.В. (довіреність від 11.09.2019);
від відповідача: Сидоров О.В. (довіреність від 02.01.2020);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2019, ухвалене суддею Невінгловською Ю.М., у м. Одеса, повний текст якого складено 16.12.2019
у справі №916/2739/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО»
до відповідача: Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»
про: стягнення 6 613 124,52 грн, -
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» (далі - ТОВ «ЕНТЕХЕКО») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський морський торговельний порт»), про стягнення основного боргу в сумі 6 461 760,00 грн, пені в сумі 128 659,84 грн та 3 % річних в сумі 22 704,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю від 03.12.2018 №КД-21051 щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, пов'язаних з програмним забезпеченням, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість, а також виникли підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, що визначено п. 8.3 договору та застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.12.2019, з урахуванням ухвали цього ж суду від 23.04.2020 про виправлення описки, позов задоволено частково: з ДП «Одеський морський торговельний порт» на користь ТОВ «ЕНТЕХЕКО» стягнуто 6 461 760,00 грн основного боргу, 3 % річних в сумі 22 704,68 грн, пеню в сумі 128 128,74 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 99 188,93 грн.; у решті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору №КД-21051 від 03.12.2018, а саме не здійснив у встановлений договором строк сплату вартості фактично наданих послуг по Етапах ІІІ та ІV у розмірі 6 461 760,00 грн та не надав доказів сплати грошових коштів у зазначеній сумі, проте при обчисленні суми пені позивачем допущено помилки. За розрахунком місцевого господарського суду, сума пені склала 128 128,74 грн.
Не погодившись з означеним рішенням суду, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2019 у справі №916/2739/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення у вказаній справі, яким у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, зокрема, безпідставне відхилення клопотання про відкладення розгляду справи по суті та доводів стосовно відкладальних обставин Договору, як підстави для звільнення від відповідальності.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2019 залишено без змін.
У своєму рішенні суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та окремо зазначив, що 25.02.2020 від Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №916/2739/19 до розгляду Господарським судом Одеської області справи №916/3574/19 за позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» про визнання недійсними додаткових угод від 29.12.2018 № 1 та від 26.04.2019 № 2 до договору про закупівлю від 03.12.2018 № КД-21051. Але апеляційний господарський суд відмовив у задоволені вищевказаного клопотання, через те, що предмети позовних вимог у справах №916/3574/19 та №916/2739/19 не пов'язані.
Також, Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» подана заява про поновлення процесуального строку на звернення з клопотанням про призначення експертизи та заявлено відповідне клопотання. Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявник, звернувшись до суду апеляційної інстанції з відповідною заявою, поважності причин пропуску цього строку не обґрунтував, з огляду на що, дійшов висновку про відмову у поновленні строку на подання клопотання про призначення експертизи.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2739/19 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 у справі №916/2739/19 скасовано, справу №916/2739/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у справі №916/2739/19 та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначав, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання відповідача, обмежившись посиланням на те, що предмети позовних вимог у справах №916/3574/19 та №916/2739/19 не пов'язані, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі в порядку статті 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надав належної правової оцінки умовам договору про закупівлю від 03.12.2018 №КД-21051, належним чином не дослідив зміст заявлених позовних вимог у цій справі з урахуванням строку нарахування штрафних санкцій ДП «Одеський морський торговельний порт» та зміст позовних вимог, заявлених у справі №916/3574/19, з огляду на те, що предметом позову у зазначеній справі є вимога про визнання недійсними додаткових угод, якими змінено таку істотну умову договору як строк виконання зобов'язання, а також вимога про стягнення штрафних санкцій. При цьому судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому, чи вплине можливе визнання судом недійсними додаткових угод до договору у справі №916/3574/19 на період нарахування штрафних санкцій у справі №916/2739/19, яка розглядається. При новому розгляді справи, крім зазначеного, суду апеляційної інстанції необхідно дослідити та надати належну правову оцінку доводам та доказам відповідача щодо відсутності підстав для його відповідальності за неналежне виконання зобов'язань з огляду на умови договору загалом та закріплені, зокрема, у пунктах 4.5, 6.2.2, 6.4.2, 8.1, положення статті 212 ЦК та постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 № 899 «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку» щодо обставин затвердження/незатвердження річних фінансових планів на здійснення витрат на капітальні інвестиції.
У відповідності до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.06.2020 для розгляду вказаної справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 справу №916/2739/19 прийнято до провадження у вищезазначеному складі суду, розгляд справи призначено на 13.07.2020.
10.07.2020 від апелянта надійшла низка клопотань, у тому числі, клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі у порядку статті 227 Господарського процесуального кодексу України (вих. №2084/20) та клопотання про призначення експертизи у справі у порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України (вих. №2085/20), зміст яких містить посилання на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.02.2020 у справі №916/2739/19, але за вимогами, останні є подібними до клопотань поданих Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» 25.02.2020 за вх. №б79/20 та вх. №899/20 відповідно.
З урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.02.2020 у справі №916/2739/19 представником позивача подані додаткові пояснення (вих. №1932/20/Д2) та заперечення на клопотання про призначення експертизи (вих. №1932/20/Д1), в яких останній зазначає наступне:
- п.4.5 договору №КД-21051 від 03.12.2018 не передбачає, що надання послуг та, відповідно, оплата за надані послуги, здійснюється тільки за умови наявності відповідних видатків у затвердженому в установленому порядку фінансовому плані замовника на відповідний рік, отже п.4.5 не обумовлює відтермінування сплати відповідачем прийнятих послуг, отже позиція Відповідача щодо визначення п.4.5 договору як відкладальної обставини є неправильною;
- згідно з п.6.2.2 договору №КД-21051 від 03.12.2018 замовник не скористався ні до початку надання послуг, ні в процесі їх виконання, правом на зменшення обсягу закупівлі та ціни цього договору залежно від реального фінансування видатків;
- здійснення розрахунків з погашення заборгованості за наданими послугами відповідно до бухгалтерського обліку не є витратами, а тому, не підпадають під дію положень постанови КМУ №899 від 03.10.2012;
- виходячи зі змісту договору №КД-21051 від 03.12.2018, саме на відповідача покладений обов'язок оплатити надані позивачем за умовами Договору послуги і цей обов'язок не поставлений в залежність від будь-яких обставин, в тому числі і від затвердження Кабінетом Міністрів України фінансових планів відповідача;
- відповідно до умов п.9.4 договору №КД-21051 від 03.12.2018 відповідач не повідомляв будь-яким чином Позивача про настання обставин, що ускладнюють, або унеможливлюють виконання ним своїх зобов'язань за договором, а отже це позбавляє Сторону права посилатися на будь-яку вищезазначену обставину, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим Договором. Таким чином, Відповідач вважається боржником після прийняття наданих послуг за договором №КД-21051 від 03.12.2018 та підписання відповідних актів здачі-прийняття наданих послуг за ІІІ та ІV етапами Календарного плану та невиконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати в строки встановлені договором;
- відсутність необхідних коштів у відповідача не вважається ані випадком, ані непереборною силою;
- розгляд та вирішення справи за позовом про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №КД-21051 від 03.12.2018 ніяким чином не вплине на розгляд та вирішення справи за позовом про стягнення заборгованості за наданими послугами, оскільки вказані додаткові угоди ніяким чином не стосувались зобов'язань відповідача з оплати наданих послуг. До того ж, вказані додаткові угоди були досліджені судом, а відповідач в ході розгляду справи не заявляв жодних вимог, клопотань, заперечень стосовно цих додаткових угод;
- розгляд вимог відповідача про стягнення штрафних санкцій у справі №916/3574/19 ні яким чином не може вплинути ані на подані та оцінені докази у цій справі, ані на період нарахування штрафних санкцій позивачем у цій справі;
- вказав на недобросовісність дії відповідача щодо пред'явлення позову про визнання недійсними таких додаткових угод, про стягнення штрафних санкцій, та прохання зупинити провадження у зв'язку з розглядом справи №916/3574/19, який попередньо уклав договір №КД-21051 від 03.12.2018, додаткові угоди до нього, в яких пролонгував строк надання послуг, в тому числі сам ініціюючи таку зміну, прийняв надані послуги без будь-яких претензій та зауважень, повернув забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання позивачем Договору в повному обсязі, заперечував в процесі розгляду справи №916/2739/19 в суді лише тим, що не може сплатити за надані послуги у зв'язку з відсутністю затвердженого фінансового плану;
- твердження відповідача про те, що прийняття послуг зі сторони замовника, було здійснено з порушенням умов Договору та норм чинного законодавства, не уповноваженими на те посадовими особами, шляхом зловживання службовим становищем, не підтверджується жодними доказами і спростовується діями самого відповідача.
В судовому засіданні 13.07.2020 по справі №916/2739/19 за правилами ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.07.2020.
Представники сторін в судове засідання 27.07.2020 з'явились, надали усні пояснення, підтримали зміст доводів та заперечень, які викладені письмово.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При повторному розгляді справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.12.2016 між Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» (виконавець) укладено договір про закупівлю №КД-21051 (договір), згідно з п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовникові послуги, пов'язані з програмним забезпеченням, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідно до п.1.4 договору обсяг закупівлі за договором може бути зменшено в залежності від реального фінансування видатків замовника, про що укладається додаткова угода.
Згідно з п.2.1 договору виконавець повинен надати замовнику послуги, якість та об'єм яких відповідає умовам, висунутим замовником та узгодженим з виконавцем, що визначено у Загальних технічних вимогах (додаток №1), які є невід'ємною частиною цього договору.
У п.3.1 договору сторони узгодили, що ціна на послуги встановлюються в національній валюті України та визначається окремо по кожному етапу надання послуг.
Так, відповідно до п.3.2 договору ціною договору є загальна вартість послуг за даним договором, яка визначена у додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору та становить 16 154 400,00 грн, у тому числі ПДА 20% - 2 692 400,00 грн.
Відповідно до встановленого розділом 4 договору порядку розрахунків:
авансування за договором здійснюється поетапно (п.4.1 договору);
замовник сплачує повну вартість за перший етап виконавцю протягом п'яти банківських днів після підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг за першим етапом на підставі виставленого рахунку від вартості послуг за виконаним етапом (п.4.2 договору);
оплата за кожний наступний виконаний етап надання послуг сплачується виконавцю протягом п'яти банківських днів за умови підписання акту здачі-приймання наданих послуг за кожний етап, на підставі виставленого рахунку від вартості послуг, зазначених у додатку 2 (п.4.3 договору);
фінансування видатків за договором здійснюється за умовами наявності затвердженого фінансового плану та в межах суми видатків, передбачених таким фінансовим планом (п.4.5 договору).
Розділом 5 договору сторонами узгоджено строк, обсяг та місце надання послуг:
строк надання послуг - до 31.12.2018 (п.5.1 договору);
послуга за договором надається поетапно, строки надання послуг за етапами визначені у Календарному плані (додаток №3), що є невід'ємною частиною цього договору (п.5.2 договору);
За змістом п.5.4 договору строк надання послуг може переглядатися у разі: виникнення обставин непереборної сили (п.п.5.4.1); призупинення надання послуг не з вини виконавця або з інших обґрунтованих обставин (п.п.5.4.2).
Рішення про перегляд строків надання послуг оформляється додатковою угодою та внесенням відповідних змін у додатки до договору (п.5.5 договору).
Згідно з п.п.6.1.1 замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги, а згідно з п.6.2.2 замовник має право зменшувати обсяг закупівлі та ціну цього договору залежно від реального фінансування видатків.
Відповідно до п.п.6.4.1 та п.п.6.4.2 договору виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги та на дострокове надання послуг за письмовим погодженням Замовника.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що приймання результатів наданих виконавцем послуг за етапами здійснюється уповноваженими представниками сторін (зі складу робочої групи, створеної відповідно до положень Загальних технічних вимог) впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від виконавця оформленого акту. Оцінка та висновки про відповідність (невідповідність) наданих послуг вимогам Загальних технічних вимог та Календарного плану надання послуг (додаток №1 та додаток №3 до цього договору) завершується складанням Протоколу з висновками про відповідність (невідповідність) наданих послуг. Також у Протоколі зазначається перелік необхідних доопрацювань і строками їх виконання, у разі виявлення невідповідностей наданих послуг вимогам Загальних технічних вимог та Календарному плану наданих послуг (додаток №1 та додаток №3 до цього договору).
Документом, що підтверджує надання послуг за виконаним етапом Календарного плану є акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується представниками обох сторін (п.7.4 договору).
Згідно з п.7.5 та п.7.6 договору замовник протягом 10 календарних днів із дня отримання від виконавця акту здачі-приймання наданих послуг зобов'язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання та приймання послуг. Мотивована відмова подається виконавцеві у випадку, якщо надані послуги не відповідають умовам цього договору (в межах встановленого обсягу надаваних послуг, визначених Загальними технічними вимогами та Календарним планом надання послуг до цього договору). Мотивована відмова має бути представлена замовником виконавцеві письмово разом з Протоколом, складеним представниками сторін відповідно до положень п.7.3 цього договору. Виконавець у свою чергу, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від замовника таких письмової мотивованої відмови та протоколу має або визнати їх або відхилити, про що повідомити замовника письмово.
У відповідності до п.8.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором виконавець і замовник несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 8.3 договору передбачено, що замовник несе відповідальність за своєчасність оплати наданих виконавцем послуг за даним договором. У разі порушення замовником умов платежів, зазначених у розділі 4 цього договору, замовник сплачує виконавцеві пеню за прострочення оплати в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п.9.1 договору жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за несвоєчасність або неможливість виконання своїх зобов'язань внаслідок дії непереборної сили у тій мірі, у якій таке прострочення або невиконання не можуть бути віднесені за рахунок вини або недогляду сторони, яка посилається на несвоєчасність або неможливість виконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з обставинами непереборної сили.
У п.9.2 договору сторони погодили, що використане у п.9.1 поняття непереборної сили означає випадки, які не піддаються розумному контролю сторони, яка проголошує форс-мажорні обставини, в тому числі, але не обмежуючись цими, такі події, які війна, блокада, ембарго, випадки громадянської непокори працівників або будь-які закони, декларації, норми, вказівки та декрети, що видані державними органами та знаходяться під їх контролем.
Згідно з п.9.4 договору сторона, для якої настала неможливість виконання зобов'язань за договором, повинна про настання таких обставин невідкладно повідомити (факсом або електронною поштою) іншу сторону, а також у п'ятнадцятиденний термін надіслати поштою зареєстроване повідомлення, видане Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом держави.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищезазначену обставину, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором (п.9.6 договору).
У п.12.1 договору сторони передбачили, що постачальник одночасно з укладенням договору надає Покупцю забезпечення виконання умов договору в розмірі 5% (п'яти відсотків) від суми договору, що становить 807 720,00 грн. А згідно з п.12.4 договору забезпечення виконання договору не повертається Постачальнику, у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до п.14.1 договору будь-які зміни і доповнення до цього договору оформлюються додатковими угодами, які є невід'ємними частинами цього договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами до повного виконання зобов'язань сторонами. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.16.1 та п.16.2 договору).
Додатковою угодою № 1 від 29.12.2018 сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк надання послуг до 30.07.2019.
Додатковою угодою № 2 від 26.04.2019 сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк надання послуг до 31.12.2019.
З матеріалів справи вбачається, що виконавцем надані замовнику наступні послуги: Код ДК 021:2015 « 72260000-5 Послуги пов'язані з програмним забезпеченням» (Послуги з впровадження програмного комплексу для облікової ERP-системи: Бухгалтерський та податковий облік за МСФЗ), а саме:
Етап І Дослідження бізнес-процесів на підприємстві та узгодження доопрацювань програмного забезпечення, за наслідком якого складено та підписано 17.12.2018 акт №1 здачі-приймання наданих послуг до Договору №КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 2 423 160,00 грн;
Етап ІІ Доопрацювання програмного комплексу, яке включає програмування звітів, за наслідком якого складено та підписано 22.12.2018 акт №2 здачі-приймання наданих послуг до Договору № КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 7 269 480,00 грн;
Етап ІІІ Дослідна експлуатація, яка включає навчальне консультування працівників Замовника по роботі у програмному забезпеченні, за наслідком якого складено та підписано 18.07.2019 акт №3 здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 4 846 320,00 грн;
Етап ІV Передача до промислової експлуатації, яка включає дистанційне консультування працівників замовника по програмному забезпеченню, за наслідком якого складено та підписано 07.08.2019 акт №4 здачі-приймання наданих послуг до Договору №КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 1 615 440,00 грн.
Вищезазначені акти здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018 підписані уповноваженими представниками Відповідача, без жодних зауважень з відміткою, що надані послуги, що наведені вище, задовольняють умовам договору та належним чином оформлені.
Матеріалами справи також підтверджується, що замовник сплатив вартість наданих послуг за 1-м та 2-м етапом Календарного плану (додаток до договору № КД-21051 від 03.12.2018) в загальній сумі 9 692 640,00 грн.
Між тим, зобов'язання з оплати виконаних робіт на суму 4 846 320,00 грн за 3-м етапом та на суму 1 615 440,00 грн за 4-м етапом відповідачем виконані не були, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» звернулось до останнього з претензією №2 від 12.08.2019 №27, в якому вимагало перерахувати протягом п'яти банківських днів з моменту отримання цієї претензії на поточний рахунок ТОВ «ЕНТЕХЕКО» грошові кошти у розмірі 6 461 760,00 грн за надані виконавцем послуги за 3-м та 4-м етапами договору № КД-21051 від 03.12.2018 відповідно до рахунків №18/18/120 від 18.07.2019 та №18/18/121 від 07.08.2019.
Незадоволення вказаної вимоги стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до примусового виконання порушених (прострочених у виконанні) грошових зобов'язань з оплати наданих послуг та застосуванні наслідків прострочення такого виконання у вигляді стягнення нарахованих на суму заборгованості 3% річних згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та пені, передбаченої умовами п.8.3 договору.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору про закупівлю № КД-21051 від 03.12.2018, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з надання послуг за рахунок державних коштів.
Як встановлено ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу загальних положень, визначених ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, будь-яких доказів своєчасної сплати стягуваної заборгованості чи припинення відповідних зобов'язань іншим передбаченим законом способом відповідачем до справи не надано і за змістом апеляційної скарги не вбачається.
З приводу доводів апеляційної скарги, які насамперед зводяться до тлумачення визначених п.4.5 договору обставин як відкладальних та відсутності підстав для застосування відповідальності, передбаченої п. 8.3 договору, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу положень ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
З аналізу наведеної норми вбачається, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не являється, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Поряд з цим, ч. 4 ст. 212 Цивільного кодексу України передбачено, що обставина вважається такою, що не настала, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно.
За своїм змістом, укладений між сторонами правочин є відплатним, при цьому, враховуючи положення п.п. 4.2, 4.3 договору, право виконавця вимагати оплати наданих послуг, якому кореспондується відповідний обов'язок замовника, обумовлене підписанням актів здачі-приймання послуг.
Приписи ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлюють заборону односторонньої відмови від зобов'язання або його зміни в односторонньому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, укладаючи договір з відповідною умовою, сторони припускали і розраховували саме на належне виконання замовником свого обов'язку з оплати вартості наданих послуг.
Судом, на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що акт №3 здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 4 846 320,00 грн за етапом ІІІ та акт №4 здачі-приймання наданих послуг до Договору №КД-21051 від 03.12.2018 на загальну суму 1 615 440,00 грн за етапом ІV складені в межах встановленого в п. 5.1 строку (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1 від 29.12.2018 та № 2 від 26.04.2019) та підписані з боку відповідача без жодних зауважень та заперечень, вартість наданих послуг відповідає протоколу угоди про договірну ціну (додаток № 2 до договору).
Будь-яких претензій відносно своєчасності надання послуг, їх обсягу та якості при підписання актів або протягом розумного строку відповідачем не висувалось.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо умов п.4.5 договору та особливостей бюджетного фінансування, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 899 від 03.10.2012, судова колегія також зазначає, що відповідно до правової позиції, сформульованої Європейським судом з прав людини в п.п. 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» щодо принципу «належного урядування», державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Дійсно, позивач не є учасником бюджетних відносин, таким чином проблеми, які виникають у відповідача в таких відносинах, в контексті означеного принципу «належного урядування», не тільки не звільняють останнього від виконання ним своїх грошових зобов'язань за договором, але й не звільняють державу від обов'язку забезпечити таке виконання у відповідності до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.
В свою чергу, за змістом представленого відповідачем листування з приводу затвердження фінансових планів Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» на 2019-2020 р.р. (т. 1 а.с. 172-197), саме дії відповідача зумовили незатвердження таких фінансових планів у визначені законом строки.
Зокрема, як вбачається з листа Міністерства фінансів України №11/10384-19 від 15.07.2019, проектами фінансових планів ДП «Одеський морський торговельний порт» на 2019 та 2020 р.р., всупереч вимогам п. 3 Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб'єкту господарювання державного сектору економіки, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 02.03.2015 № 205 (із змінами), не забезпечено збільшення показників рентабельності діяльності та власного капіталу. Крім того, ДП «Одеський морський торговельний порт» не забезпечило виконання протокольного рішення Урядового комітету з питань економічної, фінансової та правової політики, розвитку паливно-енергетичного комплексу, інфраструктури, оборонної та правоохоронної діяльності від 16.05.2019 № 17 в частині доопрацювання проекту фінансового плану підприємства на 2019 рік з урахування зауважень Мінфіну.
Протоколом наради під головуванням заступника Міністра інфраструктури України з питань фінансово-економічної діяльності ДП «Одеський морський торговельний порт» від 06.08.2019 встановлено строк надання на погодження до Міністерства проектів фінансових планів ДП «Одеський морський торговельний порт» на 2019 рік та 2020 рік до 20.08.2019.
Поряд з цим, доказів вчинення будь-яких дій з метою узгодження фінансових планів Підприємства у наведений строк відповідачем суду не представлено.
З урахуванням викладеного, посилання апелянта на обставини незатвердження фінансового плану, не можуть сприйматись як достатнє обґрунтування підстав звільнення замовника від виконання зобов'язання, оскільки зумовлені його власною суб'єктивною поведінкою, а отже і не може позбавляти позивача права на своєчасне набуття відповідних грошових коштів, що охоплюється гарантією мирного володіння своїм майном за ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.
Колегія суддів також враховує, що незважаючи на зауваження Міністерства інфраструктури України, які викладені в листі № 11/2086-19 від 11.02.2019, щодо перегляду та оптимізації обсягів фінансування капітальних інвестицій невиробничого характеру, у тому числі, впровадження програмного забезпечення, відповідач, між тим, не скористався передбаченим п. 6.2.2 договору правом на зменшення обсягу закупівлі та ціни договору залежно від реального фінансування видатків, та поряд з цим вчинив дії щодо підписання додаткових угод до договору стосовно продовження строку надання послуг та фактично прийняв надані позивачем послуги без жодних зауважень та заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Посилання скаржника на обставини надання виконавцем послуг не в повному обсязі, та їх прийняття з боку замовника з порушенням умов договору та норм чинного законодавства, не уповноваженими на те посадовими особами, шляхом зловживання службовим становищем, судовою колегією відхиляються, адже про такі обставини апелянт, всупереч положень ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі не зазначав, що з огляду на положення ст. 269 Господарського процесуального кодексу України та не наведення мотивованих підстав неможливості представлення відповідних доказів у строки та порядку, що визначені процесуальним законодавством, виключає їх розгляд та оцінку судом апеляційної інстанції.
При цьому, посилаючись на недотримання встановленого п.7.3 договору порядку здачі-приймання послуг, зловживання посадовими особами Підприємства своїми службовими обов'язками, апелянт, між тим не надає жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, як-то матеріалів службового розслідування, показів свідків та інше.
Долучена до клопотання про призначення експертизи у справі у порядку ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, заява про вчинення злочину, за відсутності постановленого у передбаченому законом порядку обвинувального вироку, в якому встановлені обставини вчинення посадовими особами кримінального правопорушення, не може прийматись як самостійний та належний доказ порушення встановленого договором порядку здачі-приймання послуг.
Колегія суддів також враховує, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України», що також узгоджується з позицією викладеною в постановах Верховного Суду України по справі №11/446 від 15.05.2012р., справі №3-28гс12 від 15.05.2012р.
Що стосується посилань апелянта на відсутність підстав для застосування передбаченої договором та законом відповідальності, колегія суддів відзначає, що за загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Між тим, таких доказів ані місцевому, ані апеляційному суду відповідачем не представлено.
Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасного розрахунку з оплати вартості наданих виконавцем послуг за договором про закупівлю № КД-21051 від 03.12.2018. Нездійснення такого розрахунку є порушенням відповідного грошового зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається такими, що прострочив виконання такого грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
Наведене зумовлює погодження з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення з відповідача 6461760, 00 грн заборгованості за надані послуги, а отже і нарахованих на неї на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та пені, розмір якої визначено за розрахунком суду.
Щодо розгляду клопотання про призначення експертизи в порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України у справі №916/2739/19, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими.
При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №910/14672/17, від 24.04.2018 у справі № 910/9394/17 та від 26.10.2018 у справі № 910/9971/17).
Проте, всупереч наведеному, поставлені відповідачем в клопотаннях про призначення експертизи від 25.02.2020 вих. №899/20 та від 10.07.2020 вих. №2085/20 питання знаходяться поза межами предмету і підстав заявленого позову. Так питання заявлені в клопотаннях щодо впроваджуваного ТОВ «ЕНТЕХЕКО» програмного забезпечення стосуються наданих послуг за актами здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018: №1 від 17.12.2018, де визначено вартість послуг за Етапом І Дослідження бізнес-процесів на підприємстві та узгодження доопрацювань програмного забезпечення та №2 від 22.12.2018, де визначено вартість послуг за Етапом ІІ Доопрацювання програмного комплексу, яке включає програмування звітів. У свою чергу поставлені відповідачем в клопотаннях питання не стосуються наданих послуг за актами здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018: №3 від 18.07.2019, де визначено вартість послуг за Етапом ІІІ Дослідна експлуатація, яка включає навчальне консультування працівників Замовника по роботі у програмному забезпечені та №4 від 07.08.2019, де визначено вартість послуг за Етапом ІV Передача до промислової експлуатації, яка включає дистанційне консультування працівників Замовника по програмному забезпеченню.
Таким чином, з'ясування обставин чи відповідає впроваджуване ТОВ «ЕНТЕХЕКО» програмне забезпечення заявленим у договорі №КД-21051 від 03.12.2018 технічним вимогам щодо його побудови, функціонування та складу; чи можливо за допомогою такого програмного забезпечення реалізувати функції, передбачені технічними вимогами на його розробку та впровадження; чи вносились до впроваджуваного програмного забезпечення корективи, що змінювали виконання певних операцій, програмного коду, алгоритмів роботи тощо, після підписання актів здачі-приймання наданих послуг 07.08.2019; чи було готове таке програмне забезпечення до промислової експлуатації на дату підписання актів здачі-приймання наданих послуг 07.08.2019; чи відповідає впроваджуване програмне забезпечення загальним вимогам до аналогічного програмного забезпечення; чи можливо визначити і якщо так, то який ступінь виконання наданих послуг ТОВ «ЕНТЕХЕКО» по впровадженню програмного забезпечення у процентному співвідношенні, станом на 07.08.2019; чи є історія внесення змін до програмного забезпечення, зокрема логи, історія дій тощо, повною та такою, що відображає внесені зміни; чи має історія внесення змін до програмного забезпечення ознаки редагування, зокрема видалення даних тощо, наслідком яких могло бути приховування внесення будь-яких змін після 07.08.2019 , не спростовують підстав заявленого позову щодо наявності чи відсутності істотних порушень відповідачем умов договору та підстав для односторонньої відмови позивача від договору і права не оплачувати надані позивачем послуги за Етапом ІІІ та Етапом IV, що передбачені актами здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018; №3 від 18.07.2019 та №4 від 07.08.2019.
Окрім того, в клопотаннях про призначення експертизи від 25.02.2020 вих. №899/20 та від 10.07.2020 вих. №2085/20 заявником зазначається, що в ході судового розгляду справи відповідачу стало відомо, що послуги за договором про закупівлю № КД-21051 від 03.12.2018 були надані замовнику виконавцем не у повному обсязі, більш того, прийняття даних послуг зі сторони змовника, було здійснено з порушенням умов Договору та норм чинного законодавства України, не уповноваженими на те посадовими особами, шляхом зловживання службовим становищем. Щодо зазначеного аргументу ДП «Одеський морський торговельний порт» колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено засади диспозитивності господарського судочинства, зокрема те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором в межах визначених статтею 14 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як унормовано приписами ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодекс України).
Відповідачем подано до суду копію заяви про вчинення злочину від 09.01.2020 №20/7-8/30, як додаток до клопотання про призначення експертизи у справі у порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України від 25.02.2020 вих. №899/20 та від 10.07.2020 вих. №2085/20, в якій зазначено, що згідно умов ідентичних договорів (№КД-20973 від 24.10.2018 та №КД-21051 від 03.12.2018), підписанню актів здачі-приймання наданих послуг обов'язково передує складання уповноваженими представниками сторін Протоколу з висновком про відповідність наданих послуг. 12.12.2018, 19.12.2018, 01.07.2019, 17.07.2019 за договорами було складено протоколи спільної наради Робочої групи від Виконавця та Замовника по питанням виконання робіт за договором №КД-20973, а 07.12.2018, 22.12.2018, 01.07.2019, 17.07.2019 - за договором №КД-21051. Разом з цим, вищевказані протоколи було складено та підписано з порушенням умов Договорів та норм чинного законодавства України. По-перше, дана робоча група не була створена жодним розпорядчим документом, а відтак діяла без встановленого обсягу повноважень. По-друге, вищевказані протоколи були підписані не уповноваженою на це особою, керівником проекту, керівником проектів та програм Проектного офісу, головою Проектного офісу ДП «Одеський порт» - Кульгою Д.А., який не був уповноважений жодним розпорядчим документом або довіреністю керівництва ДП «Одеський порт» на прийняття даного виду робіт, більш того дана функція не входила до його посадових обов'язків. Також, не можуть вважатися законними підписані на основі вищевказаних протоколів акти здачі-приймання наданих послуг.
Проте, будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у вказаній заяві, скаржником не надано, що позбавляє суд можливості здійснити їх оцінку на предмет належності та допустимості, а отже і спроможності підтверджувати певні факти, на які посилається заявник.
Щодо розгляду заявлених клопотань про зупинення апеляційного провадження у справі у порядку статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин. Сама лише взаємопов'язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.
При цьому, наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані згідно акту №3 здачі-приймання наданих послуг до договору №КД-21051 від 03.12.2018 за етапом ІІІ та акту №4 здачі-приймання наданих послуг до Договору №КД-21051 від 03.12.2018, складених в межах встановленого в п. 5.1 строку, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1 від 29.12.2018 та № 2 від 26.04.2019, дійсність яких в силу положень ст. 204 Цивільного кодексу України презюмується.
В свою чергу, предметом спору у справі № 916/3574/19 є вимоги Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» про визнання недійсними додаткових угод від 29.12.2018 р. № 1 та від 26.04.2019 № 2 до договору про закупівлю № КД-21051 від 03.12.2018.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обов'язком суду апеляційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення у справі, тоді як можливе подальше визнання недійсним договору або його окремих частин може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Наведеної правової позиції дотримується й Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 10.12.2019 у справі № 910/2650/19).
Окрім того варто зазначити, що на момент проведення судового засідання 27.07.2020 у справі №916/2739/19, Господарським судом Одеської області винесено рішення від 01.07.2020 у справі №916/3574/19, яким у задоволенні позову Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕХЕКО» про визнання недійсними додаткових угод №1 від 29.12.2018 та №2 від 26.04.2019 до договору про закупівлю послуг №КД-21051 від 03.12.2018 та стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 634 825,28 грн. - відмовлено.
Доказів оскарження вказаного судового рішення станом на 27.07.2020 до суду не надано.
Таким чином суд апеляційної інстанції доходить висновку, що результат вирішення справи №916/3574/19 не вливає на розгляд справи №916/2739/19.
Відтак, оскільки доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, які ст.277 Господарського процесуального кодексу України визначені у якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, апеляційна скарга Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» залишається без задоволення, а Господарського суду Одеської області від 04.12.2019 у справі №916/2739/19 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 271, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 04.12.2019 у справі №916/2739/19 - без змін.
Постанова, відповідно до вимог статті 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.07.2020.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська